Туве Янссон — Комета прилітає (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Одного ранку Тато Мумі-троля завершив спорудження містка через річку, а крихітне звірятко Чмих знайшло нову стежину, яка вела у найтемнішу гущавину. Чмих вирішив розповісти про стежину Мумі-тролеві, щоб разом розвідати новий шлях.

Долина, в якій мешкав Мумі-троль з батьками і Чмихом, була дуже гарною. Мумі-троль саме прилаштовував гойданку, коли Чмих повернувся додому. Мумі-мама приготувала перекус на дорогу, і друзі рушили до нової стежини.

Чмих і Мумі-троль пліч-о-пліч пішли новою стежкою, щоб не було так страшно. Стежка в’юнилася то вгору, то вниз, ставала все вужчою, аж доки зовсім зникла – лише мох та папороть. Десь здалеку з-за дерев до них долинав слабкий шелест. Мумі-троль ступив ще кілька кроків, задер носа і принюхався. Вітер приніс вологу і приємні пахощі. Мумі-троль побіг, залишивши Чмиха, і спинився, коли побачив море. Невдовзі з лісу вибіг Чмих і гепнувся на пісок поряд. Мумі-троль навіть не здогадувався, що біля них є море. Він побіг купатися, а Чмих переживав, щоб друг не втопився.

Мумі-троль вирішив стати шукачем перлів. Чмих отримав доручення шукати скриню для скарбів. Пустельний берег простягався далеко і впирався у високу, вмиту пінистим прибоєм скелю, яка стрімко обривалася в море. На скелі Чмих побачив чорно-біло-плямисте кошеня і подерся вгору, бо хотів мати нового друга.

Урешті Чмих видряпався на вершок, та кошеня прошкувало собі далі. Чмих боявся, але рачкував за котиком. Ще ніколи він не почувався таким наляканим й хоробрим водночас. І раптом де й узялася печера. Діра у скелі, а за нею – справжня печера. Таку печеру можна знайти лише раз у своєму житті або ніколи. Чмих побув трохи у печері, забувши про котика, а потім побіг розповісти про неї Мумі-тролю.

На березі уже лежала чималенька купка білих камінців-перлів. Чмих розповів другові про свою знахідку з каменистими стінами та піщаною долівкою і дозволив зберігати там перли, якщо Мумі-троль поділиться.

Друзі побули трохи у печері, а пізнього пообіддя повернулися додому. Мама саме прикрашала грядки слимаковими черепашками. Мумі-троль і Чмих розповіли їй загадками про море, печеру і кошеня, адже це були таємниці.

Ввечері пішов дощ, а втомлені Чмих і Мумі-троль поснули на килимку посеред вітальні. Мама укрила їх ковдрою. А тим часом десь у потаємній схованці заснуло непривітне кошеня.

Пізно вночі, коли всі вже поснули, Тато Мумі-троля почув жалібний звук. Він оглянув будинок, а потім відчинив двері на ґанок. Під порогом сиділо щось мокре, нещасне, з вусами і чорними блискучими очима. Створіння сказало, що звати його Ондатр. Половина його будинку завалилася, коли Мумі-тато будував міст через річку. Решту змило дощем. Тато Мумі-троля вибачився і запросив Ондатра пожити в будиночку. Коли Ондатр погодився, Тато вирішив пригостити його яблучним вином, але наробив такого шуму, що прокинулися всі мешканці будинку.

Вони засвітили на ґанку гасову лампу і сіли смакувати вином. Мумі-тролеві та Чмихові теж дозволили зостатися, хоча надворі вже давно була пізня ніч. Однак їм до келихів налили молока. Ондатр говорив, що останнім часом в повітрі чути, що з Землею щось станеться. Мама сказала, що пора спати і не годиться посеред ночі розповідати страшні історії.

Наступного дня було хмарно. Мумі-троль помітив, що навколо усе посіріло! Не лише небо та річка, але й дерева, земля, хатина! Ондатр прокинувся і пішов до Татового гамака, який теж посірів. Він натякнув Мумі-тролю, що Земля скоро загине. Наляканий Мумі-троль побіг до Мами. Вона заспокоїла сина і сказала, що спробує постирати згрубша пил, який був скрізь, навіть на листочках дерев.

Тато відчув запах фосфору і вважав це незвичайним феноменом. Мамі не подобалося, що Ондатр лякає дітей іще дужче. Вона порадила Татові, щоб попросив Ондатра розмовляти про приємніші речі. Та нічого не вийшло, бо за сніданком Ондатр розповідав про сонячну систему, про крихітну Землю, яка загине від комети. Тато відправив Ондатра у свій гамак, а Мама повела дітей до річки.

День тягнувся неймовірно довго. Чмих і Мумі-троль залишилися у будиночку – ану ж настане кінець світу, а їх немає вдома. Мама з Татом вирішили відіслати дітей з дому до Обсерваторії, про яку розповідав Ондатр. Вона була розташована десь нижче за течією річки. Це будівля, з якої можна спостерігати за зірками. Якщо дітей нічого, окрім зірок, не цікавить, то чому б їм не подивитися на них зблизька?

Чмих і Мумі-троль збиралися в дорогу. Чмих попросив Мумі-маму кожного дня ставити на сходи мисочку з молоком, навіщо — це таємниця.

У день Великої Подорожі надворі було так само похмуро. Мама склала для Чмиха і Мумі-троля багато речей, а Тато змайстрував пліт. Чмих радів, бо був певний, що молока у мисочці стало менше. Не інакше, як тут побувало кошеня.

Біля берега річки стояв наготові пліт з піднятими вітрилами. Мумі-тато і Мумі-мама дали останні поради, і пліт з друзями поволі рушив униз течією. Мама Мумі-троля гукнула, щоб вони поверталися в неділю, бо буде пудинг.

Поступово береги ріки ставали стрімкішими, далеко попереду виднілися Самотні Гори. Річка була такою ж сірою, як і хмари, навколо панувала німотна тиша. Чмих сумував і говорив, що краще б було добувати вдома перли чи ладнати полички в печері. Мумі-троль хмикнув, що то ж були не перли, а звичайнісінькі білі камінці. А подорож справжня. Земля може загинути будь-якої миті, а їхнє завдання – з’ясувати, як цьому запобігти.

Згодом друзі побачили 50 гатіфнатів, котрі мандрували на схід. Вони були дуже крихітні, білі і зовсім не мали облич. Мумі-троль скерував пліт у наступний закрут русла і раптом помітив якусь дивну річ на березі річки, схожу на ясно-жовту головку цукру. То був жовтий намет. Наші друзі зійшли на берег і підійшли до намету. Там був мумрик у старому зеленому капелюсі і з люлькою в роті. Звали його Нюхмумрик. Він радо прийняв гостей, розпалив невелику ватру і поставив кавник. Мумі-троль розповів, що вони з Чмихом мандрують до обсерваторії. Нюхмумрик розповідав про комети і зірки, бо друзі цього не знали. Чмих дуже налякався, коли Нюхмумрик сказав, що комета може знищити Землю. Мумрик вийняв губну гармонію і заграв якусь вечірню пісню.

Згодом Нюхмумрик повів нових друзів до Ґранатового Урочища. У дикій ущелині друзі побачили розколину, на дні якої мерехтіли міріади червоних камінців. Побачивши коштовності, Чмих забув про свої страхи. Він поліз набрати собі ґранатів і заходив все глибше і глибше в ущелину, де мерехтіли два великі червоні ґранати. Вони виявилися очима величезної ящірки. Чмих верескнув і кинувся навтьоки, загубивши усе коштовне каміння. Нюхмумрик порадив не засмучуватися і сказав, що сам не має маєтків, зате насолоджується мандрівками.

З Нюхмумриком подорож стала набагато веселішою. Він виводив на губній гармонії пісеньки, навчив їх грати у покер і рибалити вудкою, розповідав неймовірні, шалені історії. Та поки що обсерваторії не було видно.

Нюхмумрик розповів друзям про гору, яка вивергає вогонь. Якось він потрапив в одну місцевість, де замість ґрунту усе навколо вкривала суцільна лава. Під лавою день і ніч щось ворушилося. Коли Нюхмумрику забаглося чаю, достатньо було наповнити каструлю окропом з будь-якого гарячого джерела. Нюхмумрик став свідком, коли земля прокинулася, і перед ним розчахнувся кратер, з якого бухнуло червоне полум’я і хмаровище попелу. Один з крихітних вогняних духів зробив йому подарунок, давши пляшку сонячної оливи надр. Вогняні духи натираються нею перед тим, як податися до ядра землі. Тож Нюхмумрикові не страшне жодне полум’я, коли натреться оливою, але зараз в нього майже нічого не лишилося. Чмих надіявся, що вистачить хоча б на нього чи на кошенятко, якщо прилетить комета…

Друзі саме пливли річкою, коли вона раптом завирувала. Течія стала дуже швидкою. Пліт рвонув уперед, вони опинилися у водоспаді. Маленький пліт затріщав, а коли водоспад залишився позаду, знову випростався. Далі вони випливли у пітьму, і якби не щогла, що лягла упоперек (вони за неї зачепилися), друзі могли б загинути у бездонному проваллі! Чмих так перелякався, що аж розридався.

На щастя, друзі помітили над собою вертикальну тріщину в скелі, а далеко вгорі смужку сірого неба. Нюхмумрик заграв на губній гармонії, і мелодію почув Гемуль, який куняв біля свого сачка для метеликів. Музичного слуху він був цілком позбавлений, тому, коли натрапив на глибоку тріщину у землі, подумав, що там є якісь дуже незвичайні і рідкісні комахи.

Гемуль запхав сачок у щілину і витяг звідти Мумі-троля, Нюхмумрика, Чмиха, намет і два наплічники. Друзі опинилися у Самотніх Горах. Навколо них здіймалися могутні гірські хребти, тоскно пустельні і сірі. Було дуже тихо й прохолодно. Гемуль зовсім не знав, де Обсерваторія. Почувши розповіді врятованих, він зацікавився кометами, бо подумав, що це такі комахи.

Коли Гемуль пішов геть, друзі розпалили ватру і посмажили оладки. Попоївши, вони обрали собі найвищий гірський кряж і поволі почали спинатися на вершину, бо вважали, що Обсерваторія має бути якнайближче до зірок.

Ввечері Нюхмумрик розповів друзям про хропусів — брата і сестру. Він вважав, що хропусі чимось подібні на мумі-тролів. Та Мумі-троль заперечив: він був білий, а хропусі різнобарвні, до того ж, міняють колір від хвилювання. Отже, вони не подібні. Нюхмумрик розповів, що Хропусь дуже любить порядкувати і дискутувати, а це не раз досить обтяжливо. Менша сестричка слухається його в усьому і від голови до лап вкрита ніжним м’якеньким пухом і має пухнасту гривку, яку невпинно причісує. Вона вміє плести маленькі спальні матраци з трави і варити смачні зупки, щоб не було розладу шлунку. А ще вона заквітчує себе за вухом, а на лівій ніжці носить золотий браслет.

Тієї ночі Мумі-тролю наснилася маленька Хропся, схожа на нього самого. Він подарував їй троянду, щоб вона почепила її собі за вушком.

Зранку Нюхмумрик вирішив, що вони видряпаються на найвищу вершину. Усі троє пов’язалися між собою страховою мотузкою, яка затягувалася у кожного вузлом на животі.

Стежка ставала все стрімкішою і стрімкішою, мандрівники дряпалися все вище і вище.