Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Розповідь ведеться від першої особи – головної героїні роману.

РОЗДІЛ І

Одного зимового дня через погану погоду Джейн Ейр і місіс Рід зі своїми дітьми, яких звали Еліза, Джон і Джорджіана, не пішли на прогулянку. Джейн жила в міс Рід, яка була їй тіткою. Місіс Рід ставилася до дівчинки погано і говорила, що Джейн не хоче бути привітною й лагідною дитиною. Того дня Джейн пішла у невеличку їдаленьку, взяла книжку “Життя англійських птахів” і сіла на підвіконня, щоб почитати. Та її щастя не тривало довго, бо прибіг Джон Рід і почав шукати Джейн. Дівчинка була за шторами, але Джон з сестрами швидко її знайшли. Джону минуло чотирнадцять, а Джейн було десять років. Хлопчик був гладкий, з прищуватою нездоровою шкірою, з грубими рисами. Місіс Рід надто дбала про нього, а він ненавидів Джейн, тиранив і мучив безперестану. Дівчинка дуже боялася його і мусила слухатись. Знайшовши Джейн, Джон дав їй сильного стусана і сказав, що вона не має права читати їхні книжки. Грубим томом він влучив у Джейн, дівчинка вдарилась об одвірок і розбила голову, з рани потекла кров. Вона відважилась назвати Джона гидким, жорстоким, схожим на рабовласника. Діти почали битися. Еліза й Джорджіана кинулись нагору по місіс Рід, яка прибігла у супроводі няні Бесі та покоївки Ебот. Розлючена місіс Рід наказала відвести дівчинку до червоної кімнати й замкнути там.

РОЗДІЛ II

Бесі та Ебот сварили і докоряли Джейн, бо вважали, що дівчинка образила панича. Її зачинили у червоній кімнаті, перед цим нагадавши, що місіс Рід утримує її, тому треба бути вдячною. Дівчинка часто чула докори, що вона живе на ласкавому хлібі, що вона не рівня Елізі, Джорджіані та мастерові Джону. Бесі порадила Джейн бути шанобливою й покірливою дитиною, інакше пані вижене її.

У червоній кімнаті ніхто не жив, тут інколи ночували гості Ґейтсхед-холу. Кімната була велика і пишна, з меблями з червоного дерева, з червоним килимом. Місіс Рід іноді навідувалася сюди, бо тут зберігалися фамільні папери, коштовності та мініатюрний портрет її покійного чоловіка. Саме у цій кімнаті дев’ять років тому помер містер Рід.

Двері до кімнати були замкнені, Джейн відчувала лють. Дівчинка не розуміла, чому свавільна й себелюбна Еліза нікого не дратує, чому на розпещену й злу Джорджіану, яка завжди вередує й пиндючиться, ніхто ніколи не гнівається. Джонові ніхто й слова наперекір не казав, хоч він був жорстоким. Дівчинка розуміла, що їй слід було б вдавати безжурну, обдаровану, пустотливу, тоді тітка полюбила б її. Та Джейн не могла вдавати того, чого насправді не відчувала.

Вона згадала містера Ріда, який був рідним братом її мами. Перед смертю дядько домігся від місіс Рід обіцянки виховувати Джейн, як свою рідну дитину. Раптом Джейн здалося, що дух дядька може з’явитися в кімнаті. Побачивши якесь світло на стіні, дівчинка дуже налякалася, почала кричати і щосили заторгала дверми. Прибігли Бесі та Ебот, а за ними й місіс Рід, яка наказала, щоб дівчинка сиділа в кімнаті ще годину. Бесі та Ебот пішли собі, а місіс Рід увіпхнула Джейн в червону кімнату й замкнула двері. Від переляку Джейн зомліла.

РОЗДІЛ III

Вона прийшла до пам’яті, відчула, як хтось обережно піднімає й садовить її в ліжку. Джейн стало легко й спокійно, вона була у своїй кімнаті, поруч стояла Бесі, а коло ліжка сидів містер Лойд, місцевий аптекар. Він сказав Бесі, щоб Джейн ніхто не турбував серед ночі, дав ще деякі настанови і пішов. Бесі на диво лагідно ставилась до Джейн і сказала, що дівчинка скоро видужає.

Наступного дня, під обід, Джейн сиділа біля каміна в дитячій кімнаті. Нікого з Рідів не було вдома. Бесі принесла Джейн шматок пирога на красивій тарілці, але дівчинка не їла. Нянька запропонувала почитати, але навіть улюблені “Мандри Гулівера” не захоплювали дівчинку. Зранку приходив містер Лойд, і Джейн пояснила йому, що плаче, бо почувається нещасною. Залишившись з аптекарем наодинці, дівчинка розповіла, що її зачинили в кімнаті, де живе привид, що вона не має батьків і братів та сестер, що Джон Рід збив її з ніг, що навіть служниці кажуть їй, що в неї менше прав, ніж у них. Аптекар спитав, чи хотіла б дівчинка жити з якимись бідними родичами її батька, але Джейн лякала бідність, тому вона відмовилася. Але їй сподобалася ідея аптекаря про школу. Містер Лойд поговорив з місіс Рід і порадив віддати дівчинку до школи. У той час з розмов служниці і няньки Джейн дізналася, що її батько був бідний священик і що її мати одружилася з ним проти волі своєї родини; старий містер Рід позбавив її спадщини; через рік після шлюбу батько Джейн захворів на тиф, а мати заразилася від батька й померла за місяць після нього. Після цього маленьку Джейн забрав до себе містер Рід.

РОЗДІЛ IV

Минали дні й тижні, Джейн одужала і дуже хотіла до школи. Місіс Рід відділила дівчинку від своїх дітей, поселила її у тісній комірчині. Еліза й Джорджіана майже не розмовляли із Джейн. Якось Джон підняв руку на дівчинку, але вона кинулась на нього. Джон поскаржився матері, а та заборонила підходити до Джейн, бо вона негідна його уваги. Джейн почула це і відповіла: “То ви негідні знатися зі мною!”. Тоді місіс Рід затягла Джейн до дитячої кімнати і, кинувши на ліжко, суворо наказала не вставати і не розтуляти рота до самого вечора. Дівчинка набралася сміливості і сказала, що покійний дядько бачить з неба усе. Місіс Рід трусонула дівчинку за плечі, тоді ляснула кілька разів по щоках і пішла.

Проминув листопад, грудень і половина січня. У Ґейтсхеді, як завжди, весело відсвяткували Різдво і Новий рік. Джейн не брала участі у цих веселощах. Іноді до неї приходила Бесі й приносила що-небудь на вечерю, підтикала ковдру, бажала на добраніч. Коли Бесі була така лагідна, вона здавалась дівчинці найкращою. Няня була стрункою молодою жінкою, чорнявою й темноокою, з тонкими рисами обличчя.

П’ятнадцятого січня Джейн побачила крізь вікно, як на подвір’я заїхала карета. Скоро після цього прибігла Беті, зняла з дівчинки фартух, вмила і сказала, що тітка кличе її до вітальні. Там, крім тітки, Джейн побачила високу чорну постать чоловіка. Звали його містер Броклґерст. Він відразу не сподобався Джейн, бо мав величезний ніс, рот до вух, а з рота стирчали довгі зуби. Він говорив, що неслухняних дітей чекає пекло, відразу заявив, що в Джейн недобре серце. Містер Броклґерст був доброчинцем Ловудської школи, куди тітка вирішила влаштувати Джейн. Місіс Рід сказала Броклґерсту, що Джейн схильна до облудності й брехні. Тітка хотіла, щоб дівчинку виховали покірною й працьовитою і всі канікули вона проводила у Ловуді. На прощання чоловік дав Джейн брошуру “Супутник дитини” і наказав читати з молитвою, особливо “Розповідь про страшну й наглу смерть Марти Дж., неслухняної дівчинки, схильної до брехні та ошуканства”.

Залишившись з тіткою, Джейн поглянула на неї. Місіс Рід було тоді років тридцять шість – тридцять сім; це була кремезна жінка, з широкими плечима й сильними руками, невисока й повна, однак не надто гладка; шкіру вона мала смагляву й матову, а волосся майже льняне. Джейн розглядала тітку і, не виконавши наказ покинути кімнату, підійшла і наважилася заявити, що вона не облудна. Дівчинка говорила, що завжди каже правду, що не може брехати, що любить тітку, а брошуру про брехню слід віддати Джорджіані, бо то вона бреше. Джейн пообіцяла, що всім розповідатиме, як тітка ставилася до неї несправедливо і жорстоко. Місіс Рід виглядала наляканою, здавалося, вона от-от заплаче. Джейн не переставала дорікати їй, і тітка квапливо вийшла з кімнати. Це була для Джейн перша здобута перемога.

Дівчинка пішла в парк, де її знайшла Бесі. Джейн обійняла няню і попросила не лаяти її. Це зворушило Бесі. Няня сказала, що місіс Рід з дітьми поїдуть сьогодні у гості, а вони з Джейн поп’ють чаю вдвох. Няня поцілувала дівчинку, а ввечері оповідала їй найцікавіші свої казки й співала найкращих пісень.

РОЗДІЛ V

Вдосвіта дев’ятнадцятого січня Джейн зібралася в дорогу. Дівчинка навіть не попрощалася з тіткою, бо та попередила не турбувати її і дітей. О шостій годині приїхав диліжанс, який мав відвести дівчинку за п’ятдесят миль.

Дорога видалася дівчинці довгою. В одному місті, коли пасажири висіли пообідати, кондуктор завів Джейн в готель і хотів нагодувати обідом, але їй не хотілося їсти. Згодом вони рушили в дорогу. Коли настали сутінки, вони спустилися в порослу темним лісом долину. Джейн задрімала, а коли прокинулася, її забрала міс Мілер, молодша вчителька, і повела до школи. Жінка залишила Джейн у вітальні, потім прийшла висока жінка, чорнява, чорноока, з блідим і широким чолом, закутана в хустку; її обличчя було суворе, постава пряма. Ця жінка наказала нагодувати Джейн і вкласти спати. Джейн помітила, що цій жінці було близько тридцяти років, вона вразила дівчинку своїм голосом, виглядом та манерами.

Міс Мілер привела Джейн у кімнату, де було багато дівчат різного віку, від дев’яти до двадцяти років. Їх було не більше вісімдесяти. Всі вони були вбрані в однакові незграбні коричневі сукні та довгі полотняні фартухи. Була година самостійного навчання, після якої принесли вечерею. Джейн випила води, але їсти не хотілося. Після вечері міс Мілер прочитала молитву, і дівчата, вишикувавшись парами, пішли вгору сходами. У спальні стояли довгі ряди ліжок, в які швидко вкладалися по двоє дівчат. Тієї ночі Джейн спала в одному ліжку з міс Мілер.

Зранку, ще й не розвиднілося, дівчата прокинулися. Було дуже холодно. Джейн довго чекала, щоб вмитися, бо на шістьох вихованок припадала лише одна миска. Задзеленчав дзвінок, всі вишикувались по дві, спустилися вниз сходами й зайшли до холодного, тьмяно освітленого класу; міс Мілер прочитала молитви, а потім наказала поділитись на класи. Згодом до кімнати ввійшли три жінки, кожна сіла перед одним з класів. Міс Мілер вмостилася коло дверей, де зібралися найменші дівчатка, серед яких була і Джейн.

Усі проказали щоденну молитву, прочитали деякі місця з Нового заповіту, потім цілу годину читали розділи з Біблії.

Від admin

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *