Роберт Луїс Стівенсон — Острів скарбів (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Розповідь ведеться від першої особи, хлопця на ім’я Джім Гокінс

Присвячено Ллойдові Осборну

ЧАСТИНА ПЕРША

СТАРИЙ ПІРАТ

РОЗДІЛ І

СТАРИЙ МОРСЬКИЙ ВОВК У ЗАЇЗДІ “АДМІРАЛ БЕНБОВ”

Сквайр Трелоні, доктор Лівсі й решта джентльменів попросили Джіма розповісти докладно все, що він знає про Острів Скарбів, не приховуючи нічого, крім розміщення острова, бо там ще залишилися скарби. та й то лише тому, що не всі ще скарби звідти вивезли. Отож року 17… Джім береться за перо і повертається думками до тих часів, коли у його батька був заїзд “Адмірал Бенбов” і коли під їхнім дахом оселився засмаглий старий моряк з рубцем від шаблі на щоці.

Цей чоловік був високий, міцний, огрядний. Над коміром його заяложеної синьої куртки стирчала просмолена косичка. З собою він привіз моряцьку скриню. Кинувши батькові Джіма три-чотири золоті монети, він сказав, що перебуде в заїзді деякий час. Цілі дні цей чоловік сновигав берегом бухти або вибирався на скелі зі своєю підзорною трубою. Вечорами він сидів у світлиці й попивав ром. Щоразу, повернувшись з прогулянки, він запитував, чи не показувалися біля заїзду які-небудь моряки. Якось він попросив Джіма стежити, чи не йде до заїзду одноногий моряк, а за це пообіцяв дати кілька монет. Капітан, як усі його називали, часто любив співати пісню “П’ятнадцять хлопців на скрині мерця…”. З його слів випливало, що він прожив усе життя серед найзапекліших розбишак, які будь-коли виходили в море. Капітан більше не платив за кімнату, а в Джімового батька не вистачало духу вимагати платню.

Коли батько Джіма був при смерті, приїхав доктор Лівсі. Оглянувши батька, він чекав у світлиці на коня. Капітан теж там був і саме затяг свою улюблену пісню. Лівсі сердито подивився на капітана й на хвильку урвав свою розмову зі старим садівником. Тим часом капітан, розпалившись від власного співу, гепнув кулаком по столу, що означало наказ мовчати. Та лікар говорив. Між Лівсі і капітаном почалася суперечка. Капітан витяг ножа, та лікар сказав, що він коли той не сховає зброї, його повісять після першої ж сесії їхнього виїзного суду, адже Лівсі був не тільки лікарем, але й місцевим суддею. Почувши це, капітан сидів уже тихенько.

РОЗДІЛ II

ЧОРНИЙ ПЕС З’ЯВЛЯЄТЬСЯ І ЗНИКАЄ

Зима була дуже холодна. Батькові Джіма ставало все гріше, тож вони з матір’ю самі доглядали заїзд. Одного січневого ранку капітан пішов зі своєю підзорною трубою на скелю, мати забарилася нагорі біля батька, а Джім готував на столі сніданок до приходу капітана. Раптом у заїзд зайшов якийсь блідий чоловік, на лівій руці якого бракувало двох пальців. Він почав випитувати хлопця, чи тут живе його приятель Білл. Виявилося, що капітан, це і є Білл. Джім сказав, що капітан пішов гуляти, але скоро повернеться на сніданок.

Коли Джім спробував вийти надвір, незнайомець наказав вернутися. Помітивши, що Білл вертається, незнайомець став за дверима і потягнув за собою хлопця. Джім збентежився і злякався. До кімнати вступив капітан, і незнайомець гукнув: “Білле!”. Капітан злякався і промовив: “Чорний Пес!”.

Чоловіки посідали за стіл і про щось сперечалися. Капітан щось заперечував, а Чорний Пес сказав: “Коли вже дійде до шибениці, то нехай на ній гойдаються всі”. Чоловіки почали битися, капітан поранив Чорного Пса, і той втік. Білл сказав Джіму, що мусить забиратися звідси, але раптом впав на підлогу. У ту ж мить згори прибігла на підмогу мати. Вони з Джімом гадали, що капітан поранений. На щастя, у кімнату зайшов доктор Лівсі, що приїхав провідати батька. Він сказав, що капітана просто грець побив, бо він п’є занадто багато рому. Лівсі розтяв вену на руці капітана і пустив кров. Нарешті капітан розплющив очі. Тоді Лівсі попередив його, щоб не пив так багато, бо помре. Джім з матір’ю витягли капітана нагору й поклали в ліжко.

РОЗДІЛ III

ЧОРНИЙ ЗНАК

Опівдні Джім приніс капітанові холодного питва та ліки. Білл просив хоч чарочку рому. Хлопець попросив заплатити його батькові за проживання в заїзді, а потім приніс ром. Капітан випив і почав розповідати, що скоро отримає чорний знак, бо на його слід уже натрапили. Він говорив, що ті, хто послали Чорного Пса, ще гірші. Вони полюють на скриню, а коли з’являться тут, хай Джім мчить до Лівсі, щоб той накрив тут усю Флінтову зграю. Капітан розповів, що був у Флінта за першого помічника на судні, і лише він знає те місце. Хлопець спитав, що таке чорний знак, і дізнався, що це щось таке, як повістка на суд. Після цих слів капітан заснув.

Ввечері помер Джімів батько, тож хлопець зовсім забув про слова капітана. Наступного ранку капітан зійшов собі вниз і добряче напився, бо сам хазяйнував біля буфета.

На другий день після похорону Джім вийшов на поріг і побачив якогось сліпого, що намацував дорогу ключкою. Сліпий спитав, де він знаходиться, і Джім відповів, що біля заїзду “Адмірал Бенбов”. Чоловік попросив провести його всередину. Та тільки хлопець взяв його за руку, як чоловік стис Джімову руку мов лещатами. Сліпий наказав вести його до капітана. Джім не міг втекти і мусив скоритися.

Хворий старий пірат, очманілий від рому, сидів у світлиці. Він навіть не зміг встати, коли зайшов сліпий і переклав щось із своєї долоні в його. Потім незнайомий неймовірною для невидющого точністю й швидкістю вислизнув із світлиці надвір. Капітан поглянув на те, що лежало у його руці і сказав: “О десятій годині! Лишилося шість годин. Ми ще їх ошалапутимо!” Він зірвався на ноги, але тут-таки похитнувся і схопився за горло. Капітан упав на підлогу і нагло помер від апоплексичного удару.

РОЗДІЛ IV

МОРЯЦЬКА СКРИНЯ

Джім розповів матері все, що знав. Стало ясно, що вони опинилися в скрутному й небезпечному становищі. Залишатися в заїзді було небезпечно. Джім з матір’ю вирішили шукати допомоги в сусідньому селищі. Дорога забрала в них небагато часу. Був уже вечір, по хатах засвітили свічки. Та ніхто не хотів піти з ними до “Адмірала Бенбова”. Ім’я капітана Флінта, Джіму зовсім незнайоме, добре було відоме багатьом жителям селища і проймало їх справжнім жахом. Хтось бачив навіть невеличке суденце в затоці, що називається Кіттова Дірка. Тому навіть сама згадка про моряцьких товаришів капітана лякала їх до смерті. Наслухавшись селян, мати заявила, що не поступиться грішми, які належать її осиротілому синові. Вона вирішила вернутися і відкрити скриню. Усе, що зробили селяни, — це дали Джіму набитого пістоля на випадок нападу, а один юнак поїхав верхи до лікаря по збройну допомогу.

Джім з матір’ю вернулися в заїзд і замкнулися. Жінка дістала свічку, Джім зачинив віконниці. Вони обшукали капітана і на його шиї знайшли ключ від скрині. Зверху в скрині вони знайшли новий костюм. Під ним лежала всяка всячина: квадрант, бляшаний кухоль, кілька плиток тютюну, дві пари чудових пістолів, зливок чистого срібла, старовинний іспанський годинник, кілька дрібничок, два компаси і п’ять чи шість химерних вест-індських черепашок. Нижче лежав старий морський плащ, загорнутий у церату якийсь пакет, мабуть, з паперами, і полотняну торбинку, в якій були найрізноманітніші монети всяких країн і різного карбування. Мати хотіла відрахувати і забрати тільки те, що належало їй. Раптом вони почули стукіт сліпцевої ключки на замерзлій дорозі. Та сліпець не зміг відкрити замкнених дверей і пішов геть. Раптом з-за пагорба пролунав короткий приглушений посвист. Мати взяла те, що встигла відрахувати, Джім прихопив пакет з документами.

Вони прожогом вискочили на дорогу і почули поквапливий біг кількох чоловік. Озирнувшись, Джім з матір’ю побачили, що ватага суне до заїзду. Мати відчула, що зімліє, і попередила сина, щоб тікав. Вони були саме біля містка, і Джім допоміг матері, що ледве трималась на ногах, зійти вниз, до струмка, де вона й упала. Довелося зупинитись, бо хлопець не міг нести матір.

РОЗДІЛ V

КІНЕЦЬ СЛІПЦЯ

Джім виліз на відкриту місцину й сховався за кущем вербняку, звідки йому добре було видно ділянку дороги перед його будинком. Чоловік сім-вісім, між ними і сліпий жебрак, кинулись до заїзду. Сліпий, якого кликали П’ю, командував усіма. Йому крикнули, що Білл мертвий, скриня відкрита, гроші є. Та сліпий кричав, що потрібно знайти “Флінтове рукописьмо”. Однак такого у скрині не було. Тоді П’ю крикнув, що папери вкрав хлопчисько з заїзду, і його треба шукати поблизу. Раптом розкотився посвист. Котрийсь сказав, що це Дерк попереджує про небезпеку. Та П’ю не зважав, а кричав шукати папери, завдяки яким усі вони розбагатіють, як королі. Сліпий почав вимахувати ключкою на всі боки, і багатьом його товаришам добряче таки перепало. Почувся цокіт підків. Майже ту ж мить десь з-поза огорожі пролунав постріл з пістоля і блиснув вогник. Це, мабуть, було останнє попередження про небезпеку. Пірати враз сипнули врозтіч, а П’ю покинули напризволяще. Він побіг просто до рівчака над дорогою, а потім метнувсь у другий бік — прямо під кінські копита. Вершник хотів був обминути його, але не зміг.

Джім вискочив із схованки і розпізнав вершників митної служби. Чутки про якийсь двощогловик у Китовій Дірці дійшли до начальника митниці, і він вирушив уночі зі своїм загоном у тому напрямку.

П’ю було вбито, а Джімова мати невдовзі прийшла до пам’яті. Попри пережиті страхи вона й далі нарікала, що не встигла відрахувати до кінця своїх грошей. Тим часом містер Данс, начальник митниці, зі своїми вершниками подався до Кіттової Дірки. Та вітрильник уже встиг відплисти в море. Разом з начальником митниці хлопець повернувся до заїзду, де був страшенний розгардіяш. Джім сказав, що пірати, напевно, шукали папери. Хлопець вирішив віддати їх докторові Лівсі, і Данс повіз хлопця до нього.

РОЗДІЛ VI

КАШТАНОВІ ПАПЕРИ

Доктора Лівсі не було вдома, бо він поїхав до сквайра. Містер Данс повіз Джіма туди. В особняку містера Трелоні служник провів Дансе і Джіма до бібліотеки. Там біля каміна сиділи, посмоктуючи люльки, доктор Лівсі та сквайр.

Начальник митниці переказав усі пригоди цього вечора, а обидва джентльмени уважно слухали. Нарешті містер Данс закінчив розповідь. Джім віддав лікарю Лівсі цератяний пакет, але той не відкрив його, а спокійно поклав у кишеню свого сурдута.