Стислий переказ, виклад змісту

Старий дід сидить у кімнаті, а на столі лежить діамантовий перстень, і він хоче розповісти історію про нього.

І

У 1831 році у Варшаві спалахнуло польське повстання проти царської Росії. Поляки повстали, тому що цар вирішив придушити революцію силами польської армії, яка розпочалась у Франції. Але керівництво Польщі не змогло скористатися військовою перевагою, яка була спочатку. Цар Микола Перший почав стягувати військові сили Росії для приборкання “бунтарів”. Однак частина царського офіцерства в глибині душі підтримувало прагнення поляків до незалежності. Отже, 6 лютого зійшлися дві армії на Гроховому полі: армія народу, що вийшов на смертельний бій за свою волю, за право на життя, і слуги царські, що вийшли з наказу царського віддати своє життя за право самовладця душити волю, топтати нації, закріпачувати народи. Хоч чисельна перевага була у царській армії, але у поляків був героїзм, і тому кожна армія зосталась на своїх позиціях, втративши по 14 тисяч людей з кожної сторони. Російське командування могло закінчити повстання за декілька днів, але проявило непотрібну стриманість і війна затягнулась, поки не змінилось керівництво.

Серед всіх молодих офіцерів виділялися Жолтков (ремонтер, дуеліст, величезна книга знань — не мав жодних ідей та ненавидів усіх лібералістів) і Шлітер (русифікований німець, акуратний, пунктуальний, вимуштруваний, жорстокий, який не мав товаришів). Шлітер ненавидів діда, який тоді також був офіцером і поважав поляків за їх хоробрість.

Російськими військами почав керувати Ридігер, який пішов у наступ, та наказав Давидову розпочати партизанську війну з повстанцями. Давидов нападає на Володимир, де зосередилось близько трьох тисяч повстанців. Спочатку було розбито кінноту, а потім війська почали бій у місті. Вони вирізали всіх, кого бачили, адже жінки і діти також чинили опір. Були вбиті всі, навіть ті ,хто сховався у костьолі.

Коли офіцер Лисенко (дід) в’їхав до міста, то побачив, як Шлітер з козаками підпалили панський будинок, у якому була жінка з ножем. Вони сміялись і чекали, коли вона згорить живцем або сама вибіжить до них. Лисенко забіг до будинку, схопив жінку в останній момент коли впав дах, а потім наказав своєму помічникові Туруті завести її до штабу. Так як він не віддав жінку Шлітеру, то отримав собі смертельного ворога на майбутнє.

ІІ

Російські війська почали перемагати у війні з армією Польщі, якою командував Двірницький, який був змушений перейти кордон, що б означало його поразку. Війська готуються до нападу на Варшаву, частину військ направляють на виявлення і придушення місцевих ватажків повстанців.

Так Лисенко зі своїм ескадроном опиняється у селі N, яке належало графові Ружмайло. Головний герой разом зі своїм псом Трезором і вірним вояком Гончаренко їдуть до Ружмайлівської садиби на квартирування. Офіцера вразила краса садиби і парку, все говорило про смак і велич його господарів. Серед прислуги було лише троє старих, всі інші пішли до повстанців. Головного героя провели до графині, яка зустріла його разом з онукою. Жінки були в жалобі, адже поховали сина і онука. На молодій панянці головний герой помічає одну прикрасу — діамантового персня. Графиня надає дах, їжу та свободу для головного героя у своїй садибі, але дає зрозуміти, що спілкування не прагне. Лисенко вечеряє і вперше за довгий час лягає спати на чисте ліжко.

ІІІ

Наступного дня Лисенко обійшов парк, пройшовся до павільйону, а потім пішов у село до Турути, який квартирував у місцевого священика. Лисенко помічає, що між Турутою і дочкою священика Тасею є почуття. Потім головний герой розпитує священика як йому тут жилось при панах, адже вони прагнули ввести католіцизм замість православ’я. Він відповідає, що було важко, але напередодні повстання пани почали задобрювати його і селян на свою сторону, обіцяючи зменшити панщину. Тому деякі селяни пристали до панів у боротьбі проти Росії. Лисенко повертається додому через ліс і трохи заблукав. Він чує у лісі пісню і чекає на співачку, але так нікого не побачив. Пізно Лисенко добирається до Ружмайлового.

IV

Наступного дня Лисенко вирішує піти на полювання до лісу, але Франц (один зі старих, що залишився у садибі) відмовляє його, каже, що у лісі немає дичини. Лисенко знаходить на підвіконні книгу Міцкевича і читає її до пізньої ночі.

Наступного дня Лисенко разом з псом Трезором ідуть на полювання, підстреливши кількох куріпок, він вирішує віддати їх Тасі і довідатись, що за слова у пісні, що він вчора чув. Раптом він знову чує у лісі ту саму пісню, і все відбувається в той самий час, що і вчора. Але Лисенко знову не вдається побачити співака. Він вирішує розгадати цю таємницю і повертається додому. Вдома Франц від імені онуки графині Броніслави запрошує Лисенко відвідати їх бібліотеку. Офіцер приходить до бібліотеки, але там нікого немає. Він починає переглядати і читати книжки, що лежали на столі. Всі книжки були революційними і забороненими у Росії.

Зранку Лисенко бере Трезора і під приводом полювання іде до лісу. Там він виліз на дерево і очікував на співака. Він помітив, як співак звернув на стежку і спустився до яру, де тричі постукав і зник, а через годину пішов назад. Лисенко запам’ятав місце і вирішив наступного дня прийти сюди першим.

Увечері головний герой знову йде до бібліотеки, де зустрічає Броніславу.

V

Наступного дня Лисенко іде до яру, наспівує пісню і б’є дрючком по дереву. З дерева виліз Стефан Порецький, якого розшукували всі навколишні російські війська, так як він був останнім польським командиром у цих землях. Між Лисенко і Порецьким починається бій на шаблях і Лисенко ранить Порецького в руку. В цей час приходить дівчина, якою виявилась Броніслава. Вона просить припинити битись. Лисенко залишає їх і обіцяє зберегти їх секрет.

Увечері Броніслава запрошує Лисенко до палацу і розповідає, що Порецький її наречений і він не встиг через неї перейти кордон, щоб продовжити боротьбу. Вона просить Лисенко, як українського козака, допомогти їм двом перейти кордон. Лисенко натякає, що війна з поляками вже майже завершена, на що Броніслава відповідає, що вона хоче разом з коханим зустріти смерть на полі бою ніж бачити Польщу під Росією. Лисенко вражають її слова і він обіцяє допомогти їм.

Залишившись сам, Лисенко довго міркує над своєю обіцянкою, так як з однієї сторони його слово і захоплення самопожертвою молодих людей, а з іншої його кар’єра і подальша доля.

Лисенко читає листа від матері, яка пише про господарство і про дівчину, з якою хоче його одружити, так як вона спадкоємиця суміжних з ними земель. Лисенко порівнює цю дівчину з Броніславою і захоплюється останньою.

Лисенко намагається придумати план, як перевезти Стефана і Броніславу через кордон. За кілька днів його запрошують на вечерю до палацу, де його зустрічають Стефан, Броніслава і графиня. Вони палко діляться своїми світоглядами щодо проблем і війни між Польщею і Росією. Так як Лисенко нащадок козацького роду згадується і роль українців у цих подіях. Стефан стверджує, що поляки завинили перед українцями, але вони мають допомогти їм у боротьбі з загарбниками, а потім стати частиною Польщі. Бути під Польщею українцям краще ніж під Росією, на що Лисенко протестує. Броніслава приймає активну участь у розмові, і навіть графиня вступає часом до дискусії.

VІІ

Наступного дня Лисенко приходить до палацу і намагається вмовити Стефана і Броніславу не переходити кордон, так як війна закінчується. Він пропонує перевезти їх до своєї матері і переховати їх деякий час, та вони відмовляються. Тоді Лисенко розповідає свій план: він купить Стефана і Броніславу як кріпаків у графині, отримає документи на їх перевезення і його вірний помічник Гончаренко перевезе їх.

Лисенко йде до Турути і розповідає, що має поїхати у місто за документами для кріпаків, що купив у графині Ружмайло і залишає Туруту за старшого. Вдома він розповідає Гончаренко про всій план, той намагається вмовити його відмовитись. Лисенко каже, що дав слово офіцера і Гончаренко обіцяє навіть ціною власного життя виконати доручення.

Увечері Лисенко знову йде на вечерю до палацу, там він зустрічає ще одну гостю. Нею виявилась пані Стецька, яку він урятував у Володимирі від Шлітера. Вона каже, що це вона вмовила молодих людей довіритись йому, адже вона знає його шляхетність. Панянка також розповідає як втекла з полону, та тепер вона збирається податись у монахині. Це був останній вечір у Ружмайлові, всі розуміли, що більше ніколи не побачаться.

На ранок Лисенко зустрів переодягнених Стефана і Броніславу, посадив у шарабан і всі вирушили в місто.

VІІІ

У місті вони випадково натрапляють на п’яних офіцерів з полку Лисенка. Всім цікаво подивитись на нових кріпаків, а Жолтков і Шлітер починають приставати до Броніслави. Коли Лисенко вдається вмовити піти всіх до маркітанта, дворян помічає молочна мамка Броніслави і з криками “моя графине” кидається до неї. В цей час Жолтков вирішує, що Лисенко вмовив шляхтичів приїхати до міста, щоб їх здати у штаб. Всі хвалять Лисенка за спритність і ведуть до маркітанта, а шляхтичів конвоюють до тюрми у глибокий підземний льох. Шлітер не йде зі всіма, він не повірив у цю історію.

У маркітанта Лисенко підтверджує вигадану історію і пригощає всіх, а потім щоб позбутися питань сідає за гральний стіл. Він робить одну ставку за іншою на всі гроші і постійно виграє. Його виграш склав 5000 золотом.

Лисенко вийшов від маркітанта, біля входу його очікував Гончаренко. Гончаренко розповів, що Шлітер його розпитував щодо шляхтичів і той підтвердив вигадану історію. Але невпевнений, що той повірив, адже Шлітер дуже підозрілий і жорстокий, і нещодавно побив свого денщика за малий проступок.

ІХ

Вранці Лисенко йде до коменданта і просить зустрічі з ув’язненими під приводом дізнатись розташування інших повстанців.

Коли Лисенко зайшов до льоху, Стефан не хотів з ним розмовляти, але потім зрозумів мету візиту Лисенка і попрохав піти до місцевого пріора помолитись за них і передав йому персня і пароль “Еммануель”.

Лисенко прийшов до пріора і передав тому персня і пароль. Пріор розпитав де тримають полонених, дістав карту і показав, що з льоху є таємний вихід до річки.

Від admin

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *