Жуль Верн — П’ятнадцятирічний капітан (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

ЧАСТИНА ПЕРША

Розділ І

ШХУНА-БРИГ “ПІЛІГРИМ”

2 лютого 1873 року шхуна-бриг “Пілігрим” була споряджена у Сан-Франціско для полювання на китів у південних морях. Шхуна належала багатому каліфорнійському судновласникові Джеймсу Уелдону, який кілька років тому призначив її командиром капітана Халла.

Капітан Халл, досвідчений мореплавець, мав команду, яка складалася з 5 матросів і 1 новачка. Уже на той час полювати на китів було важко, бо вони траплялися чимдалі рідше. Під час останнього сезону капітан Халл полював на смугачів, але влови вийшли небагаті. Китобоїв, найнятих на сезон, капітан висадив 15 січня на східному узбережжі Північного острова Нової Зеландії. Тоді ж до капітана звернулись із проханням узяти на борт пасажирів. В Окленді саме перебували місіс Уелдон, дружина хазяїна “Пілігрима”, їхній 5-річний син Джек, її кузен Бенедікт та Нен, няня-негритянка. Вони приїхали сюди разом із Джеймсом Уелдоном, але той виїхав з Окленда раніше, бо мав справи.

Капітан Халл запропонував своїй пасажирці власну каюту. Він хотів, щоб під час плавання, яке могло тривати 40-50 днів, місіс Уелдон влаштувалася якнайкраще. Щоправда, плавання мало трохи затягтися: “Пілігрим” повинен був, одхилившись від курсу, зайти в чілійський порт Вальпараїсо, щоб там розвантажитись. Та 30-річна місіс Уелдон була хоробра жінка й не боялася моря. Кузен Бенедікт мав супроводжувати місіс Уелдон у цьому плаванні. Він був славний чолов’яга років 50-ти. Та, незважаючи на цей вік, було б необачно відпустити його кудись самого. Він був довгий, сухорлявий, мав велику кудлату голову і золоті окуляри. Чоловік не міг дати собі ради в найбуденніших життєвих справах. Однак він мав добре серце й завжди виявляв готовність зробити людям якусь послугу. Все своє життя він присвятив вивченню різних комах.

22 січня місіс Уелдон піднялася на борт “Пілігрима” з сином Джеком, кузеном Бенедіктом та старою негритянкою Нен. “Пілігрим” вийшов у відкрите море й узяв курс на американське узбережжя. Та через 3 дні повіяв дужий східний вітер, і шхуна-бриг змушена була змінити курс, щоб іти проти вітру. Отож на 2 лютого “Пілігрим” перебував у набагато вищих широтах, ніж цього хотів би капітан Халл.

Розділ II

ДІК СЕНД

Команда “Пілігрима” — вмілі, досвідчені моряки — жила як одна дружня сім’я. Це вже вчетверте матроси виходили разом на промисел. Усі вони були американці. Тільки один чоловік на борту, кок Негору, був родом з Португалії, але він добре знав англійську. Цей чоловік був мовчазний, тримався від команди осторонь, однак працював бездоганно. Капітан Халл жалкував, що не мав часу зібрати достатньо відомостей про минуле цього чоловіка. Негору мав десь 40 років, був чорнявий, сухорлявий, моторний, середній на зріст. Він ніколи не говорив ні про своє минуле, ні про свою родину.

Новачка, хлопця 15-ти років, звали Дік Сенд. Він був вихованцем дитячого будинку. Ім’я “Дік” — скорочене від “Річард” — дано сироті на честь жалісливого перехожого, який підібрав його через 2-3 дні після народження, а прізвище було на згадку про місце, де його знайдено, — на ріжку піщаної коси Сенді-Гук. Дік Сенд був середній на зріст, міцно збудований, чорнявий, із синіми рішучими очима. В 15 років хлопець уже міг приймати рішення і доводити до кінця свої задуми. В 4 роки він навчився читати, писати й рахувати. Діка змалку вабило море, і у 8 років він пішов юнгою на корабель. Капітан Халл помітив Діка Сенда, коли той був юнгою на борту одного торгового судна. Моряк заприятелював із цим славним відважним хлопцем, а згодом відрекомендував його Джеймсові Уелдону. Уелдон зацікавився сиротою і віддав хлопчика до школи в Сан-Франціско. І от нарешті новачком-матросом Дік ступив на борт “Пілігрима”. Хлопець був безмежно відданий родині Уелдонів, котра стільки зробила для нього. Кілька років місіс Уелдон була йому за матір, а малого Джека він любив, мов рідного брата.

Тим часом через уперті східні вітри капітан Халл ніяк не міг поставити судно на належний курс. Коли б по дорозі їм зустрівся якийсь трансатлантичний пароплав, що йшов до Америки, капітан умовив би місіс Уелдон пересісти. Але їм не траплялися судна, бо вони й досі перебували в надто високих широтах. А зранку 2 лютого малий Джек першим побачив за бортом уламок судна.

Розділ III

НАПІВЗАТОПЛЕНЕ СУДНО

Через чверть години “Пілігрим” був уже за пів милі від напівзатопленого корабля. Люди на “Пілігримі” не сумнівалися, що там нікого нема, але раптом Дік почув гавкіт собаки. Капітан Халл, Дік Сенд та два матроси поплили на шлюпці рятувати собаку. Ніхто не помітив, що собака скажено гавкав саме тоді, коли на “Пілігримі” показався Негору. Невже собака впізнав кока? Глянувши на розлюченого пса, Негору анітрохи не здивувався, а лиш на мить насупив брови й повернувся до камбуза.

На напівзатопленому кораблі був напис “Вальдек”. На палубі нікого не було, але собака наче кликав своїх рятівників до розчиненого центрального люка. Капітан Халл вважав, що коли там і є люди, то вони померли від спраги і голоду. Згодом матроси, капітан і Дік знайшли у кубрику п’ять тіл негрів. Дік почув, що нещасні ще ніби дихають, тому їх перенесли на шлюпку. На “Пілігримі” негрів відпоїли водою з ромом. Собака накинувся на кока і хотів прокусити йому горлянку, але Негору ударив собаку кочергою. Капітан спитав Негору, чи знає він цього пса. Той відповів, що зроду не бачив. Дік прошепотів, що все це дуже дивно.

Розділ IV

ПОРЯТОВАНІ З “ВАЛЬДЕКА”

Потерпілих з “Вальдека” оточили якнайбільшим піклуванням. Вода та легка їжа повернули їм сили. Найстаріший із негрів, Том, якому було 60 років, розповів, що їхній корабель, який плив з Мельбурна, зіткнувся з іншим 10 днів тому. Поки негри піднялися на палубу, там уже нікого не було. Можливо, команда перебралася на борт корабля, який ударив їх. Всі врятовані негри були вільними і поверталися додому у штат Пенсільванія. 3 роки вони працювали у Південній Австралії і, заробивши грошей, хотіли вернутися додому.

Том був товаришам за старшого. Решта негрів були молоді люди 25-30-ти років; звали їх Бет, Остін, Актеон і Геркулес. Бет доводився сином старому Томові. Всі четверо — гарно збудовані, дужі хлопці. “Пілігрим” вчасно прийшов їм на допомогу, бо у негрів закінчилась їжа і вода.

Собаку звали Дінго, він був із породи сторожових псів, що водяться в Новій Голландії. Він був темно-рудої масті з кількома білуватими плямами на писку. Негри розповіли, що капітан “Вальдека” знайшов Дінго 2 роки тому на західному узбережжі Африки, неподалік од гирла Конго. Капітан узяв собі цю прекрасну тварину, та собака не пішов на зближення з ним і, здавалося, повсякчас тужив за своїм колишнім господарем. На нашийнику собаки були вигравіювані літери “С. В.”.

У катастрофі негри втратили усі гроші, зароблені за три роки важкої праці, тож капітан Халл хотів бодай щасливо довезти їх до берегів Каліфорнії. Там Тома і його товаришів — як обіцяла великодушна місіс Уелдон, — гостинно прийме її чоловік.

Розділ V

“С. В.”

“Пілігрим” знову рушив у путь, але уперті штилі дуже непокоїли капітана Халла. Він боявся, щоб затримка не стомила його пасажирку, та місіс Уелдон не нарікала. Том, Остін, Бет, Актеон і Геркулес не хотіли сидіти без діла і допомагали, коли це було потрібно. Велет Геркулес легко виконував завдання, які давав капітан. Малий Джек із захватом дивився на велета. Він зовсім не боявся Геркулеса, і, коли той підкидав його на руках, хлопчина тільки радісно верещав. Тепер у малого Джека стало двоє друзів: Дік Сенд і Геркулес. А невдовзі з’явився й третій. Це був Дінго.

Найбільше хотілося додому кузену Бенедікту, бо він всюди нишпорив і ніде не знаходив жодної комахи. Він навіть дослідив шерсть Дінго, надіючись знайти там хоча би блоху. Зрештою кузен Бенедікт причепився Геркулеса, і той мусив вивчати усю колекцію вченого.

Поки кузен Бенедікт просвіщав Геркулеса, місіс Уелдон навчала малого Джека читати й писати. Джек учився читати з допомогою дерев’яних кубиків, на яких були написані червоною фарбою великі літери. Якось Дінго схопив один кубик і, відбігши, поклав його на палубу. На кубику стояла велика літера “С”. Потім собака схопив другий кубик і поклав поряд з першим. На другому кубику стояло велике “В”. Джек скрикнув із подиву. На його крик підбігли місіс Уелдон, капітан Халл і Дік Сенд. Коли Дік забрав кубики, собака знову, раз і вдруге, схопив ті самі кубики й повідносив їх убік. Саме ці літери було вигравіювано на нашийнику Дінго! Капітан сказав, що ці літери нагадують йому дещо. 1871 року, тобто два роки тому, за дорученням паризького географічного товариства один французький мандрівник вирушив до Африки з метою перетнути її з заходу на схід. Відправною точкою було гирло Конго, де капітан “Вальдека” знайшов собаку, а кінцевою — мис Дельгадо. Ім’я цього мандрівника — Самюель Вернон. Він вирушив у експедицію, й відтоді від нього — ні чутки, ні вістки. Дінго міг належати йому. Пізніше Дінго знову загарчав на Негору, і капітан прошепотів, що тут криється якась таємниця.

Розділ VI

КИТ НА ОБРІЇ

Дінго став знаменитістю на борту “Пілігрима”. Капітан Халл не раз розкладав перед ним кубики, і собака завжди вибирав тільки “С” і “В”.

10 лютого від їхнього відплиття з Оклендського порту минуло 19 днів, та на обрії не з’являвся жоден корабель.

Якось місіс Уелдон прогулювалась по кормі і побачила, що вода довкола червона. Дік пояснив їй, що цього відтінку надають воді крихітні рачки, яких тут сила силенна. Ними харчуються великі морські ссавці. Справді, дуже скоро матроси побачили кита. Перейнявшись мисливським запалом, капітан побіг на ніс корабля, а за капітаном побігли усі інші. Перед ними був смугач, а в цих китоподібних страшний хвіст, тож до них треба підходити обережно. Найміцніша шлюпка не витримає удару такого хвоста. Та капітан вирішив ризикнути.

Розділ VII

ПРИГОТУВАННЯ

Смугач здавався велетенським. Уполювати його і в такий спосіб довантажити трюм — неабияка принада! Чи ж могли китобої знехтувати таку нагоду? Капітан запевнив місіс Уелдон, що він з командою не наражається на небезпеку, а потім віддав необхідні розпорядження.