Роальд Дал — Чарлі і шоколадна фабрика (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Розділ 1. А ось і Чарлі

На краю міста в дерев’яній хатинці на дві кімнати жили хлопчик Чарлі Бакет, його батьки і бабусі з дідусями. Батьків пана Бакета звали дідунь Джо та бабуся Джозефіна. А батьків пані Бакет звали дідусь Джордж та бабуня Джорджина. Усі семеро жили дуже вбого і в тяжких умовах. На єдиному ліжку лежали усі старенькі, вони ніколи й не злазили. Пан і пані Бакети спали з малим Чарлі Бакетом в іншій кімнатці, на матрацах на підлозі.

З усієї родини роботу мав тільки пан Бакет. Він працював на фабриці зубної пасти, де цілий день накручував кришечки на тюбики з пастою. Грошей не вистачало навіть на харчі. На сніданок вони їли хліб з маргарином, на обід — варену картоплю з капустою, а на вечерю — капусняк. Трохи краще бувало в неділю: хоч страви готували ті самі, але кожному дозволялося з’їсти по дві порції.

Чарлі було найгірше, бо він ріс. Понад усе йому хотілося шоколаду. Йдучи вранці до школи, Чарлі бачив у вітринах крамничок цілі стоси величезних шоколадних плиток. Він зупинявся й дивився на них, притискаючись носом до скла і стікаючи слиною. Лише на свій день народження хлопчик отримував невеличку шоколадну плиточку, яку примудрявся їсти по маленькій крихті більш як місяць.

Майже біля самої хатинки, де мешкав Чарлі, стояла величезна шоколадна фабрика, яка називалася “Вонка”. Її власник, містер Віллі Вонка, був найкращий за всі часи виробник і винахідник шоколадних цукерок. Фабрика була оточена височенним муром з величезною залізною брамою, вона вся диміла й химерно гула. Довкола розносилися розкішні пахощі шоколаду. Малий Чарлі вдихав цей неповторний шоколадний запах і прагнув потрапити на фабрику й побачити, що ж там усередині.

Розділ 2. Фабрика містера Віллі Вонка

Вечорами Чарлі завжди заходив у кімнатку до дідусів і бабусь, щоб послухати їхні розповіді. Усі старенькі мали за 90 років. Були вони зморщені й худі, мов кістяки. Удень вони з нудьги дрімали, але ввечері, коли приходив онук, сідали на ліжку, і починалася розмова. Чарлі був їхньою єдиною в житті радістю.

Якось Чарлі запитав їх, чи справді фабрика “Вонка” найбільша в світі. Дідусі з бабусями відповіли, що фабрика в 50 разів більша за будь-яку іншу фабрику, а містер Віллі Вонка — дивовижний, фантастичний, неймовірний виробник шоколаду.

Дідунь Джо був з усіх чотирьох найстарший. Мав 96 з гаком, був слабий та кволий і цілий день майже не розмовляв. Але почувши про Вонка, з захопленням почав розповідати, що той виробляє не тільки шоколадні цукерки, а має фантастичні винаходи: шоколадне морозиво, яке годинами не тане без холодильника; зефір, що має смак фіалок; карамельки, які, поки їх смокчеш, кожні 10 секунд міняють колір; жуйка, яка ніколи не втрачає смаку, і цукеркові кульки, які можна роздути до неймовірних розмірів, а тоді проштрикнути шпилькою і проковтнути.

Розділ 3. Містер Вонка та Індійський принц

Дідунь розповів історію про принца Пондівішну, якому містер Вонка аж у Індії побудував на замовлення величезний палац з самісінького шоколаду. Там було сто кімнат, і все було зроблене з темного чи світлого шоколаду. Коли все було завершено, містер Вонка сказав принцові Пондівішні, щоб той швидше усе їв, бо розтане. Та принц хотів жити у палаці. Настав спекотний день, палац почав поволі танути й розтікатися по землі. Божевільний принц, який дрімав собі у вітальні, поплив в озері шоколаду.

Потім дідунь Джо додав, що на всіх фабриках є працівники, які щоранку й щовечора заходять і виходять з воріт… на всіх, окрім фабрики “Вонка”. Ніхто не бачив, щоб туди заходили люди чи виходили звідти. Чарлі було цікаво, хто ж там працює, але пані Бакет сказала, що синові пора спати.

Розділ 4. Таємні працівники

На другий вечір дідунь Джо повів розповідь далі. Чарлі довідався, що ще недавно на фабриці містера Віллі Вонки працювали тисячі працівників. Аж раптом якогось дня містер Вонка мусив попросити їх усіх піти додому й більше ніколи не вертатися. А все це сталося через шпигунів, яких на фабрику присилали інші виробники шоколаду. Незабаром фабрика Фікельґрубера почала виробляти морозиво, яке не тануло навіть під пекучим сонцем. Потім фабрика пана Тицьноса випустила жуйку, що не втрачала аромату, скільки її не жуй. І так далі.

Тоді Вонка звільнив людей, замкнув головну браму й повісив на неї ланцюга. Отак зненацька величезна шоколадна фабрика містера Вонки завмерла й спорожніла. З димарів перестав іти дим, стих гул машин, і не було відтоді випущено жоднісінької шоколадки чи цукерочки. Минули місяці, а тоді сталося щось дивовижне. Фабрика знову запрацювала, хоч величезна залізна брама була замкнена, і висів ланцюг, а самого містера Вонки ніде не було видно. Відтоді фабрика так і працює, ось уже 10 років. А шоколадки й цукерки, виготовлені на ній, стають усе смачніші й фантастичніші.

Чарлі запитав, хто ж там працює, та дідусь сказав, що цього не знає ніхто. Відомо лише те, що ті, хто там працює, — малесенькі. Саме тут до кімнати зайшов пан Бакет, батько Чарлі. Він повернувся з роботи і приніс газету, у якій було написано, що нарешті фабрику “Вонка” відкриють для кількох щасливців.

Розділ 5. Золоті квитки

Пан Бакет прочитав усім з газети, що Віллі Вонка вирішив дозволити цього року відвідати фабрику 5 дітям. Він сам покаже їм всі фабричні таємниці та чари. Наприкінці екскурсії всі вони як спеціальний дарунок отримають стільки шоколадок і цукерок, що їм вистачить на все життя!

Щоб потрапити на фабрику, потрібно знайти Золотий квиток. Усі 5 квитків було надруковано на золотому папері й заховано під звичайнісінькими обгортками звичайнісіньких шоколадних батончиків. Ці п’ять батончиків можуть опинитися в будь-якій крамничці у будь-якій країні світу.

Почувши такі новини, дідунь Джо сказав, що тепер усі купуватимуть батончики “Вонка”, він продасть шоколадок більше, ніж будь-коли! Яка ж то буде радість знайти квиток! Чарлі сказав, що в нього немає надії знайти квиток, адже він отримує тільки одну шоколадку на рік. Бабуня Джорджина нагадала хлопчику, що за тиждень у нього день народження. Та дідусь Джордж засумнівався: Золоті квитки скоріше знайдуть ті діти, які мають змогу купувати шоколадки щодня.

Розділ 6. Два перші щасливці

Уже на другий день знайшли перший Золотий квиток. Щасливцем виявився Авґустус Ґлуп, і на першій сторінці вечірньої газети, яку читав пан Бакет, красувалося його велике фото. Цей 9-річний хлопець був дуже товстий, а лице нагадувало потворну грудку тіста з маленькими смородинками очей, що зажерливо поглядали на світ.

Зненацька світ охопила лихоманка купувати цукерки. Усі несамовито шукали решту безцінних квиточків. В одному місті відомий бандит пограбував банк на п’ять тисяч доларів і того ж дня потратив усі гроші на шоколадні батончики. У Росії одна жінка, Сара Рус, заявила, що знайшла другий квиток, але він виявився майстерною підробкою.

Раптом, саме перед днем народження Чарлі Бакета, газети сповістили, що знайшовся другий Золотий квиток. Цього разу пощастило дівчинці, яку звали Верука Солт і яка жила зі своїми заможними батьками в далекому величезному місті. Веруччин батько, пан Солт, признався в інтерв’ю, що коли доня забажала мати Золотий квиток, він скупив шоколадні батончики “Вонка” сотнями тисяч. Тоді віз на власну фабрику, де працювала майже сотня жінок. Ці жінки з ранку до вечора зривали з батончиків обгортки, поки на четвертий день не знайшли квиток для Веруки.

“Ця ще гірша за того товстуна”, — скривилася бабуся Джозефіна. Чарлі зрозумів, що батько дівчинки зробив не дуже чесно. Дідунь Джо сказав, що Веруку занадто панькають.

Розділ 7. День народження Чарлі

Наступного дня сім’я привітала Чарлі з днем народження. Хлопчик отримав свій єдиний дарунок. На обгортці було написано: “Високочудесний зефірмелад Вонки”. Перед тим, як Чарлі почав розгортати батончик, батьки намагалися лагідно й м’яко підготувати його до розчарування, адже всі знали, що смішно було сподіватися знайти чарівний квиток.

Чарлі роздер обгортку, там не було й сліду Золотого квитка. Хлопчик хотів поділитися батончиком з батьками і бабусями з дідусями, але ті відмовилися.

Розділ 8. Знайдено ще два Золоті квитки

Того вечора газета пана Бакета повідомила про знахідку не лише третього Золотого квитка, а й четвертого. Пан Бакет прочитав вголос, що третій квиток знайшла Віолета Бореґард. Ця дівчинка безперестанку жувала жуйку, лише коли їла, приліплювала її за вухо. Та крім того, вона жувала шматочок жуйки уже три місяці. На ніч Віолета приліплювала її до бильця ліжка. А ще дівчинка чіпляла липкі пожовані грудочки на ліфтові кнопки. Найбільше це не подобалося жінкам в дорогих рукавичках.

Четвертий Золотий квиток знайшов хлопець Майк Тіві. Він не хотів давати інтерв’ю, бо дивився телевізор. 9-річний хлопець понад усе любив дивитися фільми про бандитів і стрілянину. Він і сам був обвішаний іграшковими пістолетами й автоматами.

Залишився один-єдиний квиточок, і бабуня Джорджина зітхала і говорила, що цей квиток знову дістанеться якійсь огидній малій почварі, яка його не заслужила.

Розділ 9. Дідунь Джо іде на ризик

На другий день, коли Чарлі вернувся зі школи й зайшов до дідусів і бабусь, то побачив, що не спить лише дідунь Джо. Старенький тихо покликав до себе онука і віддав йому свої останні гроші, 10-центову монету. Дідусь сказав, що це його таємний скарб, ніхто про нього не знає, і він хоче, щоб Чарлі купив батончик.

Чарлі взяв срібну монетку і миттю вислизнув з кімнати. За п’ять хвилин він уже повернувся і показав батончик. Разом з дідусем хлопчик відкрив батончик, але квитка там не було.

Розділ 10. Родина починає голодувати

За два наступні тижні стало страшенно холодно. Спочатку випало багато снігу, потім зірвався сильний крижаний вітер, що не вщухав кілька днів. У хатинці було дуже холодно, а її мешканцям хотілося їсти.

Фабрика зубної пасти, де працював пан Бакет, зненацька збанкрутувала й мусила закритися.