Джейн Остін — Гордість і упередженість (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Гордість і упередженість

Подружжя Беннетів мало 5 доньок, яких звали Джейн, Елізабет, Мері, Кетрін і Лідія. Мати дівчат мріяла віддати їх заміж, тому коли Недерфілд-Парк винайняв багатий молодий чоловік на прізвище Бінглі, вона попросила містера Беннета здійснити до нього візит. Містер Беннет пожартував, що надішле містеру Бінглі записку, в якій висловить згоду на одруження з однією з дівчат, а за свою улюбленицю Елізабет навіть замовить декілька добрих слів. Місіс Беннет вважала, що вродою Елізабет далеко до Джейн, а веселою вдачею – до Лідії. Батько ж говорив, що всі його дочки дурноверхі та неосвічені, а Елізабет трохи кмітливіша.

Якось містер Беннет повідомив, що таки познайомився з містером Бінглі. Дружина і доньки прийшли у захват. Мати висловила припущення, що містер Бінглі потанцює з Лідією на балу, який мав відбутися через два тижні. Лідія заявила, що не боїться, бо хоч наймолодша, але ж і найвища на зріст. Відтоді мати з дочками думали про те, наскільки швидко містер Бінглі зробить візит у відповідь, і коли його можна буде запросити на обід.

Від сусідів – сера Вільяма Лукаса і його дружини, місіс Беннет дізналася, що містер Бінглі зовсім молодий, напрочуд вродливий і дуже приязний. Через кілька днів містер Бінглі зробив візит містеру Беннету, але дівчата змогли побачити гостя лише з вікна другого поверху. Невдовзі по тому містера Бінглі було запрошено на обід, але він не зміг прийти, бо поїхав у Лондон. Пані Лукас припускала, що Бінглі поїхав до Лондона, щоб назбирати товариство для запланованого балу. Невдовзі Бінглі привіз з Лондона двох своїх сестер – старшу Луїзу і молодшу Керолайн, чоловіка старшої з них містера Герста і ще одного молодика.

На балу містер Бінглі виглядав шляхетно, мав приємну зовнішність та невимушені, природні манери. Сестри його були жінками елегантними і модно вдягненими. Його зять, містер Герст, виглядав як джентльмен. Приятель містера Бінглі, містер Дарсі, прикував увагу всіх своєю елегантною, високою статурою, гарними рисами обличчя і шляхетною зовнішністю, а ще – чуткою про свої десять тисяч фунтів на рік. Та за вечір виявилося, що він вважає себе вищим за оточуюче товариство, адже поводився надто гордо. На балу він потанцював лише двічі – один раз із місіс Герст, а другий – із міс Бінглі, не дозволив рекомендувати себе іншим дамам і решту вечора провів, походжаючи кімнатою і час від часу розмовляючи з кимсь із своєї компанії.

Через брак чоловіків Елізабет Беннет пропустила на балу два танці. Містер Дарсі стояв недалеко від неї, і вона почула, як він говорив містеру Бінглі, що не танцює, бо не бачить для цього ніякої можливості: сестри Бінглі зайняті, танцювати ж із будь-якою іншою з жінок було б для нього справжньою карою. Також Дарсі говорив, що єдина справді гарна жінка в цій кімнаті – Джейн Беннет, але вона танцює з містером Бінглі. Друг запропонував Дарсі танцювати з Елізабет. Дівчина почула, як Дарсі сказав, що вона нічогенька, але недостатньо гарна, щоби привабити його.

Для родини Беннетів загалом бал пройшов приємно. Місіс Беннет вважала, що її найстарша дочка Джейн дуже сподобалася всій недерфілдській компанії. Мері чула, як у розмові з міс Бінглі хтось відізвався про неї як про найосвіченішу дівчину в окрузі; Кетрін та Лідії теж поталанило: їх постійно запрошували танцювати. Коли Беннети повернулися до Лонгберна, села, в якому вони жили, місіс Беннет розповіда всі подробиці чоловіку, бо він на балу не був.

Після балу Джейн зізналася Елізабет, що Бінглі сподобався їй, бо він розважливий, доброзичливий, жвавий. Елізабет додала, що ще й вродливий, як і сама Джейн. Та Елізабет не подобалися сестри містера Бінглі. Вона помітила, що вони здатні видаватися приємними тоді, коли це було їм потрібно, одначе залишалися пихатими й марнославними.

Містер Бінглі був багатим, у Недерфілді він міг провести усе життя, хоч його сестри хотіли, щоб він купив власний маєток. Та міс Бінглі була зовсім не проти відігравати роль хазяйки у Недерфілді; це стосувалось і місіс Герст, яка вийшла заміж за чоловіка скоріше шляхетного, ніж багатого. Містера Бінглі і містера Дарсі поєднувала міцна дружба, хоч в їхніх характерах були відмінності. Містер Дарсі вподобав Бінглі за невимушеність, відкритість і піддатливість його вдачі. Сам містер Дарсі був дуже розумним, але й зверхнім, стриманим, прискіпливо-примхливим, а його манери були не надто привітними.

На меритонському балу Бінглі зустрів дуже приємних людей. Що ж до міс Беннет, то він і не уявляв собі, що жінка може бути такою божественно вродливою. Дарсі ж, навпаки, побачив зібрання людей не надто красивих, не по моді вдягнених. Він вважав Джейн гарненькою, але йому здалося, що вона надто багато всміхалася. Місіс Герст і міс Бінглі вважали Джейн просто гарненьким дівчам.

Неподалік од Беннетів мешкала сім’я Лукас. Ці сім’ї підтримували особливо дружні стосунки. Раніше сер Вільям Лукас займався торгівлею в Меритоні, де він і заробив чималенький статок і отримав дворянське звання. Згодом він покинув бізнес і придбав власне помешкання за милю від Меритона. Сер Лукас був сумирним, доброзичливим, поштивим. Його жінка була дуже приязною і доброю сусідкою для місіс Беннет. Найстаршу дочку Лукасів звали Шарлотта. Вона була розумною і розважливою дівчиною років двадцяти семи. Для Елізабет вона була близькою подругою. Після балу Лукаси і Беннети обговорювали цю подію. Всі погодилися, що містеру Бінглі сподобалася Джейн. Про містера Дарсі дівчата були не найкращої думки, хоч міс Лукас вважала, що його багатство дозволяє йому бути таким гордим і мати про себе високу думку.

Місіс Герст та міс Бінглі вподобали Джейн, хоч мати дівчини видалася їм нестерпною, а молодші сестри не вартими того, щоб про них говорити. Тож сестри Бінглі хотіли поближче познайомитися лише з двома старшими сестрами Беннет – Джейн та Елізабет. Остання усе ще вбачала зверхність у ставленні сестер Бінглі до всіх, тому недолюблювала їх. Елізабет усвідомлювала, що між Джейн і містером Бінглі може виникнути кохання. Джейн вміло приховувала від усіх свої почуття. Шарлотта Лукас вважала, що Джейн не слід приховувати симпатію, адже Бінглі може просто не зрозуміти, що він їй подобається.

Тим часом сама Елізабет не підозрювала, що поволі ставала об’єктом уваги з боку містера Дарсі. Першого разу він через силу визнав, що вона нічогенька; коли вони зустрілися вдруге, він сповістив своїм друзям, що обличчя її не має жодної приємної риси. Та саме тоді йому сподобалися її прекрасні темні очі. Згодом він визнав, що Елізабет має струнку та гарну фігуру. Так у нього з’явилося бажання побільше про неї довідатись.

Якось у сера Вільяма Лукаса, де зібралося численне товариство, Елізабет помітила, що містер Дарсі уважно прислухається до її розмов з іншими. Коли трохи згодом містер Дарсі наблизився до неї та полковника Форстера, Еліза обернулася до нього і запитала, чи переконливо вона висловлювалася, коли просила полковника влаштувати бал у Меритоні. Того вечора Елізабет грала на роялі і співала. Згодом її змінила сестра Мері, яка з усіх сестер була єдиною, котра не відзначалася вродою, але наполегливо здобувала знання й навички і любила їх демонструвати. Під її веселі мелодії почалися танці, і Вільям Лукас запропонував містеру Дарсі потанцювати з Елізабет. Містер Дарсі попросив дозволу мати честь повести її до танцю, але марно. Небажання Елізабет зовсім не образило містера Дарсі, бо він із приємністю думав про неї. У ту мить до нього звернулася міс Бінглі. Вона сказала, що всі ці люди нікчемні і надіялася, що містер Дарсі підтримає її. Але він зізнався, що думає про Елізабет та її очі. Міс Бінглі одразу почала жартувати, що Дарсі матиме просто чарівливу тещу.

Містер Беннет мав дві тисячі фунтів доходу на рік, а за відсутності спадкоємця по чоловічій лінії, на превеликий жаль для його дочок, гроші мав успадкувати один з його родичів-чоловіків. Батько місіс Беннет був адвокатом у Меритоні і залишив їй у спадок чотири тисячі фунтів. Вона мала сестру, місіс Філіпс, і брата, що мешкав у Лондоні і був торговцем. Філіпси жили у Меритоні, за милю, і сестри Беннет часто провідували тітку. Особливо часто такі походи здійснювали двоє наймолодших у родині дівчат – Кетрін та Лідія. Якось дівчата дізналися, що неподалік зупинився на постій полк міліційної армії, який прибув на всю зиму; штаб його був у Меритоні. Сестри Беннет почали цікавитись офіцерами і невдовзі познайомилися з ними. Містер Беннет вважав своїх дочок нетямущими, а двох наймолодших дівчат – дурепами. Місіс Беннет була не проти, якби якийсь полковник з доходом п’ять-шість тисяч фунтів на рік попросив руки її дочки.

Якось зранку Джейн отримала запрошення з Недерфілда на обід, бо сестрам Бінглі було сумно, адже чоловіки збиралися на обід до офіцерів. Джейн хотіла поїхати каретою, бо до Недерфілда було три милі, але місіс Беннет відправила її верхи на коні, радісно віщуючи погану погоду. Її сподівання справдилися: не встигла Джейн від’їхати далеко, як почався сильний дощ. Мати раділа, бо Джейн не могла повернутися і залишилася ночувати у Недерфілді.

Наступного ранку слуга із Недерфілда приніс для Елізабет записку, в котрій Джейн повідомляла, що захворіла, бо вчора промокла. Містер Беннет докоряв дружині, а Елізабет, не на жарт збентежившись, вирішила провідати сестру. Вона пішки вирушила до Джейн, а сестри Кетрін і Лідія вирішили провести її до Меритона. У Меритоні двоє наймолодших дівчат попрямували до помешкання дружини одного з офіцерів, бо Лідія хотіла побачитися з капітаном Картером, а Елізабет пішла далі сама.

Місіс Герст та міс Бінглі були здивовані, коли побачили Елізабет, яка прибула пішки. Дівчина забруднилася у полі і мала не найкращий вигляд. Джейн була дуже рада приходу сестри, і Елізабет ні на мить не полишала її. Сестри Бінглі запропонувала Елізабет залишитися на певний час в Недерфілді, щоб доглядати Джейн.

Містер Бінглі дуже турбувався станом здоров’я Джейн, та сестри Бінглі проявляли байдужість, вся їхня увага була звернена лише на містера Дарсі.