Діана Вінн Джонс — Мандрівний замок Хаула (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Розділ 1, у якому Софі розмовляє з капелюшками

У країні Інгарії, де такі речі, як семимильні чоботи і шапки-невидимки, існують насправді, у містечку Маркет-Чіппінг жила родина Хаттер. Софі Хаттер була старшою дочкою. Її батьки були цілком заможними: вони тримали крамничку дамських капелюшків. Рідна мати Софі померла, коли тій було два рочки, а її сестричці Летті – лише один. Їхній батько одружився на наймолодшій зі своїх продавщиць, гарненькій блондинці на ім’я Фанні, яка невдовзі народила третю сестру – Марту. Всі три дівчинки виросли гарненькими, хоча Летті все-таки називали найвродливішою. Фанні ставилася до всіх трьох дівчаток однаково ніжно й ніколи жодним чином не виділяла Марту. Містер Хаттер пишався своїми трьома доньками і віддав їх у найкращу в місті школу. Софі була найстараннішою. Вона багато читала, доглядала сестричок. Оскільки Фанні була постійно зайнята в крамниці, за меншими доглядала саме Софі. Вона навіть сама шила одяг для сестер.

У містечку були чутки, нібито Відьма погрожувала вбити дочку короля, і нібито король наказав чарівникові Саліману вирушити на Пустирища, аби впоратися з Відьмою. Але Відьма вбила Салімана. Через кілька місяців після цього на пагорбах над Маркет-Чіппінгом зненацька з’явився високий чорнезний замок, із чотирьох високих шпилястих веж якого вилітали хмари чорнющого диму. Усі думали, що там живе відьма, і боялися. Замок не стояв на місці: то стояв понад заростями вересу на північному заході, то височів над скелями на сході, то спускався з пагорбів і зупинявся з північного боку. Мер не раз говорив, що варто було би послати до короля за підмогою. Але замок і далі блукав поміж пагорбами, і якось з’ясувалося, що він належить ніякій не Відьмі Пустирищ, а чарівникові Хаулу.

Хаула вважали недобрим чарівником. У містечку говорили, що він для розваги викрадає молодих дівчат і висмоктує з них душі. А дехто казав, ніби він пожирає їхні серця. Софі, Летті та Марті було наказано нікуди не ходити поодинці, і це їх украй дратувало. Однак незабаром на сестер звалився інший клопіт: містер Хаттер несподівано помер якраз тоді, коли Софі підросла настільки, що вже могла залишити навчання у школі. Через рахунки за навчання крамничка зав’язла в боргах. Одразу після похорону Фанні сказала дівчатам, що на школу грошей нема. Тому Летті візьмуть ученицею в кондитерську пані Цезарі на Ринковій площі. Марта мала відправитися на науку до відьми Ферфакс у Апер-Фолдинг, а Софі мала вивчити капелюшне ремесло і успадкувати крамницю.

Марта наступного дня виїхала до Складчастої долини, де жила пані Ферфакс – відьма. Летті виїхала до кондитерської пані Цезарі на Ринковій площі. А Софі взялася вивчати ремесло. Дівчина знала Бессі, єдину продавщицю, що залишилася, знала клієнток, які купували капелюшки, і чоловіка, який привозив із села солом’яні заготовки для капелюхів. Фанні не так уже й багато залишалося її навчити – хіба що як найкраще переконати клієнтку придбати капелюшок. Софі сиділа в маленькій ніші в задній кімнаті крамниці й прикрашала капелюшки. Робота їй вдавалася і загалом подобалася. Але Софі почувалася самотньою і трохи нудьгувала.

Найцікавішим у тому всьому були розмови відвідувачок. Софі сиділа у своїй ніші, шила і слухала чутки. Раз вона почула, що Хаул спіймав дівчину. Софі чомусь здавалося, що Хаул і Відьма Пустирищ якось пов’язані.

А тим часом Летті уже зробили десять шлюбних пропозицій, але вона всім відмовила, заявивши, що ще занадто молода.

З кожним тижнем Софі дедалі частіше розмовляла з капелюшками. Більше їй ні з ким було порозмовляти. Фанні більшу частину дня бігала десь у місті, залагоджуючи справи або намагаючись залучити покупців, а Бессі була зайнята у магазині.

Капелюшна торгівля набирала обертів. Фанні говорила, що, можливо, не треба було відсилати сестер. З наближенням Травневого свята наплив покупців настільки зріс. Софі довелося надягти скромну сіру сукню і взяти на себе частину роботи в крамниці. Однак попит був такий, що вечорами вона брала роботу додому і при світлі лампи працювала до пізньої ночі, щоби було що продавати завтра.

Софі зізналася собі за шиттям, що життя в неї таки нуднувате. Дівчина приміряла капелюшки, але строга сіра сукня зовсім не пасувала до них. Софі хотіла збігати побалакати з Летті. Але з кожним днем вибратися на зустріч із сестрою ставало все складніше. Тож вона пообіцяла собі піти, коли капелюшна крамниця закриється на Травневе свято.

Тим часом до крамниці долинула нова чутка: начебто король посварився зі своїм братом, принцом Джастіном, і принц подався у вигнання. Принц і справді зо два місяці тому проїжджав через Маркет-Чіппінг інкогніто, і ніхто його не впізнав.

Настало Травневе свято. Народні гуляння на вулицях почалися мало не вдосвіта. Фанні пішла рано, а Софі ще треба було доробити декілька капелюшків. Дівчина знала, що Летті зараз теж працює: по святах кондитерська Цезарі відкрита до півночі. Згодом Софі вирушила до сестри. На вулиці вона побачила, що замок чарівника Хаула дуже близько, прямісінько на пагорбі над містом. З усіх чотирьох веж Мандрівного Замку виривалося блакитне полум’я, викидаючи блакитні вогняні кулі.

Софі пробиралася між людей, коли до неї звернувся молодик у дивовижному блакитному, затканому сріблом костюмі. Він назвав дівчину сіренькою мишкою і сказав, що хоче пригостити її вином. Молодий чоловік справляв абсолютно приголомшливе враження: він здався Софі дуже дорослим, тим більше, що на вигляд йому було далеко за двадцять. А ще він мав продовгувате, тонке обличчя, на якому лежала печать життєвого досвіду, і волосся делікатного золотистого відтінку. Хвости рукавів у нього були найдовші на цілу площу, з дорогими фестонами і зі срібними вставками. На додачу до всього іншого, від молодика линув тонкий аромат коштовних парфумів. Він запропонував провести її, але Софі відмовилася.

Сестри зустрілися, Летті пригостила Софі вершковим тістечком і сказала, що вона не Летті, а Марта.

Розділ 2, у якому Софі змушена вирушити на пошуки щастя

Це дійсно була Марта, хоч голова була Леттіна. Сестри наклали таке закляття, бо Летті хотіла вчитися чаклувати, а Марта – ні. Але заклинання поступово перестає діяти, і з часом сестри ставатимуть все більше схожі на себе. Сестра сказала, що пішла на це, бо хоче заміж і десятеро дітей. Виявилось, що Марта і Летті переживали за Софі, бо вона надто розумна і вродлива, щоби змарнувати все своє життя в капелюшній майстерні. Тим більше, що Фанні не платить Софі жодних грошей, а саме завдяки Софі справи магазину пішли вгору.

Летті покликали до роботи, а Софі пішла додому. Вона думала над словами сестри. Повірити, що Фанні використовує її, Софі все-таки не могла. Фанні і справді дуже часто не було в крамниці, а після Травневого свята торгівля сповільнилася. Через три дні після розмови з сестрою Софі набралася хоробрості й запитала у Фанні, коли отримає платню. Фанні пообіцяла дати гроші, але так і не заговорила про платню ні того вечора, ні протягом усього тижня. Софі продовжувала прикрашати капелюшки.

Одного ранку дівчина була розлючена, бо одній клієнтці не сподобався капелюшок, який вона купила. Після цієї клієнтки до магазину зайшла напрочуд огрядна пані. З плечей клієнтки спадала соболина накидка, а туго обтисле чорне плаття так і виблискувало діамантами. Погляд Софі передусім прикував крислатий капелюх дами зі справжніми страусовими перами. Слідом за дамою увійшов молодий рудуватий юнак, вбраний вкрай елегантно, але він був блідий і явно страшенно стривожений. Він глянув на Софі з благанням і жахом. Софі почала показувати капелюшки клієнтці. Жоден із них, звичайно, не відповідав розкішному вигляду дами, до того ж молодий чоловік не зводив із Софі погляду, і їй було страшенно ніяково. Дама відкидала капелюшки один за одним. Згодом Софі подала їй шикарний чорно-білий капелюшок – єдиний, котрий міг бодай трішки зацікавити таку розкішну даму. Дама презирливо оглянула капелюшок. Тоді Софі сказала, що тут, у маленькому містечку, немає таких вишуканих капелюшків. “Навіщо вам було взагалі… — тут молодий чоловік, що стояв за спиною дами, зойкнув і замахав руками, немовби намагаючись перестерегти Софі, — …завдавати собі клопоту і заходити сюди?” — закінчила Софі. Жінка назвалася Відьмою Пустирищ, простягнула руку та махнула нею перед лицем Софі. Відьма пішла до виходу і сказала, що Софі нікому не зможе розповісти, що вона зачарована.

Софі подивилася на свої руки. Вони були всі в зморшках і страшенно кістляві. Дівчина підібрала поділ сірої спідниці – й побачила висхлі худі литки і ступні. Ці ноги належали не менш ніж дев’яносторічній бабі. Софі кинулася до дзеркала: на неї дивилося лице сухорлявої старої, виснажене, коричневувате, обрамлене рідкими пасмами сивого волосся.

Софі обміркувала своє становище цілком спокійно. Усе навколо теж стало якимось спокійним і відстороненим. Софі навіть не надто сердилася на Відьму Пустирищ. Дівчина вирішила покинути крамницю. Вона зовсім не почувалася слабкою чи хворою – тільки скутою. Вона взяла шаль, гаманець, в якому було кілька монет, кусень хліба і трохи сиру.

Софі вирішила, що напише сестрам, як тільки добереться туди, куди йде, і почовгала у поля за рікою. Стояв теплий весняний день. Софі виявила, що навіть перетворення на стару бабу не позбавило її здатності насолоджуватися краєвидом і травневими пахощами живоплотів. Почала боліти спина, одначе Софі вперто шкутильгала вперед. Вона побачила опудало, яке хтось викинув, поговорила з ним і сперла на живопліт.

Згодом Софі знайшла собі ціпок. Він був заплутаний в мотузці навколо шиї собаки. Хоч собака гарчав, Софі допомогла йому, розрізавши мотузку, а собі дістала ціпок.