Данієль Дефо — Робінзон Крузо (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Розповідь у романі ведеться від імені головного героя.

Робінзон Крузо народився 1632 року в місті Йорку в Англії. Один з його старших братів служив підполковником у Фландрії і загинув у битві з іспанцями під Дюнкерком, а що сталося з другим братом, Робінзон не знав. Старий батько хотів, щоб Робінзон став юристом, але хлопець мріяв про море. Прикутий хворобою до ліжка, старий батько просив сина жити спокійним життям. Він обіцяв усіляко допомагати Робінзону, тільки щоб той лишився вдома і влаштував життя відповідно до його вказівок.

У 18 років хлопець надумав утекти з дому. Він попросив матір поклопотатись за нього перед батьком, щоб той відпустив його хоч один раз у море. Та батько сказав, що коли Робінзон подасться до чужих країн, то стане найнещаснішою людиною на світі.

Через рік, випадково потрапивши до Гулля і зовсім не думаючи про втечу, Робінзон зустрів там приятеля, який збирався пливти до Лондона на кораблі, що належав його батькові. Приятель вмовив Робінзона пливти з ним. Не спитавшись ні в батька, ні в матері, 1 вересня 1651 року Робінзон сів на корабель. Коли на морі почалася буря, він відразу покаявся і вирішив ніколи більше не сідати на корабель. Але наступного дня вітер почав ущухати, хвилі поменшали і хлопець забув усі обіцянки, що давав собі в годину відчаю.

На 6 день по відплитті вони прийшли на Ярмутський рейд. Там довелося кинути якір, бо погода була дуже погана. Коли розходився страшний шторм, Робінзона пойняв жах. Інші судна зривало з якорів і несло у відкрите море. Капітан не вірив у порятунок і тільки молився. Раптом судно дало течу, довелося відкачувати воду. Від страху Робінзон зомлів. Капітан стріляв із гармат, сподіваючись на допомогу. Якесь суденце, що стояло попереду них, зважилося спустити для них шлюпку. На ній і врятувалися усі, а корабель затонув.

Робінзон знехтував дві явні перестороги і не повернувся додому. Приятель, який намовив Робінзона тоді втекти, познайомив його зі своїм батьком, власником затопленого корабля. Батько приятеля сказав Робінзону, що йому більше ніколи не слід вирушати в море.

Хлопець подався суходолом до Лондона. Він мріяв про нову подорож і скоро познайомився з капітаном, який відпливав до берегів Африки, чи, як казали, “у рейс до Гвінеї”. Вони заприятелювали, і капітан сказав, що “рейс до Гвінеї” для Робінзона буде безкоштовним. Хлопець взяв з собою товари на продаж, щоб мати ще й добрий зиск. Він заробив чимало грошей, і то була його єдина, можна сказати, вдала подорож. На велике нещастя, його друг-капітан, вернувшись додому, помер. Робінзон вирішив знову вирушити до Гвінеї і сів на те саме судно, яким командував тепер помічник померлого капітана. З собою він взяв менше 100 фунтів стерлінгів, а 200 віддав на збереження вдові покійного капітана.

Подорож виявилася невдалою, бо на корабель напав турецький пірат із Сале. Екіпаж взяли в полон і відвезли до Сале, мавританського морського порту. Капітан розбійницького корабля залишив Робінзона в себе і перетворив на злиденного раба. Спершу Робінзон доглядав невеликий садок і виконував всяку чорну роботу, потім доглядав судно. Аж на 3 рік йому вдалося втекти.

Було все так. Господар Робінзона часто виходив у море на корабельному півбаркасі рибалити. За веслярів він брав Робінзона і хлопця-мавра. Робінзон показав себе таким вправним у рибальстві, що господар іноді посилав його з хлопцем під наглядом дорослого мавра, свого родича, наловити риби для столу. Одного разу господар запросив покататися чи порибалити двох чи трьох поважних маврів. Готувався він дуже старанно і завантажив на баркас багато більше харчів, ніж звичайно. Та зранку гості відклали поїздку через якусь нагальну справу. Робінзону, маврові та хлопчикові господар звелів, як звичайно, вийти в море наловити риби.

Спершу Робінзон переконав мавра, що їм треба запастись їжею, бо невільникам не годиться споживати хазяйські харчі. Мавр приніс на баркас великий кошик з сухарями і три глечики прісної води. Робінзон приніс ще вина, велику грудку воску, клубок мотузки, сокиру, пилку та молоток. Мавр роздобув ще пороху, бо Робінзон сказав, що хоче підстрелити морських птахів.

Відійшовши від берега на 4 милі, Робінзон викинув мавра за борт. Той добре плавав, тому виринув і почав благати взяти його на баркас, обіцяючи поїхати з ними хоч на край світу. Робінзон пригрозив йому рушницею, тож мавр мусив пливти до берега. Хлопчик, якого звали Ксурі, поклявся Робінзону у вірності. Вони скерували баркас на південь від Сале. Через 5 днів Робінзон зважився підійти до берега, щоб поповнити запаси прісної води. На березі було чути страшне ревіння звірів, тож друзі провели ніч на баркасі, кинувши якір. Наступного дня Ксурі пішов на берег, забив звірка, схожого на зайця, знайшов добру прісну воду й не зустрів дикунів. Вони влаштували бенкет з забитого зайця й приготувались пливти далі.

Якось ранком друзі кинули якір під захистом досить високого мису. Там вони застрелили величезного лева. Ксурі відрубав на згадку лапу, а Робінзон оббілував лева, і згодом шкура правила йому за постіль.

Друзі хотіли підійти якомога ближче до Зеленого Мису, де могли зустріти якесь європейське судно. Згодом вони побачили на берегах чорних й зовсім голих людей. Помітивши, що люди беззбройні, Робінзон на мигах порозумівся з ними. Тубільці дали йому в’яленого м’яса й трохи якогось зерна. Тут-таки випала нагода зробити їм велику послугу. Робінзон вбив леопарда, який прибіг на берег. Тубільці оббілували звіра і віддали шкуру Робінзонові. Він же подарував їм м’ясо звіра. На прощання тубільці дали їм питної води.

Через 11 днів Робінзон побачив Зелений Мис, а Ксурі раптом помітив корабель. Вони потрапили на борт цього корабля. Робінзон розповів своїм рятівникам, що він англієць і втік з полону від маврів із Сале. Їх з хлопцем прийняли дуже ласкаво. Капітан купив у Робінзона баркас і Ксурі, пообіцявши, що через 10 років дасть хлопцеві вільну, якщо той прийме християнську віру.

Після 22-денного плавання вони щасливо дісталися до Бразілії. Капітан ще купив у Робінзона деякі речі і леопардову та лев’ячу шкури. Невдовзі капітан познайомив його з власником цукрової плантації. Робінзон прожив у нього досить довго, діставши певні знання з вирощування цукрової тростини та виробництва цукру.

Побачивши, як гарно живеться плантаторам і як швидко вони багатіють, Робінзон вирішив теж стати плантатором. Він дістав бразільське підданство і купив ділянку. У Робінзона був сусід, португалець із Лісабона, але англієць за походженням, на прізвище Уеллс. Їхні плантації межували, тож чоловіки заприятелювали.

Минуло 3 роки. Капітан, що підібрав Робінзона в морі, збирався вертатись в Лісабон. Він порадив Робінзону закупити потрібні товари в Англії і продати у Бразілії. Робінзон написав до вдови англійського капітана, якій колись віддав на схов свої гроші. За 100 фунтів йому закупили англійських товарів, і Робінзон розпродав їх в Бразілії з добрим зиском. Вкладений капітал почетверився, і він значно розширив свою плантацію.

Проживши в Бразілії майже 4 роки і значно збільшивши вартість своєї плантації, Робінзон вивчив іспанську мову і заприятелював з сусідами-плантаторами, а також з купцями із Сан-Сальвадора, найближчого до них порту. Зустрічаючись із ними, Робінзон часто розповідав про дві свої подорожі до узбережжя Гвінеї, про торгівлю з тубільцями й про те, як легко там за дрібничку придбати темношкірих-невільників. За тих часів работоргівля була дуже обмежена й потребувала дозволу від іспанського або португальського короля; тому темношкірі-невільники траплялися рідко і коштували силу грошей. Якось Робінзон, його друзі-плантатори і купці вирішили послати до Гвінеї корабель і привезти темношкірих, щоб розподілити їх між собою для роботи на плантаціях.

1 вересня 1659 року Робінзон ступив на корабель, узявши на себе купівлю темношкірих. Того дня було 8 років відтоді, як він втік від батька та матері в Гулль.

На судні було 14 чоловік екіпажу, не рахуючи капітана, юнги та Робінзона. Корабель рушив на північ вздовж побережжя Бразілії. Весь час, поки вони держались своїх берегів, стояла гарна погода, тільки було дуже жарко. Від мису Святого Августина вони повернули у відкрите море і скоро згубили землю з очей. На 12 день корабель перетнув екватор. Тоді на них несподівано налетів ураган. На 12 день шторм почав ущухати.

Корабель знаходився недалеко від берегів Гвіани чи північної частини Бразілії, за річкою Амазонкою, ближче до річки Оріноко, відомішої в тих краях під назвою Великої ріки. Оскільки судно дало течу, капітан вважав, що найкраще повернути назад, до берегів Бразілії. Але Робінзон рішуче заперечив. Кінець кінцем, вони побачили, що аж до Караїбських островів їм не трапиться жодної заселеної країни, де можна знайти допомогу, і тому вирішили йти на Барбадос. Та скоро на корабель налетів другий шторм, а якось уранці він сів на мілину. Зрушити з місця не було жодної надії. Всі люди з корабля спустилися в шлюпку, відчалили й здалися на боже милосердя та на волю шалених хвиль. Коли вони відплили від корабля милі на 4, величезний вал раптом налетів з корми на шлюпку. Шлюпка вмить перекинулася, і всі потрапили у воду.

Робінзон ледве виринув. Хвиля підхопила його і понесла до берега. Та вибратись туди не було так легко, бо за ним набігали наступні хвилі, і чоловіка накривало з головою, підхоплювало й несло. Останній вал шпурнув Робінзона на скелю з такою силою, що він знепритомнів.

Він вчасно прийшов до пам’яті: побачивши, що зараз його знову накриє хвилею, він міцно вчепився за виступ скелі і вирішив перечекати, поки хвиля спаде. Вибравшись на берег, він сів на траву і подякував Богові за порятунок. Від його товаришів не залишилося й сліду. Робінзон змок до рубця і не мав нічого, крім ножа, люльки та бляшанки з тютюном. Він впав у такий розпач, що довго бігав, мов божевільний, по березі. Чоловік пройшов з чверть милі від берега вглиб, знайшов воду, напився і вернувся на берег. Робінзон заночував на дереві, бо боявся хижих звірів.

На ранок погода прояснилась, а море вже не лютувало.