Марина Павленко — Миколчині історії (стислий переказ)

Стислий переказ, виклад змісту

Марина Павленко

Миколчині історії

Скорочений стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

НАЙДА

Найда – це Миколчин пес, який охороняє хлопчика, проводжає до школи і чекає за парканом, переховуючись від прибиральниць та завгоспа. Для Найди школа тхне Миколчиними почервонілими вухами й зауваженнями в щоденнику. Пес завжди потайки гарчить на школу й не проти б її покусати. Він з хлопцем часто сидить в халабуді, яка зроблена з дощок, фанери і шиферу, яка знаходить ген-ген на пустирищі, в дерезі. У халабуді Миколка ночує, коли вітчим погрожує вбити його. Для Найди вітчим пахне часником, цигарками і перегаром. Найда завжди гавкає на вітчима й нападає, коли той без дрючка. Хлопці дражнять Миколку бомжем і безпритульним, але хай тільки Миколка скомандує – і Найда вмить їм штани полатає. Колись Миколка врятував Найду, якого малим цуценям вкинули в болото. Тепер вони разом ходять на смітник, щоб поживитись. Інколи блукають дворами, де теж можна дещо підібрати.

Якось в одному дворі Миколка взяв з лавки гарний конструктор, що належав маленькій дівчинці. Найда не знав, чи Миколка чинить правильно. Їх впіймав тато дівчинки, і Миколка мусив віддати конструктор.

ВЕЧЕРЯ

Друзі хотіли їсти, тому вирішили зганяти до Миколчиної хати. Там був тільки п’яний вітчим, а мама ще не прийшла. Друзям довелося тікати з двору. Хотіли взяти з собою вудки з сараю, та їх уже не було. Зникли, як і безліч інших речей, які пропивали вітчим і його друзі. Тікаючи, Миколка взяв з собою граблі, які дивом уціліли, і старий тюль, у якому був заплутався Найда.

Із вербових гілок, держака від граблів і тюлю Миколка зробив прекрасну хватку. Встановив її трохи бокаса там, де течія річки Болотянки найсильніша. Друзям вдалося зловити трохи рибки. На старій сковорідці на вогнищі Миколка приготував смачну вечерю.

УРАГАН

Якось Найда відчув, що наближається щось небезпечне. Він хотів побігти аж у хату, але там був вітчим, а Миколка поклявся не стикатись з ним наодинці, бо це небезпечно.

Найда метався у халабуді туди-сюди і не знав, куди сховатися. Він відчував щось погане. Миколка саме зводив підпорну стіну. Пес потягнув хлопця додому, і вони сховалися у сараї, замкнувши двері.

Надворі починався ураган. З даху почало зривати толь, а стіни захитались. З неба валив дощовий потік, ревів шалений вітрисько і мало не до землі гнув дерева. Літали шматки шиферу, чувся гуркіт каміння, дзвін побитого скла… Миколка вирішив сховатися з Найдою у туалеті надворі, але пес не пустив хлопчика.

Коли все закінчилося, друзі вийшли. Кругом по кісточки стояла каламутна піниста вода. Одна половина груші була відчахнута. Столик, що стояв під грушею, був розтрощений. Вікна у хаті повибивані: як одного разу після п’яної бійки Вітчима з гостювальниками. Усе подвір’я – в смітті, битому склі, трісках, у шматках толю, бляхи і шиферу. А на місці туалету – лише дерев’яна підлога.

Треба було шукати маму, яка часом давала Миколці їсти. Вона колись купила йому кросівки – оці, що хлопчик ходить у них і зараз. А ще вечорами, як гості розходились, або після сварки з Вітчимом, або після того, як сильно Миколку за віщось лаяла, мама іноді обіймала сина й казала: “Ти ж єдина моя кровиночка!” При цьому вона пускала сльози, які Найда вважав крокодилячими.

Мама прийшла жива і здорова, але кинулась спершу до хати і вітчима, а не до сина. Вітчим був живий і здоровий: він спав і навіть не чув урагану. Аж тоді вона вернулась до Миколки, пустила сльозу й сказала: “Моя кровиночко!”

Від халабуди дошки на дошці не лишилось, але Миколка не сумував. Він хвалив Найду за порятунок.

ТОВСТУХА

Якось Найда побачив білу кицьку і хотів уже гавкнути, як з двору вийшла товстуха і покликала кицю Анфісу обідати. На своєму подвір’ї товстуха поставила мисочку, що пахтіла свіжозвареною рибою. Кицька не хотіла їсти, тож Найда проліз через дірку в штахетах і добре поїв. Анфіса ж – хоч би тобі оком повела! Товстуха знову вийшла з хати і подумала, що забула погодувати кицю, тож знову винесла рибки. Киця знову не їла, а Найда цього разу запропонував їжу Миколці, що саме з’явився. Так Найда з Миколкою ненароком натрапили на товстуху і дістали змогу часом трохи підживитись.

БІЗНЕС

Найда з Миколкою бродили вулицями і шукали: пес – все, що під ногами, хлопець – все, що вище. Якось вони зовсім випадково гуляли базаром, який уже збирався розходитись. Миколка збирав пусті пляшки. Найда знаходив копійки.

Відтоді майже після кожного базару Миколка з Найдою вирушали на заробітки. Миколка видивлявся пляшки на своєму рівні, Найда – монети на своєму. Монет було ще більше, ніж пляшок. Бо пляшки часто перехоплювали місцеві алкоголіки, а копійки, які часто падали на землю, забезпечені люди лінувалися підносити.

Після кожних заробітків Найда з Миколкою витрачали зароблене на “Фанту” й “Мівіну” для хлопця та кісточки для пса. Решту зберігали в Халабуді у слоїку, який закопували у найглибшому кутку.

Скорочений стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

ЧІКСА

Одного дня Найда довго чекав на Миколку під школою і помітив, що хлопець сам не свій. Миколка все дивився на двері, чекаючи, поки вийде одна дівчина, чікса, як казали хлопці. Вона була крута: розмовляла по мобілці, гордо цокотіла каблучками, пахла якимись незнайомими краями. Миколка розповів Найді, що це новенька з паралельного “А”. “Класна чікса, правда?” — тремтячим голосом питав Миколка. Найда помітив, що хлопець дивиться на дівчину якось… по-собачому.

Хлопець щодня чесався, вмивався і навіть обрізав нігті. Скрадаючись, він бризкався вітчимовим одеколоном. Щодня Миколка, мов на пожежу, поспішав до ненависної Найді школи.

Якось Миколка роздобув білі хризантеми, вистежив Чіксу і підійшов до неї. “Я тебе люблю, і давай дружити!” — так він хотів сказати. Найда сховався і підглядав. “Ану пш-ш-шов геть! Задрипанець! Приблуда бездомна!” — завищала чікса. До Найди повернувся Миколка. На його вмитому обличчі паленіли сліди букета, наче від батога.

Миколка сумував, не говорив. Найда теж мовчав. Лиш десь через тиждень Миколка усміхнувся. І почухав Найду за вухами своїми чорними нігтями.

ПОЄДИНОК

У Миколчиному третьому “Б” якось була фізкультура. Найда спостерігав з-поза огорожі. Діти збились у гурток і розповідали, якої породи їхні собаки. Найді, який підслуховував, було цікаво, що скаже його Миколка?

Найдине запитання мовби перехопила Катька-зубрилка, з якою хлопчик сидів за однією партою. Миколка відповів, що у нього якась українська розвідницька порода. Хлопці почали сміятися з Миколки, ображали його та Найду. Коли один тип ухопив Миколку за барки, Найда кинувся на ворога і відпустив лише тоді, коли тип сказав: “Найдо, пробач!” Після цього Миколка з Найдою показали усі команди, які знав собака: “Принеси!”, “Сидіти!”, “Дай дай п’ять!”, “Служити!”, “Голос!”, “Фас!”. Діти були вражені і називали Найду розумним. Хтось навіть порився в пакеті, дістав і запропонував Найді ковбаски. Але Найда не зробив навіть руху назустріч смакоті: чекав Миколчиної вказівки.

УРОК

Хлопці не любили Миколку, бо він не курив. Колись, як Вітчим іще прикидався добрим і вимагав називати його татом, він заповзявся навчити Миколку курити. Вони сиділи за столиком під грушею у їхньому захаращеному подвір’ї. Миколчина мама десь пішла, а гостей ще не було. Вітчим покликав Миколку, почав вчити курити і примусив його влити в себе пів чарки самогону. Хлопець гепнувся непритомний, а вітчим пішов до хати. Найда побіг на вулицю і почав тягти за одяг якусь жінку. На щастя, вона здогадалась, що неспроста. Зайшла у двір, кинулась до хлопчика, тоді – до відра з водою…

Жінка довго сварила Миколку: такий малий, а вже п’яний і прокурений. Миколка відтоді ні на чарку, ні на цигарку без огиди не може й глянути.

РОЗВІДКА

Якось вчителька розповіла на уроці, що у полі, за селом Війтівкою, під час Другої світової війни були страшні бої. І що там ще років 30 тому стояв напівспалений танк. Цікаво, чи стоїть він там досі?

Найда з Миколкою вирішили добратися туди і подивитися. До Війтівки доїхали автобусом. До заповітного місця треба було ще вийти на околицю, вздовж річечки перетнути невеличкий хутір, обігнути ставок, перейти через поле й лісосмугу. На стежці вздовж річечки друзі побачили корів, тому вирішили рушити навпрошки, через луг. Та там були зарості і болото. Тоді вони вирішили перейти річку. Перейшли місточок. А вже на хуторі на них почали гавкати хазяйські собаки. Миколка злякався, що їх приймуть за злодіїв, тому вони втекли. Біля ставка знявся такий вітрисько, що в Миколки зірвало з голови картуза і кинуло у воду. Найда кинувся у воду і врятував картуз. Коли вони вже минали ставок, у комишах помітили двох мисливців, які чистили-перезаряджали рушниці. Хоч Найда з Миколкою збиралися служити в контрактній армії, зброя ніколи їм не подобалась.

Друзі добралися на місце бою, але танка уже не було. Миколка познаходив багато шматків перетлілого металу, гільз від патронів і снарядів. А Найда знайшов цікаву річ: обліплений іржею металевий кружечок.

До своєї халабуди друзі прибилися аж за північ. Принесені трофеї викладали аж вранці. Миколка відчистив Найдину “монету”: вона виявилась саморобним медальйоном з дірочкою для ланцюжка. Медальйон був зроблений з гільзи від снаряда. На поверхні був напис: “Найда. Взводний любимець. Підібрали над Ятраньом в 42. Розумний як людина. Служить на рівних”. Спочатку вони з Найдою ошелешено повитріщали очі одне на одного. Потім хлопчик як підскочить! Таж те поле полите не тільки людською кров’ю! На рівні з танкістами там воював і сердешний пес!!!

Вчителька дуже вразилась Миколчиними і Найдиними знахідками. Медальйона віддали до шкільного музею. А Найді з тієї нагоди навіть уперше дозволили зайти до школи, і всі дивились на нього з повагою.

ГРИБИ

Якось восени друзі назбирали два відра грибів. Пес радів, що будуть мати що їсти. Але гриби Миколка відніс додому, мамі. Бо знав, що з грибами треба обережно, без дорослих із ними краще не заходитись.

Найда з Миколкою сиділи у сараї і чекали, коли їх покличуть їсти, та вітчим з компанією з’їли усе.