Стислий переказ, виклад змісту
І
У неї було старовинне ім’я, Палатна, але надто довге, тому всі звали її Аг. Зараз вона сиділа на сходах будинку й дивилася на зорі крізь герметичну скляну оболонку астероїда. Вона народилася тут. І її батьки. І навіть бабуся. Тільки дід розповідав, давно, коли ще був живий, про велику планету, де було небо й вітер, де люди після останньої війни намагалися вижити в отруєному повітрі, на випаленій землі. Зрештою вони втомилися, завантажили у великі міжпланетні кораблі все необхідне й покинули свою планету.
Аг дивилася на зорі й думала: “Мабуть, гарно, коли є вітер і птахи в небі. Тут вони тільки в клітках. І повітря штучне”.
— Привіт!
На сходинку поряд із нею присіла шкільна подруга Фана. Вона саме присіла, адже була легка й гарненька, мов метелик. Вона любила книжки про хоробрих лицарів та ошатних красунь і сміливо всміхалася хлопцям, за що Аг їй трохи заздрила.
— Слухай, Аг, у мене є така комп’ютерна гра! Така!..
Вона піднесла вгору кулачок, що означало: класна, суперська, неперевершена.
— Не хочу. Набридло.
— Вона зовсім свіженька! Ми перші в неї гратимемо. Перші у світі! Уявляєш?
— Як це?
— Ну… — Фана опустила великі блакитні очі. — Мій дядько її тільки-но розробив. А він, кажуть, геній, тож гра, мабуть, супер крута.
— Не може бути, щоб він її одразу дав тобі на випробування?
— Не зовсім так… Він десь пішов, а я зазирнула до його кімнати. Диск був у комп’ютері. Я тільки одним оком глянула, і мені сподобалось!
— Ти вкрала диск?!
— Позичила. Зрештою, за тиждень він піде в серійне виробництво й усі гратимуть! А ми — тільки один разочок — і повернемо. Дядик не встигне помітити!
— Не знаю, не знаю… А про що там?
Фана пурхнула у двері будинку й потягла за собою Аг. “Якраз, і батьки на роботі затримались. Може, справді ніхто не помітить”, — подумала та й заспокоїлась.
Ця похмура, скеляста земля під металево-світлим небом називалася Королівство Камінної Волі. Усе тут було вороже, і комп’ютерний герой, звичайний хлопчик, для того, щоб повернутися додому, мусив знищити королівство разом з оборонцями. Захищали злу землю страховиська, а очолювали їх три принци: Морок, Спалах і Вигук. Кожен мав свою зброю. Кожного можна було перемогти, якщо уважно прочитати правила й виявити швидку реакцію та спостережливість. Самотньому героєві автор подарував по дев’ять життів на епізод, щоб спроби перемогти не минали надто швидко.
Кожен рівень закінчувався битвою з трьома принцами, та знищити їх можна було тільки на завершальному етапі гри.
Перший рівень досвідчені в іграх дівчата здолали досить швидко, і ось настав час останнього епізоду.
На екрані, на тлі далеких темних скель, постали три фігури в одежі, що нагадувала військову форму, тільки з чорної лакованої шкіри, ще й у довгих темних плащах, мов ті лицарі з давніх книжок.
Перша фігура, розкинувши руки, наче великий птах, ринула зі скелі назустріч героєві. Сліпучо-біле волосся розлетілося на вітрі.
— Темні окуляри! Темні окуляри!
Фана швидко затицяла по клавіатурі, герой став квапливо вивертати кишені. Принц невідворотно наближався.
— Стривай. — Аг перехопила її руку. — Подивися йому в очі!
Принц загрозливо зупинився перед героєм. Він мав осяйне світле волосся й тонке обличчя, та очі були не людські, темні, без блиску, як глибока вода, де й дна не вгледіти. Фана відсахнулася:
— Господи, це ж не Спалах!
— Це Морок, — тихо сказала Аг і рішуче взялася керувати героєм. У руці в нього засвітився електричний ліхтарик. Принц простиг перед собою руку — і каламутна, темна хмара розрослася так, що сховала його з головою. Потім темрява стала насуватися на героя.
Аг захоплено нахилилася вперед. Герой раз за разом змахував ліхтариком, і тонкий білий промінь зблискував, наче лезо. Від хмари відпадали шматки темряви й зникали. Ось уже знову показалася постать Морока. Промінь у черговий раз урізається в темряву, принц притискає руку до грудей і зі стогоном зникає.
— Перемога! Перемога! — Фана з вереском застрибала по кімнаті.
Аг насупилась і пересмикнула плечима:
— Це випадково. Я в нього не цілила.
— То й що! То й що! Ми перемогли!
— Дивись!
Друга темна фігура злетіла зі скелі. Вітер грав чорними кучериками, очі палали гостро й холодно, мов дві срібні зірки.
— Оце вже Спалах!
Тепер героєм узялася керувати Фана. Той начепив темні окуляри й вихопив чорного смолоскипа — дивну паличку, над котрою, замість вогню, коливалося густе віяло диму, темного і, мабуть, дуже смердючого.
Герой крутився, намагаючись дотягтися чорним смолоскипом до грудей Спалаха, але той вергав страшні блискавиці з очей і кінчиків пальців з гострими срібними нігтями. Тільки на шостому житті Фані вдалося торкнутися його смолоскипом. Принц коротко зойкнув і зник.
Тепер уже обидві вони не могли втримати захвату. Фана плескала в долоні й верещала. Аг гупала кулачком по столу поряд з клавіатурою.
Раптом знову запала тиша.
Третя фігура в блискучому чорному мундирі опинилася перед і героєм.
Волосся й очі принца Вигука були кольору сутінків. Він здавався старшим за своїх братів. Голову його охоплював сірий ремінець, що проходив по надбрів’ю.
Принц розвів руками й ледь ворухнув блідими губами, та на дівчат з обох динаміків наче вихлюпнувся рев бурі з громом і виттям вітру. Герой захитався й позадкував.
— Пісенька! Тут усе дуже просто — пісенька!
Фана тицьнула в потрібну клавішу, герой бадьоро заспівав:
— Голосе хижий, крику ворожий!
Я не боюсь, я на сторожі!
Не переможеш!
Не переможеш!
Вигук відступив на кілька кроків, але буря в динаміках посилилась.
— Він надто далеко, ти не дістанеш! — закричала Аг Фані в саме вухо.
— Що ж робити?
Фана кліпала очима, герой відступав, перечіплювався через каміння й падав, утрачаючи життя за життям.
— Крила! — Аг знову нахилилася до самого екрана.
В одній з попередніх битв герой переміг чаклуна й виборов у нього здатність потрібної миті відрощувати крила.
Нараз герой полетів назустріч Вигукові, волаючи йому просто в обличчя:
— Голосе хижий, крику ворожий!..
Принц пересмикнувся й зник.
Дівчата набрали в груди повітря для переможного вереску перед тим, як перейти на другий рівень. Герой гордо завис у небі на своїх крилах, і раптом за спиною в нього виник принц Вигук — величезний, страшний, мов скеля. Динаміки ревнули, і герой, борсаючись у повітрі, полетів у темінь безодні, що відкрилася в лівому нижньому куті екрана. Потім дисплей згас. В очах у Фани стояли сльози:
— Це нечесно! Так не грають! Звідки…
— Хвилиночку! Зроби повтор останнього епізоду.
Фана слухняно клацнула мишею. Дівчата знов прикипіли очима до екрана.
— Ось! — Аг роздратовано тицьнула пальцем. — Він не просто руками розмахує, він ремінця з голови знімає. Цей ремінець…
— …робить його невидимим, а ми, дві дурепи, ґав ловили! Ну, нічого, зараз переграємо!
Аг похитала головою.
— Восьма вечора. Зараз повернуться батьки. Краще тихенько повернемо твоєму геніальному дядику диск, доки він не вчинив скандалу. Усе, я сказала, виходь! І не забудь зберегти параметри. Ми непогано просунулись.
Під час виходу з гри сталося дивне: екран зненацька спалахнув дикою синявою, по ньому побігли сліпучі зблиски, а в центрі закрутилось щось подібне до темного, пульсуючого виру. Фана вереснула, Аг притисла руку до горла, наче теж хотіла скрикнути й не могла. Та по хвилі все минулось, так, ніби нічого з екраном і не коїлось.
— Що це? — пошепки, спитала Фана.
Аг, у якої переляк швидко перейшов у лють, засичала на подругу:
— Звідки я знаю! Може, якась захисна система! Казала тобі, не треба цього робити.
— Хіба?
Фана відкопилила губу й укинула диск у рюкзак.
На шляху до будинку Фани треба було пройти повз яскраво освітлену дискотеку.
— Обійдемо провулками, — похмуро попросила Аг.
— Чого це? .
— Хлопці чіплятимуться.
— Боїшся? — Фана хихикнула.
— Просто не люблю.
— Ну, гаразд.
У провулку десь попереду майнули темні тіні. Фана схопила подругу за руку:
— Краще б ми пішли повз дискотеку. А що, як то бандити? Щоразу з тобою в халепу вскочиш…
Аг хотіла заперечити, та тіні вийшли на світло в кінці провулка, їх було троє. У ліхтарному світлі сяяло біле волосся, м’яко переливалося синє, гостро зблискували чорні кучері.
— Та це ж!.. — Фана притулила долоню до рота. Аг потягнула її у тінь будинку:
— Здається, ми й справді вскочили в халепу.
II
Три принци стояли в кінці провулка й про щось неголосно розмовляли. Фана відпустила подружчину руку й струснула головою: її світлі кучерики, зібрані на маківці, розгорнулися квіткою, а тоді знову зібрались у пружну, пухнасту кульку.
— Слухай, мені якось моторошно.
Аг похмуро кивнула:
— Це наша гра. Ми маємо знати, що тут відбувається.
Тулячись до стін будинків, обережно обминаючи освітлені вікна, вони підкрадалися все ближче й ближче до трьох високих постатей у плащах. Ось уже добре чути голоси.
— Хто нас викликав? — нетерпляче запитав Спалах.
Морок знизав плечима й відійшов далі від світла. Виґук стояв, схрестивши руки, дивився повз братів, потім тихо сказав:
— Це не Володар Синього коридору. Він мав би попередити.
Фана смикнула Аг за рукав:
— А хто такий?..
Аг штовхнула подругу ліктем у бік:
— Тсс!
Нарешті Вигук заспокоївся:
— Добре. Хоч доброго я поки що в цьому нічого не бачу, та, може, Володар нам щось пояснить.
Він простяг руку. На долоні з’явилася чорна кулька. На ній світилися три маленькі білі вогники й один більший, вогнисто-червоний.
— Ми зовсім близько від нього, — мовив Вигук і, дивлячись на кульку, завернув у сусідній провулок. Брати мовчки пішли за ним.
— Це що в них, компас такий? — прошепотіла Фана.
Аг пришвидшила кроки:
— Це модель нашого астероїда, а вогники показують, де зараз перебувають самі принци і де той, кого вони шукають. Здається, ти хотіла дізнатися, хто такий Володар Синього коридору? Скоро в нас буде нагода.
— Я вже зовсім не певна, що хотіла б це знати. Найбільше я б хотіла знати, що ми накоїли цією грою й що нам за це буде.
Вони пройшли ще кілька кварталів. Раптом Фала зупинилась:
— Аг!
— Замовкни!
— Та що замовкни?! Вони ж зайшли в мій будинок! Мені це зовсім не подобається!
— То, може, вимкнемо комп’ютер?
Фана зітхнула:
— Так, вибору в нас немає.
Вона вже закопилила губу, щоб заплакати, та раптом усміхнулася:
— За будинком є комірчина.