Стислий переказ, виклад змісту скорочено
Розповідь ведеться від першої особи – Ульфа, якому на початку твору вісім років.
В печері лежить золото
В Ульфа був старший брат Ян, який колись грався з ним, але тепер надавав перевагу своїм приятелям. Ульф весь час плутався у брата під ногами. Якось Ян з друзями погодилися гратися з Ульфом у поліцейських. Ульфу скрутили руки і зв’язали мотузкою, на яку мама розвішувала одяг. Коли Ульфа прив’язали ще й до верби, надвір вийшла мама. Вона наказала розв’язати Ульфа і примусила хлопців допомогти розвішати білизну.
Пізніше того ж дня Ян сказав Ульфу, що у печері лежить золото. Печерою вони називали темне підсобне приміщення під сходами при вході в будинок. Тут тато зберігав пісок, щоб взимку посипати хідник від хвіртки до дверей, щоб пацієнти, що приходили до нього лікувати зуби, не падали на слизькому. Ульф зайшов у печеру й зачинив за собою двері. Хлопець розумів, що золота тут нема, а брат просто хотів позбутися його. Ульфу було жаль самого себе, він мріяв перетворитися на скелет, а потім лякати брата. Хлопець лежав і мріяв, як раптом побачив на піску купи золота, діамантів та розфарбованих порцелянових птахів. У повітрі звучала приємна музика. З’явився гарний ердельтер’єр, з яким він почав гратися…
Тато витягнув Ульфа з печери після четвертої години. Обід, який завжди був о третій, хлопець пропустив. Ульф розповів про все, що бачив. Мама переконувала його, що це був сон, а тато хотів відвести до лікаря. Тато нагадав Ульфу, що той має уже вісім років. У цьому віці нормально щось вигадувати, але треба вчитися розпізнавати фантастичне і правду, бо вийде плутанина. Тато попросив завжди говорити правду, але раптом Ульф запитав: “А що таке правда?”.
Блакитна корова
Одного дня у класі Ульфа з’явилася нова вчителька. Її звали Беріт, в неї були русяві кучері, вона завжди мала щасливий вигляд і була геть не схожа на стареньку вчительку, яка зараз хворіла.
Якось учні малювали корів. В Ульфа вона була блакитна, і вчителька показала малюнок усім учням. Ульф мало не провалився від сорому крізь землю, але вчителька похвалила його. Вона говорила, що Ульф намалював її зі своєї уяви, це модерна корова. Хлопець не наважився сказати, що всього-на-всього корова вийшла блакитна, бо він загубив свою руду пастельку.
Після уроків Ульф роздивлявся ілюстрації данця Курта Арда. То був знаменитий художник. Хлопець почав копіювати один малюнок Курта Арда, та майже нічого не вийшло. Наступного дня учителька принесла у клас книжку з малюнками білорусько-французького художника Шаґала. Там були корови найнеймовірніших кольорів, одна навіть уміла літати. Потім вчителька спитала, чи діти чули про Пікассо. Чотири тижні Ульф змушував себе малювати жовтих кіз, бузкових коней та поросят ядучо-зелених відтінків. У тому не було ніякої краси, але вчителька весь час заохочувала його.
Згодом повернулася старенька вчителька. Вона розглянула Ульфові малюнки і сказала, що такого не буває, тому треба малювати речі такими, які вони є. Так завершився Ульфів період модернізму. Він знову узявся малювати рудих корів, як йому завжди хотілося.
Другий поцілунок
Якось у травні Ульф йшов грати у гилки, а після гри хотів купити морозива. У кишені штанів лежали три п’ятикронові банкноти й чекали свого часу. Незабаром Ульфу мало виповнитися десять років, він відчував себе багатим і щасливим.
На футбольному майданчику діти грали в гилки. Ульф надіявся, що удар дівчини на ім’я Бірґітта влучним. Він навіть показав їй, як тримати биту, підкидати м’яча. Нарешті Бірґітта підкинула м’яча в повітря і потім вдарила по ньому. М’яч полетів, а Ульф впав, бо дівчина також влучила у його голову. Бірґітта запропонувала йому посидіти у своєму саду, бо мешкала неподалік.
Ульф почував себе добре. Він сидів у саду, на голові був мокрий рушник. Бірґітта принесла графин із полуничним соком. Вони говорили про все на світі, дівчина здавалася Ульфу якоюсь особливою. Він сказав, що було б добре, якби вони поцілувалися, а потім запропонував п’ять крон. Цього разу поцілунок був приємним (минулого разу інша дівчинка прокусила йому губу). Бірґітта не кусалася, її губи мали смак солодкого полуничного соку. Вони поцілувалися ще тричі. На більше в Ульфа грошей не вистачило. Коли він зібрався йти,вона повернула гроші і сказала, що не цілується за гроші.
Чи є в космосі люди?
Одного тижня майже всі приятелі Ульфа захворіли, тож він мусив спілкуватися з Геннінґом, своїм однокласником. Геннінґ ніколи не грався, а розгадував головоломки, читав книжки, складав мозаїку на 2 000 пазлів. Ульф був у захваті, бо Геннінґ знав, де міститься пустеля Гобі, скільки важить один лось на Землі і на Місяці, де все в шість разів легше. Найбільше Ульфа зацікавили розповіді про інопланетян, але його тато сказав, що все це нісенітниці.
Ввечері Ульф та його приятель поїхали велосипедами шукати інопланетян. На шиї в Ульфа висів папірець – на той випадок, якщо він загубиться. Там було написано: “Ульф Старк. Шенвіксвеґен 205. Стуреб’ю. Земля”. Хлопці зупинилися біля крамниці залізних виробів. Вони довго чекали, Геннінґ весь час говорив про книжки, які він прочитав, про космічні польоти і про життя на далеких планетах. Згодом приятель сказав, що йому пора додому, тож Ульф залишився сам.Він був страшенно втомлений, тож ліг на купу каміння, дивився на зірки, а потім заснув. Йому снилося, що він на іншій планеті, де майже не було сили тяжіння і все відбувалося навпаки. Потім Ульфу здалося, що з’явився інопланетянин, хоч це був лисий пристаркуватий чоловік. Він подумав, що Ульф загубився, тож повіз його додому.
Коли Ульф розплющив очі, він лежав у своєму ліжку. Довкола стояли тато, мама, брат і лисий дядько-інопланетянин. Переконавшись, що хлопець потрапив додому, чоловік поїхав. Ульф привітався з батьками, лежав і усміхався, згадуючи поцілунок з Сіван і собаку, яких побачив у сні.
Фокстрот
Одного дня приятель Б’єрне запросив Ульфа на день народження. На той час Ульфу виповнилося дванадцять, і він саме почав ходити до міської середньої школи, а його приятель ходив у гімназію. Також Б’єрне ходив на уроки танців, і під час дня народження мали бути танці. Ульф хотів піти, бо на святкуванні мала бути Аґнета, якою він захоплювався. Та Ульф переживав, бо не вмів танцювати. На щастя, Б’єрне запропонував допомогу.
Наступного дня хлопці почали навчання. В ті часи фокстрот був найзвичайнісінький танець. Хлопці тренувалися щодня по обіді, тільки-но приходили додому зі школи. Нарешті Ульф трохи навчився і відчув справжній кайф. Б’єрне водив його між своїм ліжком і письмовим столом, а ще голосно відраховував такти на вухо. Це трохи насторожило маму Б’єрне, і вона сказала, що хлопці не повинні танцювати з хлопцями.
Настав день народження Б’єрне. Ульф причесав свій потемнілий чуб, узяв татову краватку і старанно почистив зуби. Коли настала пора танцювати, Ульф не встиг запросити Аґнети, бо його випередив Ларсен. Відчуваючи поразку, Ульф пішов на кухню. Згодом йому вдалося запросити дівчину. Почався танець, та чомусь ноги Ульфа йшли неправильно. Виходило зовсім не так добре, як із Б’єрне. Аґнета сказала, що він танцює, як дівчина. Хлопець почервонів ізрозумів, що під час уроків танцю його постійно водив Б’єрне, а Ульф ступав за ним.
Аґнета з Ульфом пішли у гараж стріляти з пневматичної гвинтівки Б’єрне. У гаражі був тато приятеля. Він викотив автомобіль у двір, і всі втрьох стріляли. Коли тато Б’єрне пішов, Ульф з дівчиною залишилися самі. Вони вийшли надвір і сіли в автомобіль. Ульф вмостився за кермо, а Аґнета спитала, куди б він хотів поїхати. Хлопець відповів, що якнайдалі зі Стуреб’ю. Агнета сказала, що вона разом з ним, а потім поцілувала хлопця.
Прощай, Стуреб’ю!
Восени 1958 Ульфу виповнилося тринадцять, і він неабияк умів брехати. У школі, отримавши погану оцінку, він не показував її батькам, хоч треба було показати вдома, щоб мама або тато поставили свій підпис. Ульф сам підробляв підпис і був у цьому майстер. Якось, коли Ульф демонстрував однокласникам, як йому легко підробити підпис, це побачив класний керівник Генрик Русенґрен. Він сказав Ульфу, що треба про все розповісти татові, і щоб тато йому зателефонував. Ульф вирішив тікати з дому.
Коли смеркало, він взяв ранець, у якому лежала Біблія, і пішов. Уже в Ельвше він зателефонував додому з телефонної будки і збрехав мамі, що він у Чела Стенсона вдома і залишиться ночувати. Коли мама захотіла поговорити з мамою Чела, Ульф збрехав, що та в туалеті, і повісив слухавку.
Ульф йшов цілу ніч. Пройшовши три милі, він дістався до Седертельє. Йому хотілося їсти, було дуже холодно. Другу ніч Ульф провів у під’їзді якогось жовтого будинку, де були незамкнені двері. Він блукав цілий день по Седертельє, не маючи гадки, що робити решту свого життя.У тому ж самому будинку він ліг спати іпідклав Біблію під голову замість подушки.
Зранку він рушив до Нінесгамна. На якомусь мосту він задивився у воду і хотів втопитися. Поплакавши, він відчув полегшення і йому перехотілося робити це. Тоді він рушив назад у бік Седертельє.
Коли запали сутінки, він не став шукати той під’їзд, де були незамкнені двері. Ульф сидів на лавці й читав “Вірші й думки”, а потім продавав яблука та груші з дачних садів. За ці гроші він купив буханку хліба, палицю ковбаси й картонний пакет молока.
Ввечері Ульф заліз до одного з синіх ящиків із піском. Посеред ночі він прокинувся від холоду і вирішив почати свою мандрівку до Данії. Його побачили поліцейські, він побіг, але його схопили. Ульф збрехав, що йому не спиться, тож вийшов прогулятися. Поліцейські вирішили відвезти його додому. Ульф назвав єдину адресу, яку знав у цьому місті: Шкільна вулиця 13. Вони під’їхали під якийсь будинок, де мешкала якась жінка.