Стислий переказ, виклад змісту скорочено
НАЙПРАВДИВІША ЛЮДИНА НА ЗЕМЛІ
Барон Мюнхгаузен — маленький дідок із довгим носом. Він сидить біля каміна й розказує про свої пригоди: як літав на Місяць, як жив серед триногих людей, як його проковтнула велетенська рибина, як у нього відірвалася голова. Мюнхгаузен говорить, що він найправдивіша людина на землі.
ЧАСТИНА ПЕРША
Взимку Мюнхгаузен виїхав до Росії верхи на коні. Втомившись, він ліг в полі на сніг, а коня прив’язав до якогось маленького стовпчика. Коли барон Мюнхгаузен прокинувся, то побачив, що лежить в якомусь містечку, а кінь висів на вершку дзвіниці, прив’язаний просто до хреста. Виявилося, що вчора містечко було заметене снігом, з-під нього стирчав тільки вершечок хреста, до якого і був припнутий кінь. Вночі почалася велика відлига. Щоб звільнити коня, Барон вистрелив у вуздечку.
Мюнхгаузен купив собі добрячі сани і швидко їхав, та в лісі на коня напав вовк. Він відкусив задню частину коня і в’їдався все глибше й глибше. Барон запряг вовка, почав його шмагати, і вони швидко приїхали у Петербург.
У Петербурзі Мюнхгаузену велося добре. Він часто ходив на полювання. Якось він пішов полювати на качок, але виявив, що в рушниці нема кременя. Барон що сили ударив себе кулаком у праве око, з нього сипонули іскри, і порох одразу спалахнув. Одним пострілом Мюнхгаузен убив десять качок.
Якось у глухому лісі Мюнхгаузен побачив озеро з качками. Куль уже не було, тож барон взяв шматочок сала і прив’язав до довгого тонкого мотузка. Одна качка ковтнула сало, воно швидко пройшло крізь неї і вискочило позаду. Тоді до сала підпливла друга качка, і з нею сталося те саме. Таким чином Мюнхгаузен зловив цілий табун качок. Потім качки знялися в повітря й підняли Мюнхгаузена до хмар. Та він щасливо потрапив з ними якраз у димар своєї власної кухні!
Якось барон повертався з полювання, вистрілявши усі свої кулі. Нараз побачив сім куріпок. Він зарядив рушницю звичайнісіньким шомполом, вистрелив і пронизав одразу всіх сімох. Шомпол дуже нагрівся від пострілу, тож куріпки відразу засмажилися.
Одного разу в російському дрімучому лісі йому трапилась чорно-бура лисиця. Мюнхгаузен не хотів псувати шкуру кулею чи шротом, тож він зарядив рушницю шевською голкою і вистрелив. Голка міцно пришпилила хвіст лисиці до стовбура. Барон почав стьобати лисицю. Та вискочила зі шкури і втекла гола. Шкура дісталася барону ціла.
Якось у лісі барон побачив дике порося, за яким йшла превелика свиня. Він вистрелив, але, куля пролетіла між поросям і свинею. Порося втекло, а свиня лишилася. Виявилося, що вона була сліпа і гуляла з дитиною, тримаючись за її хвіст. Та куля відірвала цей хвостик. Барон схопив його і повів свиню до себе на кухню.
Іншим разом Мюнхгаузену трапився в лісі дикий кабан. Мюнхгаузен не мав рушниці, тому сховався за дуб. Кабан налетів на стовбур, його ікла глибоко загналися в стовбур. Барон зв’язав кабана вірьовкою і повіз до себе додому.
Якось барон йшов лісом і їв вишні. Побачивши оленя, чоловік зарядив рушницю замість кулі кісточкою з вишні. Кісточка влучила в лоб оленя, але не вбила його, і олень втік. Через рік барон побачив оленя з великою вишнею на голові і вбив. Таким чином Мюнхгаузен дістав і печеню, і компот з вишень.
Коли у лісі на барона накинувся вовк, він застромив кулака хижакові в пащу. Барон вивернув вовка, як рукавицю, навиворіт! Мертвий вовк упав до його ніг, а з шкури барон пошив куртку.
Одного разу погнався за Мюнхгаузеном скажений собака. На плечах у барона була важка шуба. Він скинув її і сховався в будинку. Собака люто кусав шубу, а коли побіг, слуга повісив шубу до шафи. Скажена шуба подерла весь одяг у шафі, тож Мюнхгаузен мусив застрелити її.
Якось барон гнався за дивним зайцем, у якого, крім звичайних ніг, були ще й запасні. Доганяючи восьминогого зайця, баронова собака втомилася і померла. Щоб зберегти пам’ять про неї, Мюнхгаузен наказав пошити з її шкури мисливську куртку. Відтоді куртка так і тягла туди, де сховався вовк чи заєць.
У Литві Мюнхгаузен гостював у приятеля, який страх любив коней. І ось він показував коней, та один став як навіжений. Усі з переляку розбіглися, та барон скочив коневі на спину і приборкав його. Потім він змусив коня вискочити на чайний стіл і спритно прогарцювати серед чарок і чашок. Приятель подарував цього коня барону. Мюнхгаузен відразу помчав до Туреччини, де саме точилися жорстокі бої.
Якось після гарячої битви Мюнхгаузен під’їхав до колодязя напоїти розпаленого коня. Кінь пив і ніяк не міг напитися. Виявилось, що вся задня половина коня була геть відрізана і вода, яку він пив, вільно виливалася позаду. Мюнхгаузен віднайшов половину коня і її пришили лавровими прутиками, бо ниток не було. Обидві половини чудово зрослися, а лаврові прутики пустили коріння в тіло коня, і через місяць над сідлом заплелася альтанка.
Якось вони облягали якесь турецьке місто, і треба було командирові довідатись, чи багато у тому місті гармат. Мюнхгаузен наважився крадькома пройти у ворожий табір. Він став біля велетенської гармати, коли з неї вилетіло ядро, барон скочив на нього верхи і помчав. Коли він вирішив вертатися, то пересів на зустрічне ядро. Звісно, під час польоту він ретельно перелічив усі турецькі гармати.
Якось, рятуючись від турків, Мюнхгаузен спробував перескочити болото верхи на коні. Але кінь не доскочив до берега, і вони впали у багно. Топлячись, барон вхопив себе за кінчик перуки і витяг. Так він врятував себе і свого коня.
Барон потрапив у полон до турків і його продали в рабство. Мюнхгаузена призначили пасти бджіл. Якось він помітив, що однієї бджоли не вистачає. Виявилося, що на неї напали два величезні ведмеді. Барон кинув у ведмедів срібну сокирку, яка залетіла аж на Місяць, та бджілку було врятовано.
Мюнхгаузен посадив у землю турецький біб, який незабаром дотягся до Місяця. Отак барон на Місяці і знайшов свою сокирку. Опускався він по мотузку з соломи, а коли мотузок скінчився, чоловік повис у повітрі. Тоді він схопив сокирку і, міцно взявшись за нижній кінець мотузка, відрубав його верхній кінець і прив’язав до нижнього. Коли до Землі лишалось яких три-чотири милі, мотузок урвався. Барон впав і пробив яму завглибшки щонайменше з пів милі. Щоб вибратися, довелося викопати нігтями східці.
Після подорожі на Місяць Мюнхгаузен винайшов зручніший спосіб рятувати своїх бджілок від ведмедів. Увечері він змастив медом голоблю на возі і заховався неподалік. Як тільки смеркло, до воза підкрався величезний ведмідь і почав жадібно злизувати мед з голоблі. Ненажера й не помітив, як голобля увійшла йому в горлянку, потім у шлунок і нарешті вилізла у нього ззаду.
Незабаром турки пустили барона на волю і він вернувся на батьківщину.
ЧАСТИНА ДРУГА
Якось Мюнхгаузен плив до Індії на великому кораблі і знялась велика буря. На якомусь острові вона вирвала кілька тисяч дерев. Згодом дерева повернулися на місце, але одне, на якому сиділи бідний селянин з дружиною, налетіло на тамтешнього короля і роздушило його. А король цей був жорстокий, і люди просили Мюнхгаузена стати новим королем, та він відмовився.
Мюнхгаузен прибув на острів Цейлон і вирушив на полювання. Барона заблудився в лісі, аж раптом на нього почали йти лев і крокодил. Від жаху барон впав на траву і заплющив очі. Тим часом лев, кинувшись на нього, перелетів і вскочив просто в пащеку крокодилові. Мюнхгаузен вбив обидвох звірів.
Потім барон вирушив до Америки. Недалечко від неї їх спіткало лихо: велетень-кит вхопив корабель і тягав по всьому океані. На щастя, якірний ланцюг кінець кінцем перервався, і вони звільнились від кита. Дорогою з Америки назад вони знову зустрілися з цим китом. Він був мертвий, тому йому відрізали голову, а в пащі знайшли свій якір і сорок метрів корабельного ланцюга. Де не взялась у кораблі велика дірка. Вони потонули б, якби Мюнхгаузен не сів просто в дірку і не заткнув її своєю задньою частиною.
Через тиждень вони прибули до Італії, і Мюнхгаузен пішов на берег Середземного моря купатися. Він заплив далеко від берега, і величезна рибина проковтнула барона. Мюнхгаузен почав навмисно тупати ногами, стрибати й танцювати. Рибина заволала з болю і підпливла на поверхню. Її вбили італійські моряки і врятували барона, хоч дуже налякалися людського голосу з черева риби.
Корабель, що врятував барона, плив до столиці Туреччини. Турецький султан, дізнавшись, що прибув Мюнхгаузен, запросив його обідати. Султан попросив барона не гаючись виїхати до Єгипту з таємним дорученням. Дорогою барон зустрів чоловіка-скорохода, чоловіка з дуже чуйними вухами, мисливця з дуже гострим зором, велетня-силача, чоловіка, що своїм диханням крутив сім вітряків. Всіх ці чоловіки за запрошенням Мюнхгаузена поїхали з ним.
В Єгипті барон швидко виконав усі султанові доручення і повернувся до турецької столиці. Султан пригостив Мюнхгаузена вином, але барон сказав, що в Китаї у китайського богдихана Фу Чана вино ще й краще. Султан і барон посперечалися. Мюнхгаузен пообіцяв йому, що за годину привезе вино з Китаю. Султан сказав, що коли барон не встигне, то йому відрубають голову. Мюнхгаузен відправив скорохода до китайської столиці, та він чомусь не повертався. Тоді барон покликав того самого, що мав гарний слух. Той приклав вухо до землі і сказав, що ледащо скороход заснув! Тоді слуга, що мав гострий зір, вистрелив у вершечок того дуба, під яким спав скороход. Жолуді, листя й гілля посипалися на сонька і збудили його. Вино прибуло до султана і дійсно було смачнішим. Султан дозволив барону взяти собі золота, скільки здужає піднести одна людина. Барон покликав силача і забрав усе. Друзі побігли до моря, купили корабель і попливли геть. Та султан послав за ними навздогін увесь свій військовий флот. Та на щастя, слуга, який мав могутні ніздрі, підняв такий страшний вітер, що весь турецький флот відлетів назад у гавань.
Корабель Мюнхгаузена прибув до Італії.