Стислий переказ, виклад змісту скорочено
ГЛАВА ПЕРША, У ЯКІЙ ІСТОРІЯ ПОЧИНАЄТЬСЯ
Країна, у якій жив Лукас-машиніст, називалася Усландія і була островом серед океану. Усландія була дуже маленькою, складалася з гори, доріг, які її оповивали, залізниці і двох будинків. Один будинок був звичайний, а інший — із крамничкою. Була ще маленька будівля залізничної станції, де жив Лукас-машиніст. Між двома верхівками гір стояв замок короля.
Лукас-машиніст був невисоким та дещо огрядним. Він носив робочого комбінезона та кашкета із козирком. Очі в Лукаса були сині, а обличчі та руки — чорні від мастила та кіптяви. Коли Лукас сміявся, його білі зуби блищали. У лівому вусі він мав маленьку золоту сережку в формі кільця. Лукас володів неабиякою силою, але він любив мир та спокій. Також він був майстром із плювків. Його локомотив називався Емма, і він кожного дня багато їздив.
Короля Усландії звали Альфонс За-Чверть-Дванадцятий, бо він народився об 11:45. Він завжди сидів удома і вів телефонні розмови по великому золотому телефону. У короля було двоє підданих: пан Ермель, який не мав жодної певної професії, і товстенька пані Ваас, яка жила в будинку, де знаходилася крамниця.
По святах король підходив до вікна та привітно махав рукою. Потім всі пригощалися морозивом, яке готувала пані Ваас.
ГЛАВА ДРУГА, У ЯКІЙ ПРИБУВАЄ ЗАГАДКОВА ПОСИЛКА
Одного дня до берега Усландії прибуло поштове судно, і поштар передав на острів посилку, яка була адресована якійсь пані Малтасан. Піддані та поштар разом із Лукасом сіли до локомотива і на кожній зупинці острова кликали цю пані, але це було марно. Врешті поштар залишив посилку на острові, а король вирішив, щоб посилку взяла пані Ваас.
У посилці пані Ваас знайшла чорношкіре немовля! Лукас-машиніст сердився, що хтось насмілився покласти немовля у посилку. Велике чорне обличчя Лукаса лякало малюка, хоч у самого личко теж було чорне.
Пані Ваас завжди мріяла про малюка. Те, що немовлятко виявилося чорношкірим, вона вважала особливо милим, бо воно прегарно виглядатиме у рожевому, а це був її улюблений колір. Лукас назвав немовля Джимом.
Минув час, Джим підріс і став хлопчик як хлопчик: бешкетував, сердив пана Ермеля і, як усі дітлахи, не дуже полюбляв умиватися. Джим був незамінним помічником пані Ваас у крамниці. Найкращим другом Джима був Лукас-машиніст. Вони розуміли один одного з півслова вже хоча б тому, що обидва були майже одного кольору. Часто Джим їздив разом із Лукасом на локомотиві на ім’я Емма, і Лукас показував та пояснював йому, що до чого. Джим мріяв стати машиністом.
У Джима на штанцях завжди була дірка на одному й тому самому місці. Пані Ваас по сто разів залатувала її, але дірка знову з’являлася. Одного разу вона обробила дірку спеціальним швом, а поруч пришила великий ґудзик. Замість того, щоби залатувати, варто тільки застібнути ґудзик — і дірки як не було! Із тих пір жителі острова почали звати хлопчика тільки Джим Ґудзик.
ГЛАВА ТРЕТЯ, У ЯКІЙ МАЙЖЕ ПРИЙМАЄТЬСЯ ОДНЕ НЕВЕСЕЛЕ РІШЕННЯ, ІЗ ЯКИМ ДЖИМ НЕ ЗГОДЕН
Минуло кілька років, і Джим став майже напівпідданим. В Усландії школи не було, тому Джим продовжував вести безтурботне життя.
Одного вечора король покликав Лукаса-машиніста до себе у палац і сказав, що треба ліквідувати Емму, бо Усландія — країна маленька, і всі не помістяться. Король боявся перенаселення.
Лукас довго думав про розмову з королем. Він сказав Джиму, що покидає країну разом з Еммою. Джим теж вирішив їхати, а пані Ваас хотів написати прощального листа. Друзі домовилися зустрітися опівночі і рушити в дорогу.
ГЛАВА ЧЕТВЕРТА, У ЯКІЙ У МОРЕ ВИХОДИТЬ НЕЗВИЧАЙНИЙ КОРАБЕЛЬ І ЛУКАС ДІЗНАЄТЬСЯ, ЩО НА ДЖИМА-ҐУДЗИКА МОЖНА ПОКЛАСТИСЯ
Увечері Джим рано пішов спати. Йому не хотілося покидати домівку, але й Лукаса залишити він не міг. Він трохи задрімав, а коли прокинувся, то вже запізнювався, та тут гадав про листа. Писати він не вмів, тому намалював малюнок. Потім він поклав листка на подушку і виліз у вікно.
Джим переробив Емму так, щоб вона могла плавати: прибрав із тендеру вугілля, а двері зашпарував клоччям та смолою, аби досередини не потрапило ані краплі води. Коли вітер наповнив вітрило, друзі відпливли на кораблі. Джимові і Лукасові було трохи сумно. Але зовсім скоро обидва знов розвеселилися і засміялися.
ГЛАВА П’ЯТА, У ЯКІЙ ПОДОРОЖ ОКЕАНОМ ЗАВЕРШУЄТЬСЯ І ДЖИМ БАЧИТЬ ПРОЗОРІ ДЕРЕВА
Під час подорожі не відбувалося нічого особливого. Погода весь час була гарна. Друзі споживали з коралових дерев морські груші та огірки. Цілісінькими днями вони розповідали один одному різні історії, чи насвистували пісеньки, чи грали в настільні ігри.
Ночами вони пролізали через топку до кабіни. Закутавшись у теплі ковдри, вони вмощувалися зручніше. Звісно, у каюті було дуже тісно, проте і затишно.
На третій день четвертого тижня їхньої подорожі, Джим прокинувся зовсім рано, ніби відчувши раптовий поштовх. Хлопчик вийшов і побачив красиву місцевість з прозорими деревами і квітами. Над річкою гойдалися витончені фарфорові мостики, на яких звисали тисячі маленьких срібних дзвіночків, що давали багатоголосі передзвони. Також там літали величезні метелики і крихітні пташечки.
Коли Лукас прокинувся, то був захоплений побаченим. Він сказав, що тут, напевне, країна Мигдалія. Друзі витягли Емму на берег. Лукас вирішив прямувати в Пинь — столицю Мигдалії, щоб спитати царя, чи не знадобляться йому один локомотив та два машиністи. Вони зробили Емму сухопутною і за деякий час добралися в Пинь.
ГЛАВА ШОСТА, У ЯКІЙ ВЕЛИКА ЖОВТА ГОЛОВА СТАЄ ДРУЗЯМ НА ЗАВАДІ
У всіх мигдальців були косички та великі крислаті капелюхи. Кожний мигдалець вів за руку мигдальця по-менше, той, що по-менше, вів іншого, ще по-менше, і так до найменшого, розміром із горошину. У місті столи тисячі будинків, у кожного було багато поверхів, і в кожного поверху був свій дах із золота. Мигдальці були дуже охайними.
Друзі дісталися головного майдану перед царським палацом. У палац вели 99 срібних сходинок. А ще там була велетенська брама з різьбленого ебенового дерева. На брамі була кнопка дзвоника із великого цільного алмазу. Лукас натиснув на кнопку дзвоника, пояснив, що хоче, та голова у віконечку брами не дозволила йти до царя.
Лукас і Джим вирішили оглянути місто. Багато годин вешталися вони вузькими провулками та строкатими вулицями. Вони побачили багато дивовиж: вухочистів, які чистили людям вуха, рахувальників волосся, фокусників, різьбярів по кості.
ГЛАВА СЬОМА, У ЯКІЙ ЕММА ВДАЄ КАРУСЕЛЬ, А ДРУЗІ ЗНАЙОМЛЯТЬСЯ З ОДНИМ ОНУКОМ
Цілісінький день друзі вешталися містом. Увечері мигдальці запалили свої лампи, що переливалися різними кольорами. Вони носили їх, підвісивши на довгі батоги.
Наші друзі не мали грошей. Щоб трохи заробити, вони вирішили прокатати мигдальців на Еммі. Та місцеві налякалися і розбіглися. Їм трапилося якесь маля на ім’я Пінг Понг, і вони спитали, де можна заробити. Пінг Понг понісся у бік палацу, а згодом повернувся зі столиком і подушками, на які треба сідати. Друзі всілися, а хлопчик запропонував дивні страви: сторічні яйця із ніжним салатом із білоччиних вушок, зацукровані дощові черв’яки у сметані, пюре з деревної кори під тертим кінським копитом, парені осині гнізда зі зміїною шкірою під оцтом та олією. Джим і Лукас попросили звичайний бутерброд, але Пінг Понг не знав, що це таке. Нарешті Пінг Понг приніс кілька мініатюрних мисочок рису. Наші друзі просили хлопчика приєднуватися, але Пінг Понг їв лиш рідку їжу, бо мав один рік та три дні. Щоби це зрозуміти, треба знати ось що: мигдальці — дуже-предуже розумний народ. У рік вони вже такі тямущі, що вправно вміють ходити та розмовляти по-дорослому. У два роки вони вміють читати та писати. А в три розв’язують найважчі обчислювальні задачі. Але в іншому Пінг Понг був точно таким самим немовлям, як усі немовлята в світі у його віці. Наприклад, замість штанців йому все ще доводилося носити підгузки.
ГЛАВА ВОСЬМА, У ЯКІЙ ДЖИМ ІЗ ЛУКАСОМ ЗНАХОДЯТЬ ЗАГАДКОВІ НАДПИСИ
Лукас і Джим дізналися, що Пінг Понг 32-ий онук пана Шу Фу Лю Пі Плі, придворного шеф-кухаря. Рис, який приносив хлопчик, був вечерею царя, який відмовився їсти. На паличках, якими друзі не вміли їсти, вони помітили дивні написи. Пінг Понг пояснив, що вони на пам’ять про дочку царя, принцесу Лі Сі, яка ув’язнена у Дракон-Місті.
Лукас хотів врятувати принцесу, щоб мати дозвіл жити у цій країні. Джим подумав, що лишатися тут йому, взагалі-то, не так уже сильно хочеться. Звісно, у Мигдалії чудово. Але краще б податися туди, де не так багато людей.
ГЛАВА ДЕВ’ЯТА, У ЯКІЙ ВИСТУПАЮТЬ ЦИРКОВІ АРТИСТИ І ДЕХТО ЗАМИСЛЮЄ НЕДОБРЕ ПРОТИ ДЖИМА Й ЛУКАСА
Наступного дня Джим із Лукасом знову піднялися дев’яноста дев’ятьма срібними сходинками та натиснули на алмазну кнопку дзвоника. Друзі попросилися до царя, але їм знову відмовили. Та коли вони сказали, що хочуть рятувати принцесу, їм сказали почекати. Чекати довелося довго, а друзі дуже хотіли їсти. Лукас придумав, що заробить гроші своїм умінням плювати петлями, а Джим буде клоуном та помічником.
Друзі видерлися на Еммин дах та стали вигукувати про свій мандрівний цирк. Люди, охоплені цікавістю, штовхаючись, підійшли поближче. Для початку Лукас взяв кочергу і зв’язав її на бантик. Публіка вибухнула оплесками. Потім Джим високо тримав сірника, що горів, а Лукас на відстані 3, 5 метрів плювком гасив вогонь. Потім дует “Лукас та Емма” виконав художнім свистом гарну пісеньку. Згодом Лукас здійснив неймовірний петлеподібний плювок. Джим зібрав гроші — безліч монет з дірочкою посередині.
Минуло вже багато годин, проте їх не кликали до палацу. І ось з якої причини. Брамник спершу повідомив про прохання Лукаса і Джима старшого брамника. Той повідомив головному брамникові і так далі, аж до головного міністра, який був жахливо марнославний і терпіти не міг, якщо хтось інший чимось виділявся.