Стислий переказ, виклад змісту скорочено
Присвята
Твір починається роздумом поета про сторінки вже забутого ним життя. Митець пригадує своє перше кохання і тягарі дружби, померлих та тих, хто просто залишив слід у його памяті.
Пролог у театрі
Ця частина твору є далекою від суті поеми. У ній розкривається проблема художнього мистецтва, з вуст людей, приближених до нього, а саме: Директора театру, Поета та Комічного актора. На їхній нараді постає питання призначення мистецтва у житті людей. Кожен з присутніх має на це свою точку зору: Директор хотів вгодити усім глядачам свого театру, як бідноті, так і заможним; Поет говорив, що натовп нікчемний і не в здатний осягнути геніальність його творів; Комік вважає, що усім необхідні гарні жарти, а тому його метою є розвага людей.
Пролог на небі
“Пролог на небі” є зав’язкою поеми. У цій частині твору поет знайомить читачів з головною дійовою особою – Фаустом. Пролог починається розмовою Господа, архангелів Михаїла, Рафаїла та Гавриїла, а згодом до них приєднується й Мефістофель. Вони оспівують велич творіння Бога, підкреслюють чарівні деталі природи, які неможливо осягнути. Хвалу архангелів перебиває Мефістофель. Він запевняє Господа, що Всесвіт не є ідеальним і розповідає про гріхи та муки, що відбуваються на Землі. Між ними зав’язується суперечка. У доказ праведності людей Господь наводить приклад Фауста. Бог упевнений, що його раб є вірним йому. У відповідь Мефістофель гарантує, що зможе спокусити його усіма земними радощами, котрі змусять чоловіка перестати бути взірцем старанного і вірного служителя. Бог погоджується на пропозицію, бо вважає Фауста незламним. До того ж, ці труднощі лише допоможуть чоловікові вийти з глухої безодні. Мефістофель зазначає: якщо Фауст визнає себе задоволеним новим життям, то він забере його душу у своє розпорядження. Господь погоджується, і з цього моменту починається справжня боротьба добра і зла у житті чоловіка.
Частина 1
Ніч
Фауст на самоті обмірковує знання, що він здобув протягом життя. На схилі років він, науковець, лікар, філософ і богослов, але це для нього не мало жодного значення. Фауст вважає, що він як дурнем був, так і залишився. Хоч він і був розумнішим багатьох своїх колег, проте не відчув за все життя справжнього щастя. Фауст вдається до ворожіння й викликає духа. Їхню розмову стукотом у двері перериває Вагнер (помічник вченого). Вони ведуть довгу розмову про філософію та сенс від здобування знань.
Біля міських воріт
Місто, де перебував Фауст, було охоплене веселим настроєм. Усі жителі відзначали свято і Фауст з учнями не були виключенням. Чоловік користувався повагою серед населення, бо і він, і його батько були лікарями і, не зважаючи на тяжкість хвороби, завжди допомагали людям. Саме тому прості міщани та селяни кланялися та поступалися йому дорогою. Вагнер наполягав, аби його вчитель пишався такою любов’ю та доброзичливістю народу, але це визнання не робило Фауста щасливим. Він розповідає товаришу, що в його тілі живе дві людини: “..одна палка і лине до землі, а інша — за хмари, готова вирватися з тіла”. Під час прогулянки Фауст помічає дивного чорного пса, у якому він бачить перевертня, але слова Вагнера про те, що це звичайна тварина заспокоюють чоловіка. Він вирішив забрати собаку собі.
Кабінет Фауста
Коли Фауст прийшов додому, то одразу взявся за роботу – переклад Нового Заповіту на німецьку мову. На першому ж етапі роботи у нього виникла проблема з тлумаченням слова “логос” (у перекладі з грецької означало “слово”) і уривку з Євангелії: “Спочатку було слово”. Фауст підставляв різні варіанти і прийшов до висновку, що найкраще підходить “діло”, бо для чоловіка воно було важливішим над усе.
Роботу перериває все той же пес, тож Фауст намагається вигнати його з кабінету. Раптом звичайна тварина виростає в ширину та у висоту і незабаром перетворюється в Мефістофеля, який в очах вченого постає студентом. Здивований чоловік запитав ім’я хлопця і у відповідь почув, що він Дух заперечення, який звик бажати усім зла, творячи добро. Ця істота звикла сміятися з людських слабкостей, тож наносить дрібну шкоду, проте болісну.
Мефістофель прагне спокусити вченого малими життєвими радощами. Він викликає духів, які співають про людські розваги (гуляння, пісні, танці, поцілунки, небо і траву), при цьому доповнюючи виступ танцем. Під час нього вчений засинає і Мефістофель зникає.
Кабінет фауста (2)
Сцена починається з появи Мефістофеля у святковому одязі. Він запевняє Фауста, що таке вбрання разом з веселощами позбавлять його вічної туги. Але Фауст відмовляється, запевняючи Мефістофеля, що це не вилікує його від журби, яка стане його супутницею до самої смерті. Дух намагається переконати чоловіка, що зможе його позбавити нудьги і ставить умову. Вона полягала в тому, Мефістофель забере його душу, якщо чоловік настільки захопиться блаженною миттю, що попросить зупинити час. Вчений погоджується і підписує домовленість між ним та Дияволом кров’ю. За цим договором Мефістофель зобов’язується виконувати усі бажання Фауста до певної миті, час настання якої залежить тільки від чоловіка. Після підписання вчений з Дияволом поринули у мандри на магічному плащі останнього.
Підвал Ауербаха в Лейпцигу
Фауст та Мефістофель потрапляють у галасливу компанію. Диявол демонструє вченому, як люди можуть розважатись: для них кожен день видається святом, відсутні турботи, існують лише веселощі.
Кухня відьми
Тепер же мандрівники потрапляють на кухню до відьми. Фауст не розуміє, як стара може йому допомогти стати знову молодим, але Мефістофель запевняє, що краще від неї це не зробить ніхто. Після невеликого проміжку часу, проведеного у компанії звірів відьми, з’являється й сама невдоволена стара. Вона спочатку не впізнає Мефістофеля й погрожує розправитися з ними, але той приводить її до тями й вона береться до роботи. Починається ритуал, по закінченню якого, Фауст знову молодий.
Вулиця
Фауст зустрічає на вулиці вродливу дівчину на ім’я Маргарита. Їй близько чотирнадцяти років, вона цнотлива та безгрішна. Фаусту сподобалася дівчина, тож він спитав її, чи може провести її додому, на що отримав грубу відмову. Маргарита йде, після чого чоловік благає Мефістофеля допомогти йому завоювати молодицю, на що той погоджується.
Вечір
Фауст та Мефістофель пробираються у кімнату Маргарити і вирішують спокусити чарівну дівчину подарунком, який залишають у шафі. Коли дівчина повернулася додому і почала переодягатися, то помітила нові речі, які одразу почала приміряти.
Прогулянка
Мефістофель з жахом прибігає до Фауста і розповідає, що священик відібрав у Маргарити прикраси, які вони подарували нещодавно. Маргарита не чинила опору і мовчки віддала браслети, брошки, кільця. Сама ж вона ночами з розуму сходить від здогадок, від кого цей подарунок. Фауст наказує Мефістофелю пробратися до сусідки й відібрати прикраси.
Дім сусідки
Диявол приходить до сусідки Маргарити, яка разом із нею приміряла вже нові, подаровані прикраси. Він розповідає Марті про її мертвого чоловіка, але ця довга історія є лише приводом завести розмову та організувати Фауста і Гретхен (німецький варіант імені Маргарита). Дівчина питає про свідоцтво, яке б було доказом правдивості його слів. Мефістофель пояснює, що воно в його товариша Фауста. Після цього Диявол назначив зустріч, куди запросив і Маргариту.
Вулиця
Мефістофель розповідає Фаусту, що все йде так, як вони і планували. Залишалося тільки підробити свідоцтво і чоловік погоджується, хоча йому неприємна така брехня.
Сад
Фауст гуляє з коханою по вулиці, а позаду них ідуть Мефістофель з Мартою. Маргарита розповідає чоловікові про загиблого батька; про матір, яка нещодавно одужала; брата, який служить в армії; сестру, за якою вона доглядала, але та вже відійшла в інший світ. Фауст був захоплений простотою, тож зізнається їй у своїх почуттях, але вона виривається з його обіймів і втікає. Чоловік не міг прийти до тями від такої поведінки коханої і поспішив її наздогнати.
Альтанка
Маргарита сховалася в альтанці, та чоловік її знайшов. Вони обіймаються та обмінюються поцілунками, але їхні ніжні почуття були перервані стукотом у двері Мефістофеля та Марти. Сусідка вказує на пізню годину й вони з дівчиною йдуть додому.
Лісова печера
Фауст розповідає Мефістофелю про його щире кохання, та Диявол запевняє його, що в світі є і щасливіші миті.
Кімната Гретхен
Маргарита на самоті мріє про зустріч з Фаустом. Вона закохалася у нього і весь її розум охопили спогади про їх вечір. Гретхен більш за все бажає обійняти його, а інше її не хвилює.
Сад Марти
Фауст та Маргарита знову зустрічаються у саду Марти. Дівчина засуджує коханого у тому, що він не вірить у Бога. Такий висновок вона зробила з того, що він давно не був у церкві та зовсім не молиться. Фауст переконує Маргариту у протилежному, але вона залишилася непохитною. Дівчина цікавиться особою Мефістофеля, який здається їй хитрим та злим. Настає пізня година й Маргариті час йти, але Фауст хоче зустрітися з нею знову вночі. Чоловік просить дівчину дати її матері снодійне, на що закохана до безтями Маргарита погоджується.
Біля колодязя
Лізхен розповідає Маргариті історію про неслухняне дівчисько, яке піддалося коханню й знехтувало свою честь. Подруга засуджує таку поведінку, і Гретхен почала боятися опинитися на її місці.
Біля міської стіни
Маргарита дала матері занадто багато снодійного, і ненька не прокинулася. Дівчина картає себе за такий вчинок і гірко тужить за померлою.
Ніч. Вулиця перед домом Гретхен
Брат Маргарити Валентин повертається зі служби, дізнавшись про смерть матері та роман сестри з Фаустом. Чоловіки зустрічаються й вирішують суперечку поєдинком на мечах. Фауст вбиває Валентина й разом з Мефістофелем вони тікають. Через крики натовпу Гретхен виходить на вулицю й бачить свого пораненого брата. Чоловік покликав сестру до себе і наостанок сказав, що вона завдала йому більше болю, ніж меч, який його вбив.
Собор
Маргарита у соборі, а позаду неї злий дух, який засуджує дівчину і розповідає про покарання, яке на неї чекає. Гретхен стало погано: її бентежить звук органу, не вистачає повітря – вона втратила свідомість
Вальпургіїва ніч
Фауст та Мефістофель, тікаючи з міста через вбивство Валентина, потрапляють у гори Гарда.