Стислий переказ, виклад змісту скорочено
Джоан Роулінґ
Гаррі Поттер і в’язень Азкабану
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ. Совина пошта
Гаррі Поттер проводив літні канікули з родиною Дурслів у будинку номер 4 на вуличці Прівіт драйв. Дядько Вернон, тітка Петунія та їхній син Дадлі були єдині живі родичі Гаррі. Дурслі були маґлами (звичайними людьми), погано ставилися до Гаррі і мріяли вибити йому з голови усі ті чари. Минулі два роки Дурслі жили в постійному жасі: а ну ж бо хтось довідається, що Гаррі навчається в Гоґвортській школі чарів та чаклунства. На початку цих літніх канікул вони відібрали й замкнули Гарріні книжки замовлянь, чарівну паличку, казан і мітлу, а також заборонили йому спілкуватися з сусідами. Гаррі не мав доступу до своїх підручників, та якось йому вдалося взяти з комірчини кілька книжок і сховати їх у своїй спальні. Відтоді він робив уночі домашні завдання.
Кілька днів тому до Гаррі подзвонив його найкращий друг Рон Візлі. Рон походив з родини справжніх чарівників і ще ніколи доти не розмовляв по телефону, тому дуже кричав. Слухавку взяв дядько Вернон. Дізнавшись, що телефонує шкільний товариш Гаррі, він накричав на Рона, а потім насварив Гаррі, щоб не давав номер телефону чарівникам. Рон більше не дзвонив. Ще одна приятелька Гаррі – Герміона Ґрейнджер, також не озивалася. Вона була найрозумніша з усіх його однокласників, а її батьки були маґлами.
Однієї ночі Гаррі виповнилося тринадцять років. Хлопець не спав, бо саме працював над рефератом. Дурслі завжди забували про його день народження, тож він ні на що не сподівався. Гаррі підріс цього року на кілька сантиметрів, хоча й далі залишався маленьким і худорлявим. Його чорне волосся завжди стирчало навсібіч, очі за окулярами були ясно-зелені, а на чолі виднівся схожий на блискавку шрам. Він залишився на згадку того, що його батьків, Лілі та Джеймса Поттерів, замордував чорний чаклун Лорд Волдеморт. Гаррі вийшов з тієї сутички тільки зі шрамом на чолі, а Волдеморт утік ледве живий… Гаррі довелося знову зіткнутися з ним у Гоґвортсі, але хлопець вижив. Подарунки на день народження принесли три сови: Ерола (родинна птаха Візлів), Гедвіґа (належала Гаррі) і сова з Гоґвортсу. Остання принесла листа і відразу полетіла геть. Ерола принесла листа від сім’ї Візлі. Вони зірвали джекпот, тож зараз відпочивали у Єгипті. У Гоґвортсі навчалося п’ятеро дітей Візлі. Ронові батьки були добрі, але бідні, тож вони заслужили на виграш. Від Візлі Гаррі отримав крихітну скляну дзиґу – стервоскоп. Якщо неподалік буде якийсь негідник, ця штучка мала засвітитися й завертітися.
Гедвіґа принесла дарунок, привітання і лист від Герміони. Дівчина зараз відпочивала у Франції, вона передала Гаррі “Набір для обслуговування мітли” (лак для держака, ножиці для підрізання прутиків, малесенький компас, який можна чіпляти на мітлу під час довгих мандрівок). Гаррі зрадів подарунку, бо грав у квідич – найпопулярнішу спортивну гру серед чарівників. Він навіть став наймолодшим гравцем століття, а найціннішим Гарріним скарбом була його спортивна мітла “Німбус 2000”. Сова з Гоґвортсу принесла лист зі школи і лист від Геґріда, гоґвортського лісника, приятеля Гаррі, Рона і Герміони. Геґрід прислав Гаррі “Жахливу книгу жахіть”, яка поводилася досить агресивно, тож її довелося зв’язати ремінцем.
У листі із Гоґвортсу йшлося про початок нового навчального року, а також про те, що у вихідні третьокласникам можна буде відвідувати село Гоґсмід (там жили лише чарівники), але для цього потрібний дозвіл батьків чи опікунів.
РОЗДІЛ ДРУГИЙ. Серйозна помилка тітоньки Мардж
Зранку дядько і тітка Дурслі не привітали Гаррі з днем народження. Вони дивилися зі своїм товстим сином Дадлі телевізор. У новинах йшлося про втечу якогось дуже небезпечного в’язня на ім’я Блек, хоч не було вказано, звідки саме він втік. Згодом дядько Вернон повідомив, що сьогодні до них на цілий тиждень приїде гостювати тітонька Мардж. Вона була сестрою дядька Вернона. Хоч мама Гаррі була сестрою тітки Петунії, та хлопець мусив називати тіткою і сестру дядька. Тітонька Мардж розводила бульдогів і не часто гостювала в Дурслів, але дуже ненавиділа Гаррі. Дядько попередив, щоб Гаррі поводився ввічливо і не показував своєї “ненормальності”, а також вдавав, що навчається в школі для патологічно злочинних підлітків. Гаррі сказав, що поводитиметься добре, коли дядько підпише дозвіл на відвідування Гоґсміду. Вернон Дурслі пообіцяв підписати дозвіл, якщо Гаррі дотримає обіцянки аж до кінця.
Невдовзі дядько привіз тітку Мардж. Вона була велика, огрядна, а з нею був старий та непривітний бульдог на кличку Ріпер. Тітка звернула увагу на Гаррі лише тоді, коли на кухні Ріпер почав гарчати на хлопця. Тітка говорила, що Петунія з Верноном надто добрі, що утримують Гаррі.
На третій день свого візиту тітка сказала, що в Гаррі гнила кров. Почувши образливі слова щодо своїх батьків, Гаррі уже не міг стримати гніву. Тієї миті келих з вином, який тримала тітонька Мардж, вибухнув у неї в руках. Гаррі втік і дуже переживав, щоб його не вигнали з Гоґвортсу, бо за чаклунськими законами заборонялося вдаватися до магії поза школою.
У останній вечір візиту тітка знову почала розмови про нечисту кров, про те, що матір Гаррі була непутящою і втекла з баламутом. Коли тітка сказала, що батько Гаррі ледачий жебрак, що батьки хлопця загинули в автокатастрофі, бо були п’яні, він уже не зміг стримати гніву. Тітонька Мардж почала надуватись, немов повітряна куля. Її тіло почало підніматися зі стільця до стелі. Дурслі не знали, що їм робити. Гаррі схопив свою валізу, клітку Гедвіґи й побіг до вхідних дверей. Дядько закричав, щоб хлопець вернувся і врятував тітку, але Гаррі сказав, що вона заслужила на це, а він йде звідси. Наступної миті він уже крокував темною тихою вуличкою.
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ. “Лицарський автобус”
На темній вулиці Гаррі охопила паніка, бо він не мав куди податися, а до того ж знову застосував серйозні чари, тож його могли вигнати з Гоґвортсу. Хлопець зовсім не мав грошей, а його батьківська спадщина зберігалася в сейфі лондонського чаклунського банку “Ґрінґотс”. Коли Гаррі почав шукати у валізі успадкованого від батька плаща-невидимку, він відчув, ніби за ним хтось спостерігає. Хлопець взяв у руку чарівну паличку, підвівся і побачив контури великої тварини із здоровенними блискучими очима. Гаррі позадкував, наштовхнувся на валізу і, перечепившись через неї, скотився в рів. Паличка випала йому з рук. Цей рух призвів до того, що наступної миті біля нього з’явився яскраво пурпуровий триповерховий “Лицарський автобус”. З нього вискочив кондуктор на ім’я Стен Шанпайк і сказав, що до Гаррі прибув рятувальний транспорт для чаклунів і чарівниць, які потрапили в халепу. Гаррі сказав, що бачив щось велике й чорне, схоже на пса, та воно вже зникло. Стен побачив шрам Гаррі, але хлопець сховав його під волоссям і сказав, що його звати Невіл Лонґботом.
Водієм автобуса був крихітний чарівник Ерні Пренґ. Під час поїздки Стен читав примірник “Щоденного віщуна”, де була велика фотографія чоловіка з запалим обличчям і довгим скуйовдженим волоссям. Саме його показували в маґлівських новинах. Стен сказав, що то Сіріус Блек. В газеті йшлося про те, що Сіріус Блек – чи не найзловісніший в’язень фортеці Азкабан. Міністр магії Корнеліус Фадж навіть сповістив про Блека маґлівському прем’єр міністрові, адже той небезпечний і для чаклунів, і для маґлів. Блек – один з прихильників Відомо Кого, тобто Волдеморта. І коли маленький Гаррі Поттер переміг Відомо Кого, Сіріуса Блека оточили серед вулички маґли, а він вихопив чарівну паличку і підірвав усіх. Коли ж прибуло підкріплення з Міністерства магії, Блек розреготався і спокійно пішов з ними. Його ув’язнили в Азкабані – жахливій чаклунській в’язниці.
Автобус відвіз Гаррі в Лондон на алею Діаґон. Хлопець опинився перед маленьким шинком “Дірявий Казан”, у глибині якого таївся чарівний вхід на алею. Тут хлопця зустрів сам Корнеліус Фадж. Гаррі попрощався зі Стеном та Ерні, які підтвердили свої здогадки про те, що ніякий він не Невіл, а справжній Гаррі Поттер.
У шинку для Гаррі підготували кімнату, та спершу Фадж поговорив з хлопцем. Він сказав, що з міс Марджорі Дурслі вони все владнали і стерли їй пам’ять, а тітка і дядько погодилися наступного літа знову прийняти Гаррі. Останні два тижні канікул Гаррі мусив провести в одній з кімнат “Дірявого казана”. Хлопець був здивований, що його не покарали за застосування чарів між людьми, і сам міністр магії опікувався ним. Гаррі наказали триматися алеї Діаґон, але дозволу відвідувати Гоґсмід він не отримав.
РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ. “Дірявий Казан”
Минуло кілька днів, Гаррі гуляв тільки по алеї Діаґон, спостерігав за відвідувачами у “Дірявому Казані”, наповнив гаманець грошима зі свого сейфа у “Ґрінґотсі”. В улюбленій крамниці “Усе для квідичу” він побачив нову супермітлу “Вогнеблискавка”, яка мала неперевершену рівновагу, неймовірну точність і супершвидкість. Гаррі навіть страшно було уявити її ціну.
У книгарні Гаррі побачив з сотню примірників “Жахливої книги жахіть” у залізній клітці. Ця книга була обов’язковою літературою з догляду за магічними істотами. Саме тому Геґрід подарував її Гаррі. Хлопець купив собі інші книги зі списку, а потім побачив в одній книжці, що провісником смерті є пес, схожий на того, якого він бачив тоді на вулиці.
Наближався початок навчання, і алея Діаґон дедалі більше наповнювалася учнями Гоґвортсу. В крамниці “Усе для квідичу” Гаррі зустрів однокласників Шеймуса Фініґана і Діна Томаса, які захоплено розглядали “Вогнеблискавку”. Біля книгарні “Флоріш і Блотс” Гаррі наткнувся на справжнього Невіла Лонґботома. Невіл, круглолиций і забудькуватий хлопець, десь загубив свій список, і його саме шпетила грізнюща на вигляд бабуся.
В останній день канікул Гаррі зустрів Рона і Герміону. Рон уже знав, що Гаррі жив у “Дірявому казані”, бо його тато, містер Візлі, працював у Міністерстві магії і, звичайно ж, чув про те, що сталося з тітонькою Мардж. Рон похвалився новою чарівною паличкою, а Герміона розповіла, що вивчатиме більше предметів, ніж хлопці.