Астрід Ліндгрен — Пеппі Довгапанчоха (стислий переказ)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

ПЕППІ ОСЕЛЯЄТЬСЯ У ВІЛЛІ “ХОВАНКА”

Пеппі Довгапанчоха мешкає на околиці маленького містечка у старому будиночку. Дівчинці 9 років, і живе вона сама. Колись у Пеппі були батьки, але мама померла, коли дівчинка лежала ще в колисці. З татом, який був капітаном, Пеппі плавала морями. Якось під час бурі велика хвиля забрала тата з палуби, і він зник. Пеппі була впевнена, що тато потрапив на острів до негрів і став їхнім королем.

Коли зник тато, Пеппі подалася просто до вілли “Хованка”. З корабля вона взяла дві речі: мавпеня Нільсона і велику торбу золотих монет. Того ж дня, коли Пеппі прибула додому, вона купила коня за одну з своїх золотих монет.

Поряд із віллою “Хованка” був інший садок та інший будинок. Там жили тато, мама і двоє гарненьких дітей – Томмі і Анніка. Якось брат з сестрою побачили чудну дівчинку. Пеппі Довгапанчоха саме йшла на ранкову прогулянку. У неї було морквяного кольору волосся, заплетене в дві цупкі кіски, що стирчали. Ніс дівчинки був весь поцяткований ластовинням. На ній була сукенка, яку вона сама пошила. На довгих худих ногах були довгі панчохи – одна руда, а друга чорна. Чорні черевики були вдвічі довші за її ступні. Томмі й Анніку вразило також мавпеня, одягнуте в сині штанці, жовту курточку й білий солом’яний брилик.

Пеппі розговорилася з Томмі й Аннікою. Вона розповіла, що була в Єгипті, Індії, Конго, що її мама ангел, а тато негритянський король. Пеппі запросила нових знайомих до себе на сніданок.

Томмі й Анніка зустріли на веранді коня, який їв овес, поплескали коня по спині й зайшли до будинку, там було не зовсім чисто. Дітей здивувало, що Пеппі живе сама. Пеппі заходилась пекти млинець. Коли вона підкинула яйця і одне впало їй на голову, Пеппі сказала, що жовток корисний для волосся.

Після сніданку Пеппі повела гостей у вітальню, де стояв лиш величезний комод. Пеппі повідчиняла шухляди й почала показувати свої скарби: яєчка рідкісних птахів, незвичайні мушлі й камінці, гарні різьблені коробочки, чудові срібні люстерка, разки перлин. Томмі одержав у подарунок кинджал з руків’ям, оздобленим перламутром, а Анніка – різьблену коробочку з перснем із зеленим камінцем.

ПЕППІ ВИШУКУЄ РЕЧІ І ВСТРЯЄ В БІЙКУ

Наступного ранку Анніка з братом знову пішли до Пеппі. Дівчинка саме пекла тістечка. Тіста вийшло багато, тому Пеппі розкачувала його на підлозі. Поки Пеппі пекла тістечка, Томмі й Анніка сиділи на ящику з дровами. Згодом Пеппі сказала, що вона – пошуковець, бо на світі скрізь валяється повно речей, і треба ж їх комусь вишукувати. Томмі й Анніка вирішили, що це цікава робота, й також захотіли стати пошуковцями.

Спершу вони шукали навколо будинків. Пеппі до всього придивлялася, часом ставала навколішки, просувала руку між штахетами. Згодом Пеппі знайшла іржаву бляшанку, шпульку без ниток.

Біля однієї вілли вони побачили якогось хлопчика. Він був наляканий, бо за ним слідом гналися п’ятеро хлопців. Вони догнали малого, притиснули до штахет і гуртом почали штовхати й бити. Хлопчик заплакав. Анніка сказала, що знає хлопчика, це Віллє, а серед нападників − капосний Бенгт.

Пеппі кинулась на допомогу Віллє. Бенгт назвав її опудалом і зареготав, тоді решта хлопців назвали її Пеппі Червоною Шапочкою. Пеппі стояла посеред кола і приязно всміхалася. Побачивши, що слова не беруть Пеппі, Ьенгт штовхнув її. Дівчинка підняла його вгору своїми дужими руками, понесла до берези, що росла неподалік, і перевісила через гілляку. Потім узяла другого хлопця й перевісила через іншу гілляку, третього посадила на стовп хвіртки, четвертого перекинула через огорожу, і він гепнув на грядку з квітками, а останнього розбишаку вмостила в малесенький іграшковий візочок, що стояв на вулиці. Врешті Пеппі сказала, що нечесно нападати п’ятьом на одного та ще й чіпати дівчинку.

Вже в садку біля свого будинку Пеппі сказала, що їй прикро, що Томмі й Анніка нічого не знайшли. Пеппі порадила хлопчикові заглянути в дупло старого дерева. Там він знайшов записник у шкіряній палітурці і срібний олівчик. Анніці порадила пошукати під трухлявим пеньком. Там було коралове намисто.

Пеппі перед тим до півночі гралася в м’яча, і тепер їй захотілося спати. Томмі й Анніка вклали її спати. Вона поклала ноги на подушку, а голову сховала під ковдру, а тоді заспівала собі до сну.

ПЕППІ ГРАЄТЬСЯ 3 ПОЛІЦАЯМИ У КВАЧА

У малесенькому містечку швидко поширилася чутка, що Пеппі живе сама. Містечкові тітки й дядьки постановили, що дівчинку треба негайно забрати до дитячого будинку.

Одного чудового дня після обіду Пеппі запросила Томмі й Анніку до себе на каву й тістечка. Тоді й прийшли двоє поліцаїв, які сказали, що добрі люди в містечку домоглися для неї місця в дитячому будинку. Пеппі спитала, чи у справжньому дитбудинку можна тримати коней і мавп. Коли почула відповідь “ні”, сказала, що не поїде. Дівчинка жартувала з чоловіків, а потім видерлася на балкон. Коли її кинулися ловити, вона опинилася на димарі. Коли поліцаї були вже за два кроки від Пеппі, вона скочила з димаря і, регочучи, побігла гребенем на другий кінець даху і стрибнула на дерево. Опинившись на землі, вона забрала драбину, якою вилізли поліцаї.

Чоловіки впросили дівчинку повернути драбину, а коли підійшли до Пеппі, вона схопила їх за паски і винесла на вулицю. Поліцаї довго не могли отямитися з дива, що дівчинка така сильна. Вони поспішили назад до міста й заявили тіткам і дядькам, що Пеппі не годиться для дитячого будинку. Усі вирішили, що найкраще залишити Пеппі у віллі “Хованка”.

ПЕППІ ЙДЕ ДО ШКОЛИ

Томмі й Анніка щоранку о 8 годині виходили з дому до школи. Саме в той час Пеппі або чесала свого коня, або одягала пана Нільсона, або робила ранкову гімнастику. Після того вона сідала до столу в кухні й спокійно, без поспіху, випивала велику чашку кави і з’їдала бутерброд із сиром. Раз Томмі й Анніка вирішили вмовити Пеппі теж піти до школи. Пеппі вирішила йти, коли почула про канікули.

Наступного дня Пеппі о 10 годині верхи на коні поїхала до школи. Усі мешканці містечка кинулись до вікон глянути на дивину. Томмі й Анніка встигли попередити вчительку про Пеппі. А що вчителька була добра й терпляча, то вирішила зробити все, щоб дівчинці сподобалося у школі. Коли вчителька спитала, як її звати, то Пеппі відповіла: “Пеппілотта Віктуалія Гардина Рута, дочка капітана Єфраїма Довгапанчоха, колишнього постраху морів, а тепер негритянського короля”. Дівчинка зовсім не вміла додавати і їй більше хотілося грати у квача. Вчителька вирішила перейти до читання, та Пеппі навіть не знала букв. Коли дітям запропонували щось намалювати, Пеппі лягла на підлогу й малювала величезного коня.

Коли Пеппі і вчителька залишилися самі, дівчинка сказала, що більше у школу не ходитиме. Вчителька сказала, що розуміє Пеппі, не гнівається на неї і сподівається знов побачити її в школі, коли вона трохи підросте. Скочивши на коня, Пеппі дзвінко засміялася і поїхала додому.

ПЕППІ СИДИТЬ НА ХВІРТЦІ Й ЗАЛАЗИТЬ У ДУПЛО

Якось теплого сонячного дня в кінці серпня Пеппі, Томмі й Анніка гралися у віллі “Хованка”. Пеппі сиділа на одному стовпці хвіртки, Анніка – на другому, а Томмі вмостився на самій хвіртці. Діти досягали груші і їли їх. Саме коли діти ласували грушами, на дорозі з’явилася якась дівчинка і спитала, чи вони не бачили її батька. Пеппі розповіла дівчинці про одного китайця, що мав величезні вуха, якими накривався від дощу. І у нього був син Петер, який мав їсти ластів’ячі гнізда, бо у Китаї всі їх їдять. Коли дівчинка зрозуміла, що Пеппі бреше, то швидко пішла геть.

Садок у Пеппі був дуже гарний, щоправда, занедбаний. У ньому росло кілька старезних дубів та берестів, на які можна було легко вилазити. Томмі й Анніці мати забороняла лазити по деревах, але вони втрьох вилізли. За два метри від землі стовбур розгалужувався і утворював зручне місце, ніби курінь. За кілька хвилин Пеппі принесла туди кавник, булочки і чашки. Коли діти випили каву, Пеппі покидала чашки в траву, щоб перевірити, чи міцний посуд. Якимось дивом уціліла одна чашка і всі блюдця, а в кавника відпав тільки носик. Пеппі подерлася вище і знайшла велике дупло. Дівчинка залізла у нього і опинилася у стовбурі: дупло сягало землі. Та Пеппі виявила, що не може вилізти. Анніка заплакала і злізла з дерева, а потім крізь маленьку шпарку побачила кінчик пальця Пеппі. Нарешті Пеппі виборсалася з дупла й стрибнула на землю. Тоді побігла по драбину, витягла її на дуба і всунула в дупло. Друзі забралися разом у дупло і вирішили, що там буде їхній сховок.

ПЕППІ ВЛАШТОВУЄ ПРОГУЛЯНКУ

Коли в школі був санітарний день і діти залишалися вдома, Томмі й Анніка прийшли подивитися, як Пеппі митиме підлогу. Пеппі нагріла великий казан води й вилила її просто на підлогу. Тоді скинула свої великі черевики й поставила їх рівненько на хлібницю. Далі поприв’язувала до ніг щітки й почала їздити по підлозі, розбризкуючи воду. Підлоги вона не витирала.

Був вересень. Пеппі запропонувала друзям піти на прогулянку. Коли брат з сестрою отримали вдома дозвіл, Пеппі взяла палицю і кошик з їжею, і друзі рушили в дорогу. Вони дійшли до гайка з огорожею. Там стояла корова й не думала сходити їм з дороги. Пеппі штовхнула корову так, що та відразу помчала в кущі.

У гайку Пеппі видряпувалась на кожен камінь, що траплявся їм на дорозі. Томмі взяв із собою ножика, який йому подарувала Пеппі, й вирізав собі та Анніці палиці. Пеппі знайшла мухомора і навіть трішки спробувала.

На невисокому пагорбі друзі посідали і дуже смачно поїли всякої смакоти. Згодом Пеппі стала на краю урвища і хотіла навчитися літати, та раптом упала. На щастя вона не заподіяла собі нічого страшного. З дітьми був пан Нільсон, і от він раптом кудись зник. Пеппі так розсердилася, що вкинула один черевик у глибокий рівчак. Пеппі полізла в рівчак по свого черевика. Вода сягала їй по живіт. Дівчинка вирішила помити там відразу голову.

Згодом діти розійшлися в різні боки, щоб розшукати мавпу. На лузі Томмі побачив бугая, тварина кинулася на хлопчика.