Астрід Ліндгрен — Малий і Карлсон, що живе на даху (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Астрід Ліндгрен

Малий і Карлсон, що живе на даху

Про Карлсона, що живе на даху

У місті Стокгольмі, на звичайній вулиці, у звичайному будинку мешкає звичайна родина Свантесонів: тато, мама, і троє дітей – Боссе, Бетан і Малий. Малий має 7 років, сині очі і кирпатий ніс. Боссе має 15 років, і він любить грати в футбол більше, аніж учити уроки. А Бетан має 14 років, і в неї зачіска точнісінько така сама, як у інших звичайних дівчаток. У цілому будинку є тільки одна незвичайна істота – Карлсон, що живе на даху.

Карлсон – кругленький, самовпевнений чоловічок, і до того ж він може літати. Досить йому покрутити за ґудзика на животі, приблизно проти пупа, як на спині відразу заводиться хитромудрий моторчик. Карлсон почуває себе чудово у своїй хатці на даху. Вечорами він сидить на ґаночку, попахкує люлькою і дивиться на зорі. Люди навіть не здогадуються, що Карлсон має нагорі хатку, бо вона добре схована за великим димарем.

Одного разу мама вилаяла Малого за те, що на штанях знов з’явилась дірка; Бетан сказала: “Мала замурза”, а тато розсердився, що він пізно вернувся зі школи. А малий просто бігав за собакою, бо мріяв і собі завести песика, хоч батьки були проти. Хлопчик пішов у свою кімнату й дивився надвір крізь відчинене вікно. Раптом він почув легеньке гудіння. Воно дедалі дужчало, і несподівано повз вікно пролетів Карлсон. Він зробив невеличке коло над дахом сусіднього будинку, облетів димар і повернувся назад до вікна. Він кілька разів пролетів отак повз вікно, а Малий очікував, що ж буде далі. Карлсон запитав, чи можна присісти. Хлопчик дозволив, а чоловічок сказав, що він – найкращий у світі літун. Хлопчик представився: “Сванте Свантесон”. А чоловічок сказав, що він просто Карлсон – “вродливий, розумний і до міри затовстий чоловік у розквіті сил”.

Карлсон забрався у кімнату і взяв парову машину, яку Малому можна було брати під наглядом тата чи брата. Карлсон схопив пляшку з денатуратом, що стояла побіч машини, наповнив спиртівочку й запалив її. Наливаючи, він лишив на книжковій полиці цілу калюжу. Вона загорілась. Малий схопив ганчірку й погасив полум’я. На полиці лишилися великі негарні плями.

Карлсон уклякнув біля машини. Вона скоро почала працювати, і Карлсон так запишався, ніби сам її винайшов. Малого вже перестали турбувати й плями на книжковій полиці: він був радий Карлсону. Раптом почувся страшний луск, і парової машини не стало. Вона вибухнула. Малий заплакав, а Карлсон сказав, що нагорі має багато таких машин. Хлопчикові важко було повірити: хатка на даху, і в ній живе Карлсон. Та ще й у хатці повно парових машин. Малий заходився збирати шматки машини, а Карлсон вирушив додому. Його маленька товста постать чітко вимальовувалася на тлі весняного зоряного неба. “Гей-гоп, Малий!”, — гукнув він, помахав пухкенькою ручкою і полетів.

Карлсон будує вежу

Мама сварила малого за вибух, а той виправдовувався і розповідав про Карлсона, що живе на даху. Тато говорив, що треба відповідати за свої вчинки, а не перекладати вину на когось. А Бетан сказала, що навіть дасть крону, якщо на власні очі побачить Карлсона.

На зауваження мами про те, що сталося з полицею, Малий зневажливо махнув рукою, точнісінько так, як махав Карлсон. Він хотів показати мамі, що зовсім не варто побиватися через якусь там книжкову полицю. Після сварки Малий раптом затужив за Карлсоном, який казав, що нещастя – то дурниці, і про них не варто й згадувати.

Не минуло й кількох днів, як Карлсон з’явився знов. Малий саме читав, коли Карлсон, мов велетенський джміль, залетів у кімнату. Чоловічок розглядав картини у кімнаті і сказав, що нагорі має кілька тисяч картин, адже сам малює півників, пташок та інші гарні речі. Хлопчик захотів піти до Карлсонової хатки. Але той сказав: “Ласкаво прошу… колись іншим разом”. Чоловічок пояснив, що треба там прибрати. Карлсон вважав себе найкращим у світі прибиральником, та й взагалі, він вважав себе найкращим у всьому.

Малий вирішив неодмінно розповісти про нього друзям – Крістерові й Гуніллі, коли вони завтра йтимуть разом зі школи. А то Крістер тільки те й робить, що хвалиться своїм псом Йофою.

Малий запропонував Карлсонові познайомитися з сім’єю. Чоловічок погодився. Саме тієї миті з кухні долинув ледь чутний запах смажених тюфтельок, і Малий згадав, що скоро буде обід. Подумавши, він вирішив почекати, поки скінчиться обід, а вже тоді знайомити Карлсона з мамою і татом. Хлопчик не міг привести на обід зовсім незнайомого товстого чоловічка, який до того ж поламав парову машину й наробив плям на книжковій полиці.

Карлсон заявив, що дуже любить смачні тюфтельки. Малий помчав до кухні і попросив у мами кілька. Мама поклала на тарілочку шість тюфтельок, і хлопчик поніс їх у кімнату. Але Карлсона ніде не було видно. Він виявився під ковдрою, бо просто сховався. Карлсон смакував тюфтельками, коли мама покликала хлопчика. Малий просив Карлсона почекати і погратися кубиками. Карлсон сів біля купи деталей і задоволено мугикав.

Коли Малий зайшов до вітальні, мама, тато, Боссе й Бетан уже сиділи біля столу. Малий швиденько вмостився на своє місце. Він сказав, що Карлсон сидить у його кімнаті. Сім’я поїла і вирушила в кімнату малого знайомитись. Але Карлсона в кімнаті не було. Тільки на підлозі здіймалась сяк-так складена з кубиків вежа, а нагорі її прикрашала тюфтелька.

Карлсон грається в намета

Для Малого то була важка мить. Мамі не сподобалось, що її тюфтельками прикрашають вежу з кубиків, і вона, звичайно, не мала сумніву, що то все зробив Малий. Боссе й Бетан глузливо сміялися. Тепер про Карлсона не варто було більше й мови заводити.

Усі пішли пити каву. Малий був дуже засмучений і шукав, чим би втішитися. Він усівся на своє улюблене місце біля каміна – якнайближче до вогню. Ці хвилини, коли вся родина пила після обіду каву, були чи не найкращі за весь день. Тоді можна було спокійно поговорити з татом і мамою. Малий весь час думав про Карлсона. Однак Бетан вивела його з задуми: “Слухай, Малий, хочеш заробити двадцять п’ять ере?”. Вона просила брата не показуватися цілий вечір у вітальні, бо має прийти її хлопець Пелле. Малий погодився і подумав, що сестра добре придумала: мама з татом підуть у кіно, Боссе помчить на футбольний матч, а Бетан сидітиме у вітальні і воркуватиме з Пелле! Малий не взяв грошей і сказав: “Я не беру грошей за те, що хтось не хоче мене бачити”.

За якийсь час Малий і справді сидів уже в своїй кімнаті – і без ніякої платні. Мама з татом пішли в кіно, Боссе побіг на стадіон, а з вітальні, коли Малий відчиняв двері, чути було притишену розмову Бетан з Пелле.

Малий дивився у вікно, аж раптом до нього прилетів Карлсон. Хлопчик запитав, куди ж він тоді зник. Карлсон відповів, що хотів поглянути, що робиться у нього вдома. Він був дуже засмучений, коли побачив, що його вежі і тюфтельки уже нема. Карлсон казав, що повеселішає, якщо дістане якийсь подарунок. Малий віддав свою найбільшу гордість – маленький кишеньковий ліхтарик. Карлсон засвітив його, і його очі теж засяяли. Він навіть сказав, що готовий познайомитися з батьками хлопчика. Але ті саме пішли у кіно. Малий сказав, що є лише Бетан, але у вітальню йти не можна, бо там її хлопець. Карлсон придумав, що можна сховатися під ковдру: тоді Малого точно не помітять. Він стягнув з ліжка ковдру і накинув її собі на голову. А тоді покликав у свій намет хлопчика. Малий шугнув під ковдру до Карлсона, і вони обидва радісно засміялись. Карлсон увімкнув ліхтарика.

Малий не був певний, що Бетан дуже зрадіє наметові, одначе самому йому він сподобався. Стояти разом з Карлсоном під ковдрою і світити ліхтариком було так таємниче й цікаво! Малий гадав, що вони могли б краще сидіти в його кімнаті, гратися в намет і дати Бетан спокій. Та Карлсон був невблаганний.

І ось намет почав рухатись до дверей. Він опинився в передпокої, розділеному з вітальнею лише важкою завісою. Тепер голоси долинали трохи виразніше, та однаково не можна було вчути слів. Лампа у вітальні не горіла. Карлсон поки що вимкнув ліхтарика.

Тихо-тихенько рухався намет по кімнаті. Бетан і Пелле сиділи на канапі під протилежною стінкою. Намет дуже обережно наближався до них. Пелле сказав Бетан, що любить її. “Справді?” — спитала Бетан, і запала тиша. Бетан і Пелле не бачили намету. “А ти любиш мене, Бетан?” — соромливо спитав Пелле. Відповіді він не дістав, бо саме тієї миті світло ліхтарика розітнуло морок кімнати і попало хлопцеві просто в обличчя. Він підскочив, Бетан заверещала. І враз почувся регіт і тупіт ніг, що хутко віддалявся до передпокою. Засліплені яскравим світлом ліхтарика, Бетан і Пелле нічого не бачили. Зате чули регіт.

Малий і Карлсон бігли, аж попадали. Дуже налякані, вони чимдуж полізли рачки і саме вчасно вскочили до кімнати Малого. Карлсон мерщій крутнув ключа і тільки задоволено засміявся. Бетан почала грюкати в двері. Якби вона не була така сердита, то почула б, що реготало двоє.

Карлсон закладається

Якось Малий повернувся зі школи додому сердитий і з великою ґулею на лобі. Він признався мамі, що Крістер шпурнув у нього каменем. Мама зрозуміла, що малий теж кидався камінням. І вона заходилась пояснювати, що на світі немає такого, про що не можна було б спокійно поговорити і дійти згоди. Малий випив теплий шоколад, з’їв свіжі булочки, і життя покращало. Він розповів мамі, що Крістер і Гунілла не вірять у Карлсона, що живе на даху. Мама знала, що однаково не переконає Малого, тому тільки порадила більше гратися з Крістером та Гуніллою і менше думати про Карлсона. Раптом Малий згадав, що сьогодні вперше побачить, де живе Карлсон.

Він пішов до своєї кімнати й почав чекати на Карлсона. Вони мали сьогодні разом вирушити на дах. Малому довелось чекати довго, і врешті йому самому почало вже здаватися, що Карлсон тільки вигадка. Та раптом почулося гудіння моторчика, і до кімнати влетів Карлсон, веселий і бадьорий.