Антон Чехов — Три сестри (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Дійові особи

Прозоров Андрій Сергійович.

Анфіса, нянька, стара 80 років.

Дія відбувається в губернському місті.

Дія І

Три сестри: Ольга (27 років, вчителька жіночої гімназії), Ірина (20 років) та Маша зібралися разом у будинку Прозорових, бо в Ірини іменини. Ольга згадує, що рік тому, якраз в цей день, п’ятого травня, в Іринині іменини, помер їхній тато. Сестри з татом і братом приїхали з Москви в це місто 11 років тому. Ользі хочеться назад у Москву, бо за 4 роки викладання в гімназії, вона відчуває, що з неї виходять щодня по краплях сили і молодість. Сестри надіються, що їх брат Андрій стане професором, і тоді вони точно покинуть це місто. Тільки от Маша мусить лишатися тут, бо заміжня, але вона зможе приїздити до сестер кожного літа.

Приходять барон Тузенбах, військовий лікар Чебутикін і штабс-капітан Сольоний. Тузенбах повідомляє усіх, що сьогодні сюди прийде з візитом новий батарейний командир Вершинін, якому 40-45 років і який має дружину і дві дочки. Вершинін одружений вдруге, а дружина його якась божевільна, з довгою дівочою косою, говорить тільки високомовні речі, філософствує і часто робить замах на самогубство.

Ірина почувається сьогодні дуже щасливою. Вона відчуває потребу багато працювати, робити щось. Тузенбах розповідає, що не працював ані разу в житті. Він народився в Петербурзі, в родині, яка ніколи не знала праці і ніяких турбот. Але він вважає, що вже насувається сильна буря, яка здує з суспільства лінь, байдужість, упередження до праці, гнилу нудьгу. І він буде працювати, а через 25-30 років працюватиме кожна людина.

Чебутикін каже, що не працюватиме, бо ніколи нічого не робив. Як вийшов з університету, так не вдарив пальцем об палець, навіть жодної книжки не прочитав, а читав тільки одні газети. Чебутикін почув, що хтось стукає, і вийшов.

Маші, на відміну від Ірини, сумно, вона хоче йти. До зали стара нянька Анфіса і Ферапонт приносять торт, який прислав з земської управи Протопопов Михайло Іванович. Чебутикін вертається і приносить для Ірини срібний самовар. Це дорогий подарунок, але він говорить, що дівчата для нього найдорожчі на світі. Йому 60 років і він знає сестер від народження, лікар навіть живе у них.

З’являється підполковник Вершинін. Виявляється, він пам’ятає сестер маленькими дівчатками, бо у Москві часто бував у їхнього батька. Сестри дуже раді і кажуть, що планують вернутися у Москву. Маша навіть згадала, що коли вони були маленькі, солдати дражнили Вершиніна “закоханим майором”, хоч він тоді був поручиком. Усі чують звуки скрипки. Це грає Андрій. Сестри розповідають Вершиніну, що брат закоханий в одну тутешню панночку, яка буде сьогодні на святкуванні. Та дівчина вдягається просто жалюгідно, але сестри надіються, що брат з нею зустрічається, щоб їх подражнити. Сестри кличуть Андрія і хвалять його перед Вершиніним. Андрій розповідає, що перекладає одну книжку з англійської, адже їх покійний батько подбав, щоб він з сестрами знав мови. Маша говорить, що в цьому місті знання мов непотрібне, але Вершинін вважає, що розумні, освічені люди потрібні всюди. Маша вирішує залишитися. Вершинін розповідає, що мріє почати життя спочатку, і тоді він би більше старався у житті і ніколи б не женився.

Із привітаннями приходить Кулигін – чоловік Маші. Він працює вчителем у гімназії, але не дуже розумний. Він каже Маші, що сьогодні вони йдуть на прогулянку з директором гімназії та іншими вчителями. Маші не подобається ця ідея, але вона погоджується, щоб чоловік залишив її в спокої.

Усі сідають за стіл. А коли Ірина і Тузенбах залишаються самі, дівчина каже, що Маша вийшла заміж у 18 років і зараз зовсім не любить чоловіка. Тузенбах пропонує Ірині свою любов, але вона говорить, що зараз її головна мета – працювати.

На святкування приходить Наталія – дівчина Андрія. Наталія до рожевого плаття вдягла зелений пояс, і сестри роблять їй зауваження. Ольга запрошує усі гостей приходити ще увечері. Заходять підпоручики Федотик і Роде з кошиком квітів для Ірини. За столом уже 13 людей, і Кулигін каже, що це означає, що за столом є закохані. Він каже, що закоханий, можливо, Чебутикін. Усі сміються, а старий Чебутикін натякає на Наталію. Дівчина вибігає з-за стола, бо думає що над нею насміхаються. Її наздоганяє Андрій і наодинці заспокоює та пропонує одружитися.

Дія ІІ

Минув час. Андрій уже одружений з Наталією.

Одного вечора Наталя Іванівна ходить по будинку зі свічкою і дивиться, чи всюди погасили свічки, щоб часом не сталося пожежі. Уже майже дев’ята година, а Ольги і Ірини ще немає: Ольга на педагогічній раді, Ірина працює на телеграфі. Наталія переживає за свого з Андрієм сина Бобика, бо вчора хлопчик мав жар. Зараз саме Масляна і до Прозорових мають прийти ряджені. Наталія не хоче, щоб вони приходили. А ще вона вирішує, що сина треба поселити в теплішу кімнату, наприклад, в Іринину, а вона хай поживе в одній кімнаті з Ольгою.

До Андрія приходить з паперами Ферапонт, старий сторож з земської управи. Андрій не став професором, він тепер – секретар земської управи, де головує Протопопов. Андрій може стати ще хіба членом управи, він жаліється Ферапонту (він не дочуває), бо жінка його не розуміє, а сестер він наче боїться.

Приходять Маша і Вершинін. Наодинці вони зізнаються, що кохають одне одного. Вершинін не в гуморі, бо хворіє одна з його дочок, а він посварився з дружиною. Маша жаліється, що не щаслива у шлюбі, вона ненавидить колег свого чоловіка.

З роботи Ірину приводить барон Тузенбах. Він говорить, що готовий роками забирати її з роботи і вести додому. Ірина втомилася і каже, що робота на телеграфі їй не подобається. Вона розповідає барону, Маші і Вершиніну, що Андрій програв у карти гроші. Але Ірина хоче, щоб брат скоріше усе програв, тоді, можливо, вони б виїхали в Москву.

Приходить Чебутикін, який тільки що встав з ліжка і тепер сів читати газету. Сестри говорять, що він живе тут 8 місяців, але нічого не платить. Усі вирішують помріяти, яким буде життя через 200-300 років. Тузенбах каже, що може щось і зміниться, але люди так само будуть зітхати: “Ах, тяжко жити!” Вершинін сказав, що все на землі має змінитися мало-помалу і вже змінюється на їхніх очах. І вони всі зараз працюють для майбутнього. Вершинін говорив, що чим більше живе, тим більше хоче знати, і всі повинні тільки працювати і працювати, а щастя – це доля їхніх далеких нащадків. Тузенбах вважав, що життя через сотні років все одно буде таким самим, як тепер і слідуватиме своїм законам. Приходять Федотик і Роде, Наталія і Сольоний. Тузенбах оголошує, що подав у відставку і тепер працюватиме. Маша знову говорить, що мріє про Москву, але Вершинін каже, що там вона теж не відчуватиме щастя. Йому приносять листа, і він мусить йти додому, бо його жінка знову отруїлася.

Сольоний і Тузенбах п’ють коньяк. Чоловіки перепрошують одне одного: Тузенбах вважає, що в Сольоного химерна вдача, і вони обидва ніби весь час посварені. Згодом Тузенбах сідає і грає на піаніно.

Усі чекали на ряджених, але Наталія влаштовує так, ніби Бобик хворий, і ряджені не прийдуть. Ірина і Маша розуміють, що Наталія навмисне так зробила. Сестри між собою називають Наталію “міщанкою”.

Згодом Андрій і Чебутикін збираються і йдуть грати в карти. Чебутикін признається, що кохав маму Андрія, хоч вона була заміжня.

Сольоний признається Ірині, що кохає її. Вона не відповідає взаємністю. Тоді він каже, що свого суперника вб’є, не давши йому бути щасливим. Згодом Наталія просить Ірину перебратися в кімнату Ольги, бо для Бобіка треба кращу кімнату. Ірина здивована і не знає, що казати. По Наталію приїхав Протопопов, щоб вона прокаталася з ним на тройці. Наталія збирається йти, хоч тільки що говорила всім, що син хворий.

Приходять Кулигін, Ольга і Вершинін. Ірина каже їм, що всі розійшлися, і ряджених не буде. Кулигін дивується, на кого внизу чекає Протопопов. Ольга жаліється, що дуже втомилася. До того ж, начальниця захворіла, і Ольга тепер замість неї. Вершинін каже, що вдома все владналося, бо жінка просто хотіла налякати його, що отруїться, але все обійшлося. Чоловіки побачили, що нікого нема і поїхали по домівках. Наталія вдягла шубу й шапку і пішла кататися, а втомлена Ірина залишилася сама і нудьгувала за Москвою.

Дія ІІІ

Ніч. У кімнаті Ольги та Ірини на дивані спить Маша. Чути як б’ють на пожежу, яка почалася ще раніше. Приходять Ольга та Анфіса. Ольга говорить, що згорів увесь Кірсановський провулок, будинок Вершиніних ледь не згорів, а в бідного Федотика згоріло все. Ольга шукає для потерпілих одяг і наказує Анфісі, щоб Вершиніни і Федотик переночували у них. Анфісі уже 82, вона втомилася, і Ольга жаліє її. Але приходить Наталія і виганяє стару, кажучи Ользі, що Анфіса в будинку непотрібна. У Наталії, крім Бобіка, є вже дочка Соня, і Наталія каже Ользі, що боятиметься її, коли Соня буде вчитися, а Ольга буде начальницею. Ольга говорить, що ще не знає, чи буде начальницею, а потім каже, що так ставитися до Анфіси не можна. Наталія говорить, що стару треба гнати в село, бо вона тут і так нічого не робить, до того ж, у домі є нянька, мамка, покоївка і кухарка. Ольга каже, що Анфіса тут уже 30 років працює, але Наталія не відступає і просить Ольгу займатися своєї роботою у гімназії, а вона управлятиме хазяйством і домом. Кулигін приходить про Машу.