Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Комедія у чотирьох діях

Дійові особи

Ірина Миколаївна Аркадіна, за чоловіком Треплєва, акторка

Костянтин Гаврилович Треплєв, її син, молодий чоловік

Петро Миколайович Сорін, її брат

Ніна Михайлівна Зарєчна, молода дівчина, дочка багатого поміщика

Ілля Опанасович Шамраєв, поручик у відставці, управляючий у Соріна

Поліна Андріївна, його дружина

Маша, його дочка

Борис Олексійович Тригорін, белетрист

Євген Сергійович Дорн, лікар

Семен Семенович Медведенко, учитель

Яків, робітник

Кухар

Покоївка

Дія відбувається у маєтку Соріна.

Між третьою і четвертою діями минає два роки.

ДІЯ ПЕРША

У парку маєтку Соріна, широка алея веде до озера, вона перегороджена естрадою, так-сяк збитою для домашнього спектаклю.

Маша у чорному одязі разом з Медведенком повертаються з прогулянки. Вона говорить, що носить жалобу за своїм життям, отож і ходить у чорному. Її співрозмовник щиро не розуміє: “Чому? (у роздумі) Не розумію… Ви здорові, батько у вас хоч і небагатий, але з достатком. Мені живеться набагато важче, ніж вам. Я отримую усього двадцять три карбованці на місяць, та ще відраховують з мене… а все ж я не ношу жалобу”. Маша говорить, що й бідний може бути щасливий, але Медведенко розуміє, що то теорія, а на практиці він на ті двадцять три карбованці має годувати не тільки себе, а ще й матір, двох сестер і брата. Вони розмовляють про майбутній спектакль за п’єсою Треплєва, про те, що гратиме у ньому Ніна Зарєчна і що ці молоді люди закохані одне в одного. Скориставшись нагодою, Медведенко говорить про своє кохання до Маші, але даремно, вона не відповідає на його почуття.

Приходять Треплєв і Сорін. Костянтин Гаврилович помітно нервується, побоюючись, що Ніна спізниться, адже батько та мачуха стережуть її, не дають нікуди ходити, аби вона не знайшла бува собі чоловіка, який вимагатиме за нею частину майна у віно. Сорін з небожем розмовляють про Аркадіну, і Костянтин Треплєв пояснює, чому мати не в доброму гуморі: їй прикро, що на цій сцені буде не вона, а Ніна: “Психологічний курйоз — моя мати. Безперечно талановита, розумна, здатна ридати над книгою, вмить видасть тобі всього Некрасова напам’ять, хворих доглядає, як ангел; але спробуй при ній похвалити Дузе. Ого-го! Слід хвалити тільки її саму, слід писати про неї, кричати, захоплюватися її надзвичайною грою в “Дамі з камеліями” і т. д. Тут у селі їй бракує цього дурману, от вона й нудьгує. Та й скупа, має гроші в банку — не менш як сімдесят тисяч, але у борг не допросишся”. На зауваження про те, що мати його все ж таки любить, Треплєв з гіркотою зазначає: “Бачиш, моя мати мене не любить. Ще б пак! їй хочеться жити, кохати, носити світлі кохтинки, а мені вже двадцять п’ять років, і я постійно нагадую їй, що вона вже не молода. Коли мене немає, їй тільки тридцять два роки, а при мені ж сорок три, а за це вона мене ненавидить… Вона знає також, що я не визнаю театру. Вона любить театр, їй здається, що вона служить людству, служить святому мистецтву, а по-моєму, сучасний театр — це рутина, забобони”. Його дратує, коли “з вульгарних картин і фраз намагаються витягти мораль — мораль маленьку, дрібну, зручну й зрозумілу, корисну для домашнього вжитку”. Він вважає, що потрібні нові форми. Згадуючи про дитинство, сповнене принижень через те, що навколо матері увесь час знаходяться генії, таланти, а він лише її син, він жалкує, що вона не звичайна жінка. Може б, тоді вони порозумілися, адже він її так любить. На запитання Соріна про Тригоріна Треплєв відповідає, що той людина розумна, проста, трохи меланхолійна й порядна. Він значно молодший за матір. Кажуть, що талановитий, але “після Толстого та Золя не схочеш читати Тригоріна”. Коли з’являється Ніна, Треплєв забуває про все, бо кохає її до нестями. Вона ж, як завжди, боїться батька й поспішає: “Батько і його дружина не пускають мене сюди. Кажуть, що тут богема… бояться, щоб Я не подалася в акторки… А мене тягне сюди до озера, ніби чайку… Моє серце сповнене вами”.

Усі зібралися для перегляду спектаклю, поставленого Костянтином Треплєвим. Коли розпочинається спектакль, Треплєв говорить, що має намір представити майбутнє через двісті тисяч років. Піднімаються саморобні лаштунки, і на сцені в білому всі бачать саму й самотню на тлі озера Ніну, яка промовляє: “Люди, леви, орли й куріпки, рогаті олені, гуси, павуки, мовчазні риби, що жили колись у воді, морські зірки й ті, яких не побачиш оком, — словом усі життя, всі життя, всі життя, завершивши печальне коло, згасли…” Вона передає холод і страх самотності землі, позбавленої життя, і свій намір боротися з дияволом. Коли показуються дві червоні цятки, пахне сіркою. Так задумав Треплєв для посилення емоційного впливу дії. Але Аркадіна усе псує, починаючи відпускати коментарі й сміятися. Треплєв перериває спектакль і у розпачі й образі йде геть. Аркадіна робить вигляд, що вона тут ні до чого. І тут-таки обурюється, що цей “самолюбивий хлопчисько…” “хоче повчати нас”, тут “претензії на нові форми, на нову добу в мистецтві”. Однак через деякий час вона починає відчувати докори сумління і гукає його. Маша йде шукати Треплєва, а тим часом Аркадіна представляє Ніну Тригоріну і зверхньо-поблажливо хвалить її, пророкуючи кар’єру акторки. Тригорін говорить, що нічого не зрозумів у п’єсі та й Ніна називає її дивною. Невдовзі вона йде, і всі також розходяться.

Залишається тільки лікар Дорн, який міркує вголос про те, що п’єса його схвилювала, що вона таки цікава, отож треба побільше доброго сказати про неї автору. Він так і чинить, коли той з’являється. Дорн називає його талановитим: “Ви взяли сюжет з області абстрагованих ідей. Так і слід було, тому що художній твір обов’язково має виражати якусь велику думку. Тільки те є прекрасним, що серйозне…” Треплєв дякує Дорну на добрім слові, але тепер його цікавить лише Ніна. Дізнавшись, що її тут немає, він швидко йде.

Маша зізнається Дорну, що кохає Костянтина. І Дорн вигукує: “Які всі знервовані! Які всі знервовані! І стільки любові… О, чарівне озеро! Ну що ж я можу зробити, дитя моє? Що? Що?”

ДІЯ ДРУГА

Дія відбувається опівдні поблизу будинку Соріна. Видно озеро, у якому віддзеркалюється сонце. Спека. Під липою у тіні Аркадіна, Дорн і Маша. Аркадіна вихваляється своєю поставою, гордовито походжаючи повз майданчик для крикету. Вона говорить Маші, що ніколи не дозволяє собі розпускатися: завжди зачісана до лиця, Підтягнута, коректна, струнка, навіть у селі, навіть коли виходить до парку, а ще й працює. Це все дозволяє їй почуватися молодою. Маша ж говорить, що у свої двадцять два роки ледве “волочить своє життя, як безкінечний шлейф”, і часто в неї не буває бажання жити. Вона, щоправда, говорить, що треба струснути це з себе і якось зібратися. На цих розмовах їх застають Сорін, Ніна й Медведенко. У Ніни радість: її батьки поїхали до Твері, і вона на три дні цілком вільна. Аркадіна хвалить її зовнішній вигляд, але вона занепокоєна суворістю сина й питає Ніну, чому він цілими днями на озері. Маша говорить, що в нього неспокійно на душі і просить Ніну прочитати щось з його п’єси, але та відказує, що це нецікаво. Маша заперечує і говорить, що коли він сам читає щось, очі в нього горять, а обличчя стає блідим. “У нього прекрасний печальний голос; а манери, як у поета”. Сорін тим часом засинає й хропе. Його з жартами будять і повчають, як берегти здоров’я, а він відповідає: “Я прослужив у судовому відомстві двадцять вісім років, але ще не жив, нічого не зазнав врешті-решт, і, ясна річ, жити мені дуже хочеться. Ви ситі й байдужі, і тому маєте схильність до філософії, я ж хочу жити і тому п’ю за обідом херес і курю сигари і все”.

Тим часом приходить Шамраєв з Поліною Андріївною, і Аркадіна просить у нього коней для виїзду до міста. Той відмовляє, бо всі коні в полі, вивозять жито. Аркадіна ображається і погрожує одразу ж поїхати зовсім або піти пішки. Шамраєв, у свою чергу, погрожує Соріну, що він піде з посади управляючого. Ніна дивується, що відома артистка плаче через дрібницю, а Тригорін, такий знаменитий, просто сидить з вудкою й радіє двом упійманим рибкам. Тим часом Поліна Андріївна, залишившись наодинці з Дорном, ревниво докоряє йому за спілкування з іншими жінками і потихеньку викидає букет квітів, подарований йому Ніною. Треплєв, побачивши Ніну саму, кидає до її ніг убиту чайку, яку він щойно вполював на озері, і докоряє їй за те, що вона стала з ним холодною й чужою: “Це розпочалося з того вечора, коли так безглуздо провалилася моя п’єса. Жінки не прощають неуспіху…” Він ревниво спостерігає її захоплення, коли до них наближається Тригорін. Той здатний усе життя перетворити на сюжет і записує у книжці характеристику особи, у якій впізнаємо Машу. Ніна й Тригорін розмовляють про те, що кожен з них хотів би на деякий час опинитися на місці іншого, аби його зрозуміти. Тригорін довго й докладно розповідає, як він пише і яке в нього нелегке життя, і все задля того, “щоб сказали лише, що він пише мило, талановито… але далеко до Толстого”. Він говорить, що не любить себе як письменника, бо нічого не встигає: “я відчуваю, що якщо я письменник, то я зобов’язаний писати про народ, про його страждання, про його майбутнє, говорити про науку, про права людини і таке інше… але врешті-решт я почуваю, що вмію писати лише пейзаж, а в усьому іншому я фальшивий, і фальшивий до кісток”. Його кличуть, і він висловлює жаль, що вони більше не побачаться, а йому так не хочеться їхати. Побачивши долі чайку, спитав, що це. Ніна сказала. І він одразу записує у книжечку: “Сюжет для невеликого оповідання: на березі озера з дитинства живе молода дівчина, така, як ви; любить озеро, як чайка, і щаслива й вільна, як чайка. Але випадково прийшов чоловік, побачив і знічев’я згубив її, як оцю чайку”. Аж тут з вікна виглянула Аркадіна й сповістила, що вони залишаються тут.

ДІЯ ТРЕТЯ

Дія у їдальні. Помітні приготування до від’їзду. Тригорін снідає. Маша говорить з ним, стоячи біля столу, про своє безнадійне кохання до Треплєва й обіцяє вирвати це почуття з серця, вийшовши заміж за Медведенка. Тригорін скаржиться Маші, що вони змушені їхати: “Син її поводиться вкрай нетактовно.

Від admin

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *