Алан Олександр Мілн — Вінні-Пух та його друзі (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Приповідка

Коли б ви прочитали іншу книжку про Крістофера Робіна, то знали б, що він був знайомий з одним лебедем, якого звав Пухом. Згодом лебідь кудись залетів, а ім’я від нього зосталося. І коли ведмедик, новий друг Крістофера, сказав, що йому б личило найкраще в світі ім’я, Крістофер, не задумуючись, назвав його Вінні-Пухом. Пухом – це зрозуміло. Але чому Вінні?

Крістофер жив у столиці і дуже часто бував у зоопарку. Він зоставався з улюбленими тваринами, аж поки не треба було йти додому. Тільки-но ми приходили з ним до зоопарку, він кидався в обійми ведмедиці з чудовим ніжним ім’ям Вінні. Тільки от ніхто не знає, чи назвали її так на честь Пуха, чи Пуха назвали так на її честь.

Щойно я написав ці рядки, як мене штовхнув Паць, питаючи, чому я не написав про нього. Він подумав, що вся ця Приповідка, а далі й Казка буде лише про Пуха, і йому стало трішечки прикро. Звісно, Пух – улюбленець Крістофера Робіна, але й Паць стає йому часто в пригоді, коли Пух чогось не може зробити. Приміром, Пуха не занесеш непомітно до школи, а Паць такий маленький, що зовсім легко вміщається в кишені.

Облишмо вже Приповідку та перейдемо до самої Казки, яка складається з багатьох цікавих пригод…

А.О.М.

Пригода 1, у якій ми знайомимось з Вінні-Пухом та не тими Бджолами

Перед вами звичайний плюшевий ведмедик. Він спускається сходами слідком за своїм другом Крістофером Робіном, головою донизу, і перелічує східці власною потилицею: бум, бум, бум! Звати його Вінні-Пух. Він любить у щось погратися, але ще більше любить посидіти тихенько біля вогню й послухати казку. От і цього вечора… Крістофер попросив мене розказати Пухові казочку про нього. І я спробував…

Колись у Лісі жив собі самотній Вінні-Пух. Він пішов на прогулянку й забрів на галявину, де ріс височенний дуб, а з-посеред самого дуба долинало голосне дзижчання: жжжжжжж! Вінні-Пух сів під дубом на траву, обхопив голову лапами і додумався, що на дубі є бджоли і мед. Вінні-Пух подерся на дерево. Він ліз і мурмотів собі пісеньку про любов ведмедів до меду. Пух уже добряче стомився, йому залишилось дертися зовсім небагато, але раптом тріснула гілка. Пух полетів донизу, почоломкавшись лобом та спиною з безліччю гілок. Впавши, Пух подумав про Крістофера Робіна, а потім подався до свого друга, що жив у тому самому Лісі, тільки в іншому місці, за зеленими дверима.

Пух привітався з Крістофером і запитав, чи у нього немає повітряної кульки. Вона потрібна була, щоб піти по мед. Саме напередодні Крістофер Робін був на вечірці у свого друга Паця і там усім гостям роздавали повітряні кульки. Крістоферові дісталися дві великих кульки: зелена і синя. Пух задумався, яку ж кульку взяти. Якщо кулька буде зелена, бджоли можуть подумати, що то гілочка з листям, і не помітять Пуха, а якщо кулька буде синя, вони можуть подумати, що то просто клаптик неба, і також не помітять ведмедика. А сам Пух прикинеться маленькою чорною хмаркою. Крістофер порадив взяти синю кульку. Друзі взяли з собою синю кульку, а Крістофер Робін, як завжди, почепив на плече свою рушницю, і вони пішли.

Вінні-Пух викачався в калюжі, щоб стати зовсім-зовсім чорним, як справжня хмарка. По тому вони почали надувати кульку, тримаючи її удвох за мотузочку, і, коли кулька сильно роздулася, Крістофер Робін раптом випустив мотузочку з рук. Вінні-Пух плавно злетів у небо й зупинився біля верхівки бджолиного дерева, тільки трохи збоку.

Ведмедик нерухомо завис у повітрі і не міг дотягтися до меду. Вінні-Пух крикнув другові, що бджоли щось запідозрили і гудуть якось підозріло. Пух попросив Крістофера принести з дому парасольку і ходити з нею під деревом. Хлопчик так і зробив. Він почав ходити туди-сюди та примовляти, що буде дощ, а Вінні-Пух заспівав пісеньку про те, що він не Пух, а Хмарка, яка летить в небо.

Бджоли загули ще підозріливіше. Деякі вилетіли з гнізда й почали кружляти навколо Хмарки. Коли Пух заспівав другий куплет пісеньки, одна бджілка навіть посиділа хвильку на його носі.

Пух закричав до друга, що це зовсім не ті бджоли й мед не той роблять! Тому краще спуститися додолу. Тільки як? Пух вирішив, що Крістофер має вистрелити в кульку з рушниці. Крістофер влучив з другого разу. Повітря повільно почало виходити з кульки, і Вінні-Пух тихо поплив на землю. Лапки в нього так затерпли, поки він висів, що понад тиждень вони стирчали догори і Пух не міг ними поворухнути. І коли на ніс йому сідала муха, він мусив її здмухувати: пухх! І можливо, саме через те його й прозвали Пухом.

Пригода 2, у якій Вінні-Пух пішов у гості, а потрапив у безвихідь

Одного дня Вінні-Пух неквапливо прогулювався Лісом, мугикаючи собі під ніс нову пісеньку. Пух дуже хотів схуднути, стати Атлетом і тому він вельми старанно робив ранкову гімнастику. Під час гімнастики він склав нову пісеньку. Після сніданку Вінні-Пух все накручував і накручував її у своїй голові, аж поки вивчив напам’ять:

Тара-тара-тара-ра!

Трам-пам-пам, тірлім-пам-па!

Тірлі-мірлі-тірлі-лі,

Трам-пам-пам,

Тірлім-пім-пі!

Мугичучи собі під ніс цю пісеньку, Пух думав про те, що було б, якби він став кимось зовсім іншим. Нараз він опинився перед піщаним пагорком на березі річки, а в тому пагорку була велика дірка – нора Кролика. Пух подумав, що в Кролика його почастують і залюбки послухають його пісеньку. Пух запитав, чи є хтось вдома. Чийсь голос відповів, що нема, і сказав, що Кролик пішов в гості до Вінні-Пуха. Пух зрозумів, що Кролик вдома. Кролик мусив запросити Пуха. Той пропихався, протискався, просувався і, врешті-решт, опинився у Кроликовій оселі.

Пух дуже зрадів, коли Кролик почав витягати тарілки та кухлики. А коли Кролик запитав, чого дати до хліба: меду чи згущеного молока, Пух так розхвилювався, що попросив і меду, і молока. Правда, спохопившись, він хутенько додав, щоб не склалося думки, ніби він ненажера, що хліба не треба. Після цього він замовк і мовчав довго-довго, бо рот у нього був страшенно зайнятий.

Та ось Пух нарешті підвівся з-за столу, від щирого серця потис Кроликові лапку й сказав, що йому вже час іти. І він почав вилазити з нори, але застряг. Пух не міг лізти ні вперед ні назад!

Тим часом Кролик вискочив на вулицю чорним ходом і підбіг до Пуха. Пух сказав, що не застряг, а просто відпочиває. Кролик почав його витягати. Та нічого не вийшло. Кролик сказав, що треба кликати Крістофера Робіна.

Крістофер жив досить далеко, але хутенько прибіг на поміч. Він сказав: “Ох, ти, дурненьке ведмежа!”. Та сказав він це таким ніжним голосом, що всім одразу на серці полегшало. Хлопчик сказав, що якщо Пуха не зможуть витягнути, то зможуть заштовхнути назад. Кролику така ідея не подобалася.

Крістофер радив почекати тиждень, доки Пух знову схудне. За цей час Крістофер і Кролик читатимуть Пуху книжки. І от цілих сім днів Крістофер Робін читав цікаву і зрозумілу книжку біля Північного Кінця Пуха (тобто біля голови), а Кролик розвішував випрані рушники на його Південний Кінець (тобто на ноги). А Пух тим часом дедалі тоншав. І коли сім днів минуло, Пуха витягнули.

Крістофер Робін і Кролик, і всі Кроликові Родичі та Знайомі, що витягали Пуха, попадали, витягнувши Пуха, на одну купу. А зверху опинився вільний Вінні-Пух!

Пригода 3, у якій Пух та Паць пішли на лови і ледь-ледь не зловили Бабая

Був у Пуха найкращий друг – крихітне поросятко, якого звали Пацем. Паць мешкав у великій-превеликій хатці, у великому буці, що стояв посередині Лісу. Хатка була у самій середині бука, а Паць мешкав у самій середині хатки. А поблизу хатки стирчав стовпчик з дощечкою з написом “Стороннім В”. Більше прочитати там не міг навіть найудатніший грамотій. Якось Крістофер Робін спитав Паця, що на тій дощечці написано. Паць сказав, що дощечка – родинна реліквія, на ній написано ім’я дідуся “Стороннім Вільям”.

Був чудовий зимовий день. Паць старанно відгортав сніг перед своїм будинком, аж раптом побачив Вінні-Пуха, який обережно ступав по снігу, роблячи велике коло. Він був такий зосереджений і замислений, що, коли Паць його покликав, він і не подумав зупинитися. Пух пояснив, що полює на Бабая, бо на снігу є сліди. Паць приєднався до Пуха. І тут Пух помітив, що сліди подвоїлись. Невже це бродять Два Справжніх Бабаї?

І вони пішли далі. Сліди вели навкруг маленького вільшаного гайка. Отже, Два Бабаї, якщо це були вони, теж ішли довкола гайка, і, ясна річ, Пух та Паць подалися й собі довкола гайка.

Щоб було веселіше, Паць дорогою оповідав Вінні-Пухові різні пригоди, які траплялися з його дідусем “Стороннім В”. А Пух сушив голову над тим, який же із себе був той Паців дідусь. А сліди все йшли і йшли поперед них…

Раптом Вінні-Пух помітив ще один слід, отже, був ще один Бабай. І вони рушили далі, починаючи трохи хвилюватися, бо як-не-як, а ці Три Невідомі Істоти могли виявитися Дуже Страшними Істотами. І Пацеві до плачу захотілося, щоб його любий дідусь був зараз тут. А Пух думав про те, як було б гарно, якби тут був Крістофер.

Несподівано Пух побачив ще один слід. Паць сказав, що йому треба негайно піти додому й зробити одну справу. Пух побачив на гілці Крістофера. А Паць щодуху задріботів додому, невимовне радіючи з того, що скоро опиниться поза всякими страхами. Крістофер Робін зліз із дерева і розповів, що бачив, як Пух двічі обійшов довкола гайка – спершу сам, а далі Паць побіг за ним, і вони почали ходити удвох…

Вінні-Пух глибоко задумався. Тоді приклав одну свою лапу до одного сліду, а другу – до другого… Тоді двічі почухав кінчик носа і звівся на рівні ноги. Пух зрозумів, що ходив по власних слідах.

Пригода 4, у якій Іа-Іа губить хвіст, а Пух його знаходить

Підстаркуватий сірий ослик Іа-Іа стояв сам-самісінький у зарослому будяччям закутку Лісу, широко розставивши передні ноги та похиливши голову набік. Він думав про Серйозні Речі. Іноді він думав: “Чому?”, іноді: “Для чого?”, а іноді думав навіть так: “Що з цього буде?”. Отож не дивно, що час від часу Іа-Іа навіть сам не розумів, про що ж він думає.

До Іа-Іа прийшов Пух і сказав осликові, що в того немає хвоста.