Зірка Мензатюк — Таємниця козацької шаблі (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту

Зірка Мензатюк

Повість “Таємниця козацької шаблі”

Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

Розділ 1. В якому з’являється Машка

Машка – не вельми гарна, хоча вважає себе красунею. У неї великі, ясні кришталеві очі, які вночі пронизують темряву. Машка давно вже не першої молодості, підстаркувата. Її не завадило б пофарбувати взаду вона має облізлу наклейку з собакою, бо першим власником був професор, великий любитель псів. Машка – звичайний автомобіль-легковичок вітчизняного виробництва. Хоча ні, не такий уже й звичайний. Часом з Машкою траплялися дивні речі.

Мама з татом оглядали машину, яку щойно придбали. Машина була брудна. Мама з татом і Наталочка мили її. Наклейку залишили. Мамі не дуже подобалася червона, облізла машина. Але тато вважав, що червоний колір видно здалеку, тому безпечно їхати. До того ж цей відтінок називається “корида”. В машині не було кондиціонера, радіо – несправне, хоч ходова частина, на думку батька, була чудова. Він бадьоро вдарив ногою по колесу, ковпак відпав і покотився геть.

Вирішили прокататися. Повела мама, бо недавно закінчила курси водіїв. Тата посадили ззаду. Саме мама дала машині ім’я Машка.

Назад до будинку батьки під’їхали пересварені й набурмосені, а Наталочка мала гулю, бо мама невдало затормозила.

Біля під’їзду стояв татів приятель пан Богдан, історик, мандрівник, цікавий чоловік. Він заусміхався, що пани Руснаки купили авто. Сказав, що тепер, з машиною, зможуть врятувати одну дуже цінну старовинну річ, історичну реліквію, якій загрожує небезпека.

Розділ 2. У якому з’являється патріотично настроєний привид

У пановій Богдановій квартирі на Русанівці уподобав собі з’являтися один привид, дуже патріотично настроєний. Зазвичай то траплялося в дні національних свят чи після мітингів, бо привид любив обмінятися враженнями з паном Богданом. А це якось він завітав несподівано, украй розхвильований. Розмахував руками й вимагав найрішучіших дій, тому що дуже цінній реліквії загрожувала небезпека. Реліквія була загублена на старому бойовищі, можливо, в замку чи фортеці на заході України.

Наталочка ніколи не бачила фортеці чи замку і хотіла швидше рушати. Але мама хотіла знати точну, конкретну адресу. Професор запросив до себе на зустріч з привидом.

Наступного дня мама причепурилася, тато вдягнув вишиванку, і всі подались Русанівку до пана Богдана.

У квартирі, у сутінках, з’явилося щось біле, з жовтими очима, що світилися. Це був кіт Мурлика. Раптом всі побачили привида, який закивав головою, закланявся. Він вочевидь був чемною людиною й передусім вітався. Привид показував і розмахував руками, хапався за голову, показував на кишені. Мама тішилася, що, може, знайдуть гроші. Тут привид скрутив дулю, а пан Богдан пояснив, що мова йде про коштовну річ, якою заволодів користолюбний чоловік. Усі закричали: шабля, булава, золотий кинджал. Привид затряс головою, скрутив одразу дві дулі і зник. З усього зрозуміло було, що була велика битва, на заході країни. Наталочка сказала, що це битва війська Хмельницького під Берестечком 1651 року. Усі погодилися. Підрахували, що буде дев’ята п’ятниця після Великодня, роковини битви. З’їдуться люди з усіх усюд, може, хтось знатиме і про реліквію. Вирішили їхати в Берестечко.

Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

Розділ 3. У якому з’являється елегантний незнайомець

Руснаки зібралися в мандрівку. Тато позичив у пана Богдана намет і карту автошляхів України, мама наготувала смакоти. За кермо сів тато.

Машка помчала так, що любо глянути. Обігнала вантажівку з трактором у кузові, комбайн і віз. Тато радів.

Обабіч дороги лежала широка долина річки Ірпінь, тато зупинився, і Наталочка назбирала собі квітів, а потім впала у воду. Наталочка перевдягалася в вишиванку, і рушили далі. Тато знову хвацько обганяв автомобілі: ту ж вантажівку з трактором у кузові, цементовоз і навіть шикарний “Мерседес”, що саме зупинявся.

Часом край дороги бабусі в білих хустинках продавали огірочки, черешні, полуниці, свіже молоко. Мама купила стиглих, медових черешень, і тепер Наталочка сиділа на черешневих кісточках, мов принцеса на горошині. Їй подобалося їхати машиною, а мамі – дивитися на села, які минали.

Наталочка раділа, що сьогодні мила руки у Здвижі, Тетереві, побродила в річці Горинь за містечком Гощею, а в Ірпені ненароком скупалася, під Житомиром обідала, в Новограді-Волинському пила каву, а над Горинню підвечіркувала.

Тата заїхав на автозаправку, і Наталочка встала розім’ятися. За ними різко загальмував чорний джип із затемненими вікнами, з якого вийшов хлопець і також став проходжуватися, злегка накульгуючи. Він був елегантний і модний до неможливості, зачесаний так гладесенько, що волосся лежало, мов прилизане, тільки на маківці настовбурчувалося двома невеличкими горбочками. Він побачив Наталоччину вишиванку і сказав, що вона їде в Берестечко на завтрашні урочистості. Хлопець посміхався, що там поспівають “Ще не вмерла”, покричать “Слава” й “Ганьба”. Звідкись хлопець знав, що Наталочка з батьками їде по реліквію, по шаблю, і знав про привида. Хлопець назвався Антипом. Він переконував, що в Берестечку вони нічого не знайдуть, бо там усе вже досліджено. Наталочка зніяковіла. Схоже, хлопець казав правду. В Берестечку буде тлумовище. Антип сказав, що фортець і замків є багато: в Олеську, в Хусті, в Кам’янці-Подільському. Хлопець пропонував в одні фортеці їхати Руснакам, а в інші він поїде. Та він не знав Наталоччиної мами, яка, будучи близько Берестечка, захоче в ньому побувати, а не їхати в інше місце. Хлопець казав схитрувати: коли їхатиме Наталочка через Дубно, попросити батьків піти у тамтешній замок. Антип заговорив про дубенські підземні ходи, де можна знайти щось коштовне. А він тим часом поїде до Кам’янця-Подільського.

Діти попрощалися, і Наталочка побігла до машини. Дівчинка не побачила, як зникла усмішка Антипа, тонкі губи стислися, а в очах зблисли червонясті вогники.

Тато взяв собі качан кукурудзи, а кермувати вирішив однією рукою. Раптом з-за повороту вигулькнув автомобіль. Тато схопився за кермо обома, а качан затис у зубах. Водій зустрічного легковичка отетерів. Недавно він дивився фільм про страховисько з іншої планети. І ось воно їхало йому навстріч. Наталочка попросила зупинитися в Дубні, і мама легко погодилася.

Розділ 4. У якому плани несподівано міняються

Дубно виявилося чистим затишним містечком, яке Наталочці відразу припало до душі. Замок стояв у самісінькому центрі, доглянутий і напрочуд мирний. Його оточував широкий рів, над ровом були мури. Замковий двір дихав спокоєм і літом. Ним вешталися численні туристи.

Руснаки оглянули все. Виявилося, що всі коштовності вивіз російський цар Петро І. Наталочка спішила в підземелля, але там кожен закуток був старанно виметений та побілений, і скарбами ані пахло.

Наталочка питала про шаблю, але всі, до кого вона зверталася, лише знизували плечима. Все ж Руснаки обійшли прилеглі до замку вулички, а потім повернули до готелю. Шаблі не було.

З вікна готелю Наталя почула, як її кликали. Це був Антип. Дівчинка вискочила надвір, нічого не пояснивши мамі. Антип був супермодний і прилизаний і накульгував на ногу. Він сказав, що власник шаблі уже напитав покупця і навіть домовився про зустріч. Власник з Дубна, а покупець – із Кам’янця-Подільського. Зустріч, зі слів хлопця, мала відбутись або в Кам’янці на Турецькому мості, або під Дубном у Тараканівському форті. Дівчинка запила, що ж робити Руснакам. Хлопець сказав дівчинці піти в Тараканівський форт без батьків, запам’ятати номер автомобіля ти людей, які не звернуть увагу на Наталочку, бо вона дитина. За розмовою не зогледілись, як дійшли до замку. Стали на містку перед в’їзною баштою, задивилися на старі пощерблені мури. Хлопець згадав про битву під Плоскою.

…Зранені козацькі полки відходили з-під Берестечка. Щохвилі могли напасти поляки. Щоб їм завадити, щоб уберегти військо, яке відступало після нещасливої битви, полковник Іван Богун виставив під Плоскою заслону з шестисот козаків. Козаки стали табором: оточили себе возами, скували їх залізними ланцюгами, обсипали земляним валом. Билися, як чорти (бо чорти хвацько б’ються, – лукаво підморгнув Антип). Багато їх полягло. На полі досі стоять кам’яні хрести.

Дівчинка слухала, мов заворожена. Чимало шабель знищено, тому що з них робили найкращі ножі, щоб колоти свиней. Наталочці таке не подобалося. Дівчинка сказала, що зробить усе потрібне.

Увечері вона довго не могла заснути. Думала про шаблю: чи та коштовна? Думала про Антипа, модного, розумного, упевненого в собі… Чимось він їй не подобався. Певно, занадто гордий. Знов і знов думала про Тараканівський форт, і її проймало передчуття біди.

А коли вже й заснула, їй приснився зажурений козак, шаблю якого не вберегла Наталочка.

Розділ 5. У якому ніхто не з’являється натомість Наталочка пропадає

Умовити батьків, щоб повернули до Тараканівського форту, виявилося складнішою справою, ніж гадалося. Тато подзвонив до пана Богдана, і той сказав, що вчора привид буквально шаленів, хапався за голову й крутив пальцем біля виска. Пан Богдан побоювався, що Руснаки зробили якусь дурницю або втраплять у халепу.

Батьки не погоджувалися на пропозицію дочки. Та, врешті, тато здався. За селом Тараканів вони з’їхали з траси на вузьку шосейку й опинилися в лісі. Дорога привела їх в тупик. Але Наталочка знала, що вони втрапили, куди слід. По один бік стелилося неозоре болото, по другий височіла обривиста круча, і по ній вилася стежечка, про яку говорив Антип. Дівчинка сказала, що форт на цій кручі. Круча була запаморочлива, там була галява, краєм якої вилася не то стежка, не то стара дорога. Але форту… не було. Довкола стояв тільки ліс. Наталочка розгублено ступила стежкою, минула пагорб і… побачила двоповерхові каземати, вбудовані у пагорб. Так ось який Тараканівський форт.

Уздовж казематів колись, певно, вела вулиця, а тепер тільки стежка ледь виднілася серед кропиви. Обабіч здіймалися грандіозні руїни.

Дівчинка оглянулася.