Євгенія Кононенко — Імітація (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту

Євгенія Кононенко

Імітація

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

Мар’яна Хрипович йшла станцією і думала, навіщо приїхала сюди, в оцей брудний суцільний гуркіт, у цей куток землі, де люди не вміють розуміти й відчувати! Яка безсовісна вульгарна імітація! Жінка розуміла, що нема грошей, але це ще не найстрашніше! Найгірше – як немає гідності. Хоч би не імітували, хоч би були тим, чим вони є, бо коли бидло імітує, тут уже нічого не поясниш. Вона хотіла встигнути виїхати звідси. Зустрітися з ним ще раз і кінець. Вона згадала чомусь Риженка, який любить свої трамваї, під дзеленчання яких народився і хоче померти. А вона ненавиділа потяги. Тільки б виїхати звідси, а більше – не їздитиме, годі! Цього разу поїхала через нього. Сама вирішила так, але годі, годі! То не її життя! Жінка поспішала і загубила рукавичку – Ларисин подарунок…

Дві кімнати помешкання Олександра Риженка виходять вікнами на подвір’я, але йому і працюється, і спиться тільки тут, у маленькому кабінетику, що дивиться на рідну вулицю, вузьку, стару, по-своєму гарну. З вікна будинку навпроти витикаються старі граблі. Вже бозна скільки років, сідаючи за письмовий стіл, дивиться він на ті граблі і на те брудне вікно. І трамвай дзеленчить, і без тих трамваїв він не може жити. Тут одна з небагатьох вулиць старого Києва, де залишилися трамвайні рейки. Риженко чомусь згадав Мар’яну. З думкою про неї прийшов неспокій і навіть жах. Шестирічним хлопчиком він побачив мертву жінку, яку переїхав трамвай. Він навіки запам’ятав те обличчя. Таке саме обличчя було на химерній акварелі, яку йому показувала Мар’яна Хрипович, коли вони бачились наприкінці цього літа. Він зустрів Мар’яну на Прорізній, вона йшла вгору, несучи під пахвою ту картину. Він затяг її на каву. На картині були перекривлені від жаху чи люті обличчя, а в центрі – гарне спокійне лице з заплющеними очима. Мар’яна розповідала йому про свою роботу у фундації підтримки обдарованих дітей. Говорила, що в них ще від зими працює Сашко Чеканчук. Він колишній геолог, звичний до частих поїздок і польових умов. То роз’їжджає по регіонах, шукаючи обдарованих дітей. Ще Мар’яна розповідала, що вони з її шефом і бой-френдом Джері Бістом ніяк не можуть виробити оптимальної стратегії роботи фундації, бо в Україні всі звикли отримувати підтримку на халяву. І їм надходить безліч абсолютно невідповідних аплікацій. Довелося взяти ще двох працівниць, що сидять виключно на відмовах, після яких надходять скарги, а іноді й погрози. Навіть серед дітей трапляється відверта мазанина. Навчилися імітувати! Імітація – це не просто підробка чи фальшивка. Це коли сірість “косить” під яскравий талант. То найстрашніша лайка в устах Мар’яни Хрипович.

Риженко тоді повернувся з Делфта, де здобув ступінь магістра з епістемології фундаментальних і прикладних досліджень у контексті Східної Європи. Було про що розповісти. Він любив говорити про свої досягнення – хто цього не любить? Але намагався говорити так, ніби все те було не з ним, а з одним цікавим хлопцем… Вони з Мар’яною випили за тріумф Східної Європи у Делфті і за процвітання фундації підтримки обдарованих дітей, і взагалі за справжнє мистецтво.

Після цього вони ще бачились на дні народження Стопченка наприкінці вересня. А зараз Риженку було цікаво, де вона. Треба було б зателефонувати їй і заспокоїтись. Сьогодні сімнадцяте листопада – ніякої пам’ятної дати? Нібито ніякої. Він так і не вигадав приводу і набрав її номер просто так. Хоча ніколи не дзвонив просто так цій жінці, яка в незапам’ятні часи була його дівчиною. Говорив автовідповідач. І звідки він вигадав цю тривогу, цей неспокій? Дружина Люда нечутно зайшла до кабінету, поставила на столі його вечірній чай і миттєво зникла. Завтра у нього мав бути клопітний, але загалом приємний день: уранці треба віднести Романовичу, що летить до Штатів, заповнену аплікацію на чергове стажування-викладання. Потім – зустріч з Ларисою. Усе буде гаразд. І в Мар’яни, вочевидь, також, – от уже за кого взагалі не варто переживати.

18 листопада Олександр Чеканчук прийшов до офісу Української філії фундації GIFTED CHILD INTERNATIONAL за годину до початку робочого дня. Вчора він був на якійсь презентації, де всі елітні гості запитували про Мар’яну. Він розповідав, що вона поїхала у справах Фундації в райцентр Новожахів. А сьогодні Чеканчук дізнався, що вона загинула: дзвонив капітан міліції Чернець, який сказав, що Мар’яна Миколаївна Хрипович загинула на станції Комбінатне Новожахівського району приблизно о 20:15-20:20 17 листопада цього року. Коли Чеканчук намагався додзвонитися в Комбінатне, прийшов їхній шеф української філії GIFTED CHILD INERNATIONAL Роджер Біст – стрункий пишночубий білозубий шатен. 38-річна Мар’яна була його дівчиною, та коли Джері Біст дізнався про смерть Мар’яни, то відразу згадав, що вона мала цільові гроші фонду. Чеканчук спитав шефа, що для нього важливіше: гроші чи Мар’яна. Той відповів, що вона була його дівчиною поза фундацією, а зараз їм треба працювати: “То ви тут усі плачете і вдома, і на роботі, тому у вашій країні нема ладу”.

Чеканчук не розумів, чому Мар’яна опинилася в Комбінатному. Вона мала їхати тільки в Новожахів. Додзвонившись у Комбінатську міліцію, він довідався, що Мар’яна прибула до Комбінатного з райцентру Новожахова вчора, 17 листопада по обіді. Вона не залишилась на ніч на квартирі в комбінатчанки Марії Піддубної чи Підгубної, як збиралася попередньо, а вирушила на станцію, очевидно, щоб сісти на електропоїзд. Увечері ще мали бути дві електрички: на Червоні Криниці і Дружбонародівку. Жінка, ймовірно, стояла на платформі, чекаючи електричку на Дружбонародівку. Почула шум потягу, наблизилась до краю платформи, а то був товарняк, під який вона й потрапила. Край платформи був пошкоджений, вона в темряві могла цього не помітити і впасти на рейки. Хтось штовхнув? – на це несхоже. Її дорожня сумка лежала поряд на платформі. Там її документи, папери фонду, особисті речі, ключі. На дні сумки – власні гроші – у валюті й у гривнях. І сума в доларах у внутрішній кишені пальта. Долари пошкоджені, залиті її кров’ю.

Біст і Чеканчук зачинилися в кабінеті. Сашко розповів, що колись був Мар’яниним нареченим, але це було дуже давно… Чоловіки подзвонили до Лондона Юркові, себто Джорджу, – Мар’яниному сину. 17-річний син Мар’яни Юрко Молданський уже давно став Джорджем Молданскі. Колись мати вивезла його на Захід і прилаштувала у престижному учбовому закладі. Відтоді Юрко не перетинав державного кордону України. Цього року він закінчив коледж, вступив до університету. Коли Чеканчук навесні був у Лондоні на двомісячному стажуванні працівників благодійних фондів, він бачився з Мар’яниним сином. Колись Олександр Чеканчук дуже хотів стати його батьком.

Юний Молданскі сказав, що він неодмінно прилетить, але чи зустрінуть його в аеропорту? І чи потрапить він до квартири Мар’яни – у нього нема ключа. Джордж звертався до матінки по імені ще тоді, коли був Юрком. Домовились, що Джері сам зустріне Джорджа і на два дні забере його до себе.

В обід референт офісу Тетяна принесла квиток до обласного центру для Чеканчука, який мав їхати по тіло. Чеканчук поїхав додому, щоб відпочити перед нелегкою дорогою в те Богом забуте Комбінатне. За своє життя він бачив багато. Це було на Півночі, на золоті, де він заробляв собі на київське житло.

Вранці 18 листопада Лариса Лавриненко підмальовувала вії. Вона тільки що випровадила сина-підлітка до школи. З ним були певні проблеми. Тим більше, зараз у нього завелися гроші. Більше року тому Лариса відрядила свого чоловіка, безробітного інженера-будівельника Володю, на заробітки в США. Відтоді він зник, як-то кажуть, з кінцями. Вона вже й не згадувала про нього. А тут кілька днів тому до них несподівано завітав якийсь чоловік, теж заокеанський заробітчанин, який привіз гроші від Володі.

Колись давно, ще в радянські часи, в Лариси була любов із Сашею Чеканчуком. Але Сашко був некиянин, не хотів приходити на житлоплощу дружини. Він на два роки завербувався на Північ, щоб заробити гроші на кооперативну квартиру. І, треба сказати, заробив. Та Лариса необдумано зустріла інженера-будівельника Володю. Дуже швидко з’явився Ярослав. Сашко Чеканчук повернувся, застав її одруженою з дитям на руках і пішов шукати розради в ліжку у Мар’яни Хрипович… От Мар’яна – вона таки зуміла пристроїти сина в престижний заклад за кордоном. Коли Лариса всунулась на південні студії в університеті Монтпельє, вона теж потягла за собою Ярослава. І не змогла його ніде прилаштувати, крім інтернаціональної школи в Марселі. Потім разом повернулися додому.

До Лариси подзвонила подруга і розповіла про смерть Мар’яни і про те, що Чеканчук їде по тіло. Лариса подумала, що Мар’яна була обережна, тому можливо, що її хтось штовхнув. Але ж у неї нічого не забрали. І гроші фонду на місці. До Лариси зайшов Сашко Риженко. Поки її мама в лікарні, а син у школі, вони іноді прикрашали свої скажені долі солодкими випадковими зустрічами. Він іще вчора твердо вирішив, що з Мар’яною нічого не може бути! І от тепер дізнався про її смерть.

…Лариса і Сашко Риженко стали коханцями з легкої руки Мар’яни. Вони вчотирьох – Мар’яна, Лариса, і обидва Олександри – Чеканчук і Риженко – їздили на євроакцію “Інтелектуали за свободу”. Ту європодію фінансувала солідна фундація, але оскільки дія відбувалася в Коломиї, а не в справжній Європі, в готельні номери селили по двоє: жінку з жінкою і, відповідно, чоловіка з чоловіком. Але Лариса, з одного боку, дуже не хотіла опинитися в готельному номері вдвох з Мар’яною, хоча вони вважалися найкращими подругами. З іншого боку, Лариса не хотіла відновлення стосунків з Чеканчуком, з яким кохалася тільки з любові. І Лариса опинилася в галантних обіймах аристократа Рижика. Він також не хотів лишатися сам на сам з Чеканчуком – хорошим хлопцем, проте безнадійним плебеєм. І також не хотів будити приспані юнацькі пристрасті з Мар’яною…

А тепер Сашко Чеканчук їде за мертвою Мар’яною. А Сашко Риженко, який пройшов з Мар’яною всі стадії любовних божевіль, сидить на ліжку Лариси Лавриненко і не знає, що сказати.

Чеканчук їхав поїздом по тіло Мар’яни.