Євген Гребінка — Українська мелодія (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту

“Ні, мамо, не можна нелюба любить!

Нещасная доля із нелюбом жить.

Ох, тяжко, ох, важко з ним річ розмовляти!

Хай лучче я буду ввесь вік дівувати!”

“Хіба ж ти не бачиш, яка я стара?

Мені в домовину лягати пора.

Як очі закрию, що буде з тобою?

Останешся, доню, одна, сиротою!

А в світі якеє життя сироті?

І горе, і нужду терпітимеш ти.

Я, дочку пустивши, мовляв, на поталу.

Стогнать під землею, як горлиця, стану”

“О мамо, голубко, не плач, не ридай,

Готуй рушники і хустки вишивай.

Нехай за нелюбом я щастя утрачу;

Ти будеш весела, одна я заплачу!”

Ген там, на могилі, хрест Божий стоїть.

Під ним рано й вечір матуся квилить:

“О, Боже мій милий! що я наробила!

Дочку, як схотіла, із світа згубила!”

Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло):

Вірш Є. Гребінки “Українська мелодія” розробляє відомий народний мотив про те, що дівчина на прохання й умовляння бідної матері погоджується вийти заміж за нелюбого, але, напевне, багатого чоловіка. Вона вирішує терпіти заради щастя й спокою неньки, та не витримує, гине, а мати гірко жалкує, що згубила власну дитину.

Поезія пронизана сумним настроєм, написана за зразком народної пісні й сама покладена на музику, є відомим романсом.