Стислий переказ, виклад змісту
Василь Шкляр
Чорний Ворон
Залишенець
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
Тобі зозуля навесні
Кувала щастя, а мені
Вороння каркало сумне, —
Забудь мене, забудь мене…
Пісня
1921 рік. Доля Української Народної Республіки була вирішена на користь загарбника. Армія УНР опинилася за колючим дротом колишніх польських союзників. Але збройний опір чинили повстанці Холодного Яру. На їхньому чорному бойовому прапорі був напис: “Воля України або смерть”.
Частина перша
Розділ перший
Вночі у Гунському лісі відбулося таємниче поховання отамана Веремії. Священник, якого привезли вночі дивувався, чому покійник у брилі. На похороні був лиш священник і три чоловіки. Один був схожий на сову, бо мав ширшу, ніж довшу голову і закандзюблений ніс. Цей чоловік підганяв священника. За похованням спостерігав на дубі старезний чорний ворон.
***
Перед кожним боєм я відчував невимовну радість, яка тремтіла в усьому тілі. Коли знав, що маємо виступати, не знаходив собі місця. Страху не було зовсім, як і надії.
Стара ворожбитка Євдося сказала б, що нема чим хвалитися. Я просив її забрати з мого тіла страх і жаль. Вона говорила: “Не можна без цього зборонцеві, без страху й жалю швидко себе загубиш”. Не раз пригадував її слова. Так було і того разу, коли ми захопили в полон китайців. Вони відразу підставляли шиї під шаблі, не просили пощади. Один з них, худий, невеличкого зросту, ноги колесом, мав голову спереду поголену, а чуб на потилиці заплетений у косичку. Цю косичку він закинув наперед, щоб не обляпалась кров’ю . У нього зовсім не було страху. Я вирішив забрати його з собою і дав ім’я Ходя (так ми називали китайців).
З цим китайцем довелося з’їсти мені першу сиру ворону.
***
Документ-донесення Кременчуцького губчека про Чорного Ворона – хитрого і впертого ворога. За даними, йому біля 30 років, високий, чорна борода, довге до пліч чорне волосся, тяжкий погляд, в минулому – офіцер царської, петлюрівської армії, син лісника, складає вірші. Має 300 піших і 75 кінних бандитів.
***
Євдося “попередила”, що Чорний Ворон снідатиме на білій скатертині. І зранку випав сніг. Хата Євдосі стояла глибоко в лісі серед боліт, що тяглися вздовж вузенької річечки Ірдинь. Євдося лікувала Чорного Ворона від ран, купала в цілющих травах. Вона навіть попросила зголити бороду, на що Ворон відповів: “Ще не вродилася та краля, заради якої я зголив би свою бороду”. До Євдосі приніс його пораненого кінь Мудей. Стара просила покидати воювати. А ще сказала, що сьогодні вночі прийде до Ворона дівчина. І вона прийшла, пахла понтійською азалією, духмяним кадилом і дикою орхідеєю, які росли на річці Ірдинь. Дівчина у темряві не промовила ні слова.
Вранці Чорний Ворон, осідлавши Мудея, блукав лісом. Ворон дивувався розуму свого коня, котрий доніс його до знахарки. Останнє, що пригадав Ворон з минулого бою, — це те, що лежав ледь живий, і тоді Мудей теж ліг, ніби просив у сідло. У тій коловертні Ворон загубив свою смушеву шапку з чорним шаликом, на якому було вишито: “Вертайсь росою”.
Ворон був певен, що в коня є душа. Тому він ніколи не міг повірити, що холодноярський отаман Василь Чучупака загинув через коня. Бо всі винуватили отаманову кобилу Зірку, яка, мовляв, знатурилася, зірвалася за жеребцем, і коли Василь утікав від червоного ескадрону, його хтива кобила зачула позаду іржання коня, розвернулася й понесла вершника на ворожу кінноту.
Того квітневого дня Василь їхав до хутора Кресельці в лісництво на раду отаманів, його супроводжували ще брат Петро Чучупака, боровицький отаман Павло Солонько, Гриб, Квочка, Юрко Залізняк. Усі були в гуморі Приїхали до лісника Гречаного. Коли це раптом їх оточили. Наші хлопці теж кинулися до коней, та не всі встигли. Василь Чучупака побачив, як скручують його рідного брата і Павла Солонька. Василь знав, як катують повстанців, тому свідомо йшов на свій рішенець, не вагався ані секунди.
І коли Василь опинився в тісному кільці кінноти, то підніс до скроні бельгійського бравнінга, і покотилася довга луна: “Живи!”. А кацапидли взяли тіло Василя і повезли в рідне село. Слідом везли зв’язаних Петра Чучупаку і Павла Солонька.
Перед Чорним Шляхом Ворон зустрів Досю Апілат – молоду козачку, яка воювала в холодноярському гайдамацькому полку ще з Василем Чучупакою. Мала довгу розкішну косу, яку майстерно ховала в шапку. Їхала на зиму в село. Дося трохи була здивована, бо всі вважали Ворона загиблим. На прощання Дося подарувала Воронові шапку. Від Досі повіяло знайомим запахом азалії, кадила і орхідеї.
Розділ другий
Донесення про банду Веремія в Гунському лісі: очевидно, Веремій не загинув. (1921, грудень).
***
Молоду дружину і матір Веремії допитують і погрожують. Мати лиш чула, що син загинув під Гунським лісом і там його поховали, а потім люди казали, що ні, то брехня. Ще люди казали, що козаки поховали Веремія на старому цвинтарі в їхньому-таки селі, поховали серед ночі, так, щоб навіть жінка і мати не знали.
Ганнуся була вагітна. Наступної ночі чужий чоловік приніс Ганнусі записку, щоб прийшла до Високої Греблі у суботу вночі.
***
Я дуже любив потрусити кишені і планшетки серйозної “риби”. Найцікавішим було читати більшовицькі приписи і настанови. Наприклад, документ черкаського “бебеха” Яші Гальперовича, який наважився на американському “пірсі” їхати в Кременчук, де збиралися усі губревкоми, парткоми, щоб боротися і бути ближче до Холодного Яру.
Гальперович не побоявся їхати машиною з відкритим дахом, бо всюди снували червоні, на губах яких застигло одне слово “Хальоднияр”.
Ми перевдяглися на будьонівців і спинили машину Яші. Далі йому і його друзям було не солодко: один чекіст сам застрелився маленьким револьвером, Гальперович під наказом вбив своїх попутчиків, а самого Яшу повісили. З машини забрали зброю і їжу.
У Яші був документ “Інструкція агітаторам-комуністам в Україні”, де говорилося, що з українцями треба бути обережними, бо в них живе вільний дух. З грифом “Таємно” був документ, де йшлося про те, що тих бандитів, які пішли на амністію спочатку треба придобрювати, щоб усе розказали, а далі – знищувати. Цей документ я показав усім козакам у Лебединському лісі.
***
“Вертайсь росою…”. У Чорного Ворона оселився сум, коли згадав Її. Тоді він був ще штабс-капітаном Черноусовим (мав прізвище Чорновуса, але армія трохи переробила). Він воював за “царя” і “отєчество”, отримав георгія, а перед Лютневою революцією дістав призначення до Другої дивізії в Умані, недалеко від дому (мав батька, матір і сестру Марію).
Прибувши до штабу дивізії, зайшов до чергового офіцера. І тут сиділо ще дві дівчини, штабні співробітниці. Одна мала коротку русяву стрижку, сірі очі, була в рожевих панчохах. Вона сподобалася Черноусову. Тіна, так її звали, присоромила його, бо говорив російською. Поручник, який записував Чорного Ворона, звався Афанасій Калюжний. Ввечері Ворон, поручник, Тіна і друга дівчина – Манюня, пішли в ресторан. Тіна виявилась родом зі Шполи, вони з Чорним Вороном були земляками. Але вечір закінчився на тому, що всі розійшлися. Чорний Ворон мав служити в Черкасах. Це було ще ближче до його дому.
Чорний Ворон став курінним 25-го Черкаського куреня. Більшовицька пропаганда робила своє: солдати втікали, йшли додому, було багато дезертирів. У курені лишилося 27 козаків, армія УНР розпорошена.
Одного разу, коли москаль-дезертир посміявся з тризуба на рукаві Чорного Ворона, Чорновус відтяв йому руку і сильно налякав москалів. У тій колотнечі з вошивою кацапнею підхопив тиф. Тіна поміж сестер-жалібниць теж допомагала хворим. Тут побачила знайомого штабс-капітана Черноусова. Тіна виходила його. Одного разу москалі наскочили на лікарню і вже були б вбили Чорного Ворона, але Тіна встигла обмотати його бинтами і сказати, що в нього заразна язва. Москалі відразу втекли.
Ворон просить Тіну допомогти втекти до Мокрої Калигірки, бо планує почати нову війну. Лісами добирався додому. У селах коїлось страшне. Потрапив до отамана Гризла, котрий знав батька-лісника Ворона. Там зустрів козака з чималими іклами – Вовкулаку. Козаки домовляються напасти на Мокру Калигірку. Чорний Ворон пішов на розвідини, перевдягнувшись на жебрака. Згадував, як колись з батьком приходив до жида Беня, котрий давав бубликів. А зараз бачить Беня, повішеного москалями. Ворон зустрічає двох москалів, котрі питають, де можна знайти веселих дівчат, і кидають йому цукерку.
Ввечері Гризло був щедрим: дав Чорному Воронові зброю і коня Мудея. Кінь був гінкий, довгоногий – отаман знав, для чийого зросту його підбирав. Вночі козаки розправились з москалями і шукали тих, що ще поховалися по кущах. Ворон помстився і тим двом, що кинули йому цукеру. З ними була й напівгола дівка.
До Гризла почали сходитись чоловіки. Утворили два загони: один очолив Гризло, другий – Чорний Ворон. Чорновус мав відійти до Лебедина. До нього приєднався Вовкулака.
Гризло розповідав, що Вовкулака начитався віршів Шевченка і пішов у ліс. А ще Гризло попросив Чорновуса взяти собі нове ім’я, щоб москалі не мстились його родині. Був жовтень 1920 року. Чорновус подивився на вершечок граба і побачив ворона. Від того часу він став Чорним Вороном.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
Розділ третій
Ганнуся пішла до Високої греблі. Згадує, що Ярко був найдужчим парубком на селі і навіть крутився на млиновому колесі. Він був наче вітром, вихором, веремією… Вони з Ганнусею мали вже побратися, але його постригли у солдати. Вернувся через шість років, бо воював ще за УНР. Коли петлюрівці відступали, вернувся додому живий, з одним невеличким шрамом, та й то у такому місці, що його могла побачити тільки Ганнуся. Ярко і Ганнуся одружилися, збудували хату. Але прийшли денікінці і хату спалили. Веремія пішов у ліс. Додому приходив рідко. Одного разу прийшов з чоловіком, схожим на сову. Його називали Чорт. Це було чотири місяці тому, вони любилися довго й жадібно, після того вона завагітніла і прийняла це як Божу ласку. Шкода було, що минуло стільки часу, а про це досі не знав Веремій.
Веремія не прийшов.