Степан Процюк — Залюблені в сонце (Друга історія Марійки і Костика) (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту

Степан Процюк

Залюблені в сонце

(Друга історія Марійки і Костика)

Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

Вчора Марійка із Костем знову поцілувалися. Після затяжної сварки. Ось вони вперше відчули подих: Марійка – Костиків, а Костик – Марійчин. Світило сонце, дощу не було, але ніби зринула веселка. Коли ми любимо, то іноді на небі зринає бездощова веселка.

Старомихайлівський парк відігравав химерну роль в історії їхньої любові. Вони уперше зустрілись якраз біля парку. Відтоді проминув рік.

Костик уже ходив до 9-А, а Марійка до 8-Б. Так склалося, що вони не бачилися більше двох місяців. Коли вчора Костик ішов до парку, у нього сильно калатало серце, а в очах темніло і троїлося. Він боявся, що Марія прийде під руку з тим, через кого вони посварилися. Боявся. що скаже: “Йди, і щоб я тебе більше біля себе ніколи не помічала!”.

Але біля парку не було нікого, крім дорогої фігурки його дівчини.

* * *

Уже минуло кілька місяців, відколи вони посварилися. Сталося це напрочуд несподівано. Після уроків Костик мав із хлопцями провести швиденьке футбольне тренування. Вибіг на шкільне подвір’я і раптом бачить, як Марія щебече з якимось десятикласником, а той обнімає її за талію і щось шепче на вухо!

Костянтин Онишкевич здивувався, хоч цей стан важко назвати здивуванням. Це був реактивний розпач. Межовий біль. Перший відчай юного серця. Коли покликав Марійку, дівчина оглянулася і зблідла. Вона хотіла щось сказати, але Костик чимдуж кудись побіг. Марійка спочатку бігла за Костем, а потім врешті стала, мов закам’яніла.

* * *

Костеві снилося, що він опинився у лісі. Біля нього Марійка, але він не може її торкнутися. Щойно наблизиться – а вона віддалилася. Нарешті він бачить під деревом ще одну Марійку. Їх тут майже п’ятеро. Хлопець кидається по черзі до кожної. До кожної неможливо дотягнутися. Костик прокидається.

Марійка снилася собі сама. Вона у просторому чорному саркофазі. Там немає Костика. Навіть мами і тата нема. Хтось шепоче: “Тут не може бути товаришів. Ти ніколи звідси не… світла-сонця не… свого Костика не…”. Марійка скрикує і – наче Мавка, що визволяється із крижаних обіймів Того, Що В Скалі Сидить, – розсуває своїми тендітними руками холодну кришку саркофагу. Швидким потоком починає литися світло…

* * *

Недавно Кость повернувся з Києва. Їздив з татом на два дні. Ночували у татового родича, який був не надто радий відвідинам, постійно скаржачись на відсутність коштів. І хоч гості привезли йому майже дві торби гостинців, далекий родич і землячок замість вдячності весь вечір нив і підвивав, що у Києві, мовляв, така дорожнеча, так важко жити простій людині.

Кость зловив себе на тім, що йому не жаль дядька Григорія: він ні разу не подякував за подільські гостинці і щадить себе, лінтюха, працюючи надто помірно.

Київ по-своєму вразив також. Костик був тут удруге. Хлопця неприємно вразило, що часто на вулицях звучить нерідна йому російська. Кажуть, що це навіть не російська, а лише її особливий київський діалект. Кость раптом згадав про посвяти пластового прапора. Йому розповідав знайомий ровесник-галичанин про патріотичні літургії, винесення прапора та інших символів куреня, зокрема булави і щита, зродились ми великої години.

* * *

Після того вчитися ставало дедалі важче. Бо перед очима Костя стояла картина залицянь десятикласника. Вчора Марійка сказала Костеві, що між нею і тим хлопцем нічого нема. Костик мовчав далі. Та виявилось, що той десятикласник – Вадим, двоюрідний брат Марійки. У Костя не було слів.

* * *

Почалися літні канікули – якнайкращий час для Костя, але не зараз. Кость сердився, бо звичайна дівчина змогла розладнати його плани і спосіб життя. Вирішив серйозніше займатися футболом. Непогано йдуть справи і з джиу-джитсу. І деколи Кость мав такий настрій, ніби ніколи й ніде не було ніякої Марійки. Треба спрямовувати свої сили на спорт і навчання, бо різні сопливі Ромео нічого не здатні добитися, крім щасливих хвилин, коли вони тримаються за спідницю своєї Джульєтти, а відтак тьоті Джулії.

Костика ще цікавила психологія і все, пов’язане з людськими стосунками. Він перечитав багато книжок. Шукав книжки в інтернеті (ходив в нет-клуб, але то він не працює, то у Костя нема грошей). Тоді, коли був поринений у світ книг чи спорту, про Неспокійку, тобто Марійку, думалося менше. Хоча її образ ніколи не зникав із Костевої уяви.

* * *

Коли вони посварилися, Костик не знаходив собі місця: як тепер бути? Думав, що ніколи більше не зустрінуться, поїде збирачем кукурудзи в Антарктиду, чи християнським місіонером в Афганістан, чи гладіатором-смертником до якої-небудь Адис-Абеби, а їй буде по барабану навіть те, чи живий, чи ні.

Думав, знайде іншу. Та до інших дівчат його не тягнуло.

Кость сподівався, може їх порятують ті зорі. які вони кожного вечора рахували.

* * *

Коли вони посварилися, Марійка теж не знаходила собі місця: як відтепер жити? Хто даруватиме їй квіти? Коли бачить Костика, так калатає серце! І невже ніколи не гулятимуть парком? А сьогодні читала про Мазепу і Мотрю, Ромео та Джульєтту, Антонія і Клеопатру, Абеляра та Елоїзу – і плакала.

Марійка надіялась. що Костик попросить пробачення. адже вона його нічим не образила. Дівчина боялася: можливо він її більше не любить?

Як пояснити Костикові, що ця сварка є лише прикрим епізодом на великому шляху до великої мрії, який їм суджено пройти разом.

* * *

Також цього разу під час київських відвідин Костеві не вдалося уникнути неприємної пригоди. Була субота. Батько пішов залагоджувати свої справи, а Кость зайшов до центрального універмагу. Він вештався поверхами, думаючи про те, що гроші наразі не дуже полюбляють його кишеню. Зайшов у відділ з картузами. Вибір був великий. Він хотів перепитати продавця, скільки коштує картуз. І раптом з української перейшов на російську мову. Продавщиця знущалася своєю російською чи то з таращанським, чи то зі жмеринським акцентом. Вона сказала, мовляв, не бачиш цін?, какая шляпка?

Сором залив хлопцеві лице і він кулею вилетів із відділу картузів. Чому він у столиці рідної держави пробував калічити свою рідну мову? Що з ним сталося? Звідки на нього нахлинуло таке вульгарне пристосуванство?

Вирішив більше ніколи так не робити. Навіть якщо з нього сміятимуться. Батькові він не розповів нічого.

Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

* * *

Марійка, здається, думала про Костика частіше, ніж він про неї. Як співається в коломийці, “ізгадай мене, миленький, два рази на днину, а я тебе ізгадаю сім раз на годину”. У її фантазіях ніколи не виринав образ іншого хлопця – так, наче Костик заступив їй світ-сонце. Але якби вона думала лише про Костя, то… не змогла би вчитися, займатися спортом чи допомагати матері. Одного дня дівчина відчула, що вона вже не дитина. Начебто все навколо було таким же. Але щось невловне змінилося.

Бо, наприклад, Костик уперше відчув, що він уже не дитина, після того, як узяв Марійку за руку. Він відчув тоді збентеження, впереміш із гордістю.

У Марійки ці відчуття розвивалися не так, як у Костика. Бо чоловік і жінка мають поміж собою скільки спільного, стільки ж і відмінного. Удруге Костик це відчув, коли полишив лікарняні стіни. Згадалися і анекдоти, котрі він чув від хворих, але дорослих чоловіків, і атмосфера, коли ти сам. * * *

Також тоді, у лікарні, Костик вперше затягнувся цигаркою.

Один чоловік – років йому було, може, тридцять п’ять чи сорок кілька разів курив у лікарняному ліжку. І однієї ночі, коли Костика боліла нога, цей чоловік запропонував закурити.

Весь трусячись від гострого відчуття страху, Кость зробив кілька затяжок. Куріння йому геть не сподобалося.

Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

* * *

Марійка розуміла і не розуміла Костика. Вона ж любить його, а він любить її. Тоді, коли вони посварилися, якраз хотіла його знайти… Уже й так пів школи називали їх Ромео і Джульєттою, вкладаючи у ці слова хто заздрість, хто захоплення, а хто зневагу.

У той день хотіла поговорити, аж якраз вигулькнув Вадим, її двоюрідний брат. Він ще вчиться, хоча старший від неї на два роки. Такий пересмішник, уже має дівчину, але завжди під час спільних застіль їхніх родичів любить жартувати, що вони, мовляв, колись одружаться, як французькі кузени. І треба було, щоб він саме тоді обійняв її за талію, хоча ніколи цього не робив, – синхронно з появою Костика!

Марійка не хотіла виправдовуватись, бо була невинна.

* * *

Одного разу, коли запали сутінки, Кость, крадучись, ніби кишеньковий злодій, почвалав до будинку, де жила Марійка.

Під Марійчиним будинком довелося простояти доволі довго. Хоча вже стемніло, але не падав дощ, тож іноді сновигали люди. Переважно це були заклопотані Марійчині сусіди. Кость подумав, що вони набагато щасливіші від нього, бо можуть кожен день бачити Марійку, а також чути її голос, навіть дихання.

Будинок був п’ятиповерховим, що не так часто траплялося у Старомихайлівці. Марійка жила на четвертому. Раптом Костик уявив, як він зараз, чіпляючись за якийсь старий канат чи мотузку, лізе на четвертий поверх і, мов справжній середньовічний лицар і трубадур, що поклоняється культу прекрасної Пані свого серця, озвучує їй любовну оду, гімн або панегірик.

Він простояв дві з половиною години.

Марійка ані не проходила мимо, ані не змайнула за віконною рамою. Лише рівно горіло світло квартири, де мешкав його неспокій, де мешкала його Неспокійка. Віднині, про себе, він називатиме Марійку саме цим словом.

* * *

У Костя виник конфлікт із Миколкою. Кость нарешті помирився з Марією. У них було все, як і раніше: зустрічі у шкільних стінах; через день справжні “дорослі” побачення поза школою; справжні “дорослі” розмови і поцілунки.

Кость був у гарному настрої. Але після уроку Миколка раптом сказав, що Кость погано грає останнім часом. Говорив Микола ламаною російською, що дратувало Костя. Микола захотів капітанську пов’язку.

Кость не вірив, що Микола може бути таким підлим і невдячним.