Сергій Гридін — Федько у пошуках чупакабри (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту

Сергій Гридін

Федько у пошуках чупакабри

Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

Розділ 1

Попереду літні канікули. Сашко, якого усі називали Біленьким через волосся, роздумував, як проведе цих три місяці. Хлопчик згадував свого друга – Віруса Федька, і сумував через розлуку з ним. Батьки переживали через сумний настрій сина, думали і про хворобу, і про нещасливе кохання. Ближче до кінця шкільного року вони влаштували Сашкові допит, щоб урешті з’ясувати причину нудьги. Але Сашко мовчав. Та ж і не повірив би ніхто, якби він навіть розповів! Його найкращий друг Петрик намагався сказати хлопцям у школі про Федька, та ті його на кпини взяли. Біленький міг згадати про Федька лиш в присутності Петрика (його ще прозивали Професором за неабиякий розум) і Марічки Петренко.

Батьки вирішили відправити Сашка на деякий час у село до тітки Тані (маминої сестри), дядька Вітальки і діда Ілька. Сашко висунув одну умову: Професор має конче їхати з ним. Тітка і тато дозволили. Але друзі хотіли взяти з собою і Петрикового пса Маркіза. Пес вмів говорити і був дуже мудрим. Фон Дворовий де Переймало цитував класиків світової літератури в оригіналі, а вечорами грав із Петриком у шахи.

Сашко спакував речі в дорогу. З величезним рюкзаком, де заховався Маркіз, прийшов Петрик. Він раніше був низьким на зріст, багато читав і не любив фізкультуру. Але останнім часом витягнувся й майже наздогнав зростом Біленького, почав займатися на турніку та ще більше порозумнішав, прочитавши багато книжок. І тільки ніс-картоплинка, всіяний ластовинням, та їжачок волосся на голові нагадували колишнього Петрика.

Прийшов і тато Біленького, який мав відвезти хлопців у село. Він захопив Петрикового важезного рюкзака. Професор сказав, що там просто багато книжок.

Через три години екіпаж мав прибути на місце призначення.

Розділ 2

Першим на подвір’ї тітки друзів зустрів маленький хлопчик – Павло Віталійович Барабаш – син тітки Тані та дядька Віталька, а Сашків двоюрідний брат. Павлуша мав шість років, але був серйозним не по літах і завжди величав себе Павлом Віталійовичем. Тільки тато з мамою, дід Ілько та Біленький могли називати його Павлом або Павлушею. Всі інші мали звертатись на ім’я та по батькові. Сашко любив Павлушу і вважав щонайріднішим братом у світі!

Тітка Таня була висока, мала громовий голос, і поряд з нею Сашкова мама виглядала дівчам. Завдяки тітці у сім’ї панувала військова дисципліна.

Дядько Віталько мав під два метри, схожий був на козака. Він був трохи огрядним, мав кругленьке черевце, але виглядав справжнім богатирем. Єдиною людиною, що мала над ним необмежену владу, була тітка Таня.

Дід Ілько мав довгі сиві вуса, пронизливі карі очі, зовсім не гренадерський зріст та ще й палицю в руках. А курити любив лиш саморобні сигарети. Дід хвалився, що палиця перейшла до нього ще від його прадіда – козака-запорожця. Ілько добре чув, але іноді вдавав глухуватого.

Гості нарешті попрямували до хати, де їх уже чекала смачна вечеря. Хлопці накинулись на їжу так, наче їх не годували кілька тижнів. Професор потяг нишком зі столу кілька пиріжків, щоб нагодувати Маркіза.

Тато став збиратися додому. Хлопців повели до Павликової кімнати, в якій вони всі разом і мали замешкати. Скориставшись тим, що Павлусь кудись вибіг, Професор швидко випустив Маркіза на волю, дав їсти і заштовхнув під ліжко.

Хлопці лягли спати. Та тут Павлуша почав вимагати якусь страшну історію. Професор розповів.

…Далекі 70-ті роки минулого століття. Село в Пуерто-Ріко, що в Південній Америці, спить спокійним сном. Але що це? Глухо замекали кози, закричала птиця. Зранку ошелешені пуерто-ріканські селяни споглядали страшну картину. Вся худоба лежала мертва і складена акуратними купками. У кожної особини на шиї були сліди, як від гострих зубів, а в жилах не лишилось ані краплі крові. Потім було 20-річне затишшя, а тоді – нова хвиля нападів кровожерливого створіння, яка зчинила справжню паніку. Повідомлення масою надходили з усієї Латинської Америки (Мексика, Аргентина, Бразилія, Коста-Ріка, Сальвадор і Гватемала). Проте ніхто так і не бачив вампіра, й від цього ставало все страшніше! Чудовисько назвали “чупакабра”, або “козячий вампір”. Час від часу воно з’являється в різних країнах і наганяє жах на людей. Є теорія, що цей звір має чужопланетне походження і може літати.

Павлуша налякався. І тут з-під ліжка заговорив Маркіз. Хлопчик крикнув: “Чупакабра!” і зірвався з ліжка та хотів уже кудись бігти. Сашко ледве встиг упіймати малого. Довелось-таки Біленькому розповідати історію про Маркіза. Хлопчик сказав, що говорящий собака – це круто.

Розділ 3

Зранку Біленького і Професора розбудив малий Барабаш. Він розповів, що прокинувся о шостій ранку і побачив, як на вулиці кричав, розмахуючи своєю палюгою, дід Ілько. Навколо нього бігала мама, намагаючись утихомирити діда. Але той ніяк не хотів утихомирюватись. Дід кричав: “Я тим клятим гицелям покажу, як ковінька загинається!”. Але що наробили “кляті гицелі” і хто вони взагалі такі, Павлуші якраз видно не було! Але він побачив у пилюці дві мертві курки. Ще вчора Павлусь (геть випадково!) вилив на них трохи зеленки. А сьогодні вони вже лежали неживі. Із гнівних вигуків Павлуша зрозумів, що хтось заліз уночі до курника, задавив кількох курей, одну виніс, а двох лишив прямо перед хвірткою.

Павло Віталійович сказав Сашкові і Петрику, що це могла зробити чупакабра. Хлопці домовились взятися за цю справу. Тітка йшла кликати їх на сніданок, тому Маркіз миттю скочив на підвіконня, а тоді – в садок, де сховався під розлогим кущем смородини.

Хлопці не змусили себе чекати. Вони швидко їли, а в голові їм дзиґою крутилася ненаситна Чупакабра й не давала спокою думкам. Професор допускав, що це міг бути просто тхір. Але все одно треба було рятувати курей.

Петрик хотів якось легалізувати собаку, тому Сашко зчинив галас, і коли усі вибігли з хати, вдав, наче пес непомітно заліз у машину, коли їхали сюди. Врешті, тітка дозволила собаці пожити у її будинку. Маркіз мало не заговорив, але Петрик вчасно закрив йому рот.

Біленький з Професором і Маркізом побігли до паркану шукати слідів нічного розбою. У запорошеній траві дійсно виднілися сліди крові. Тріпотіло на легенькому вітерці зеленаве пір’я, в паркані була дірка. До друзів приєднався Павло Віталійович зі збільшуваним склом. Хлопчик знайшов невеличкий жмут довгої чорної щетини. Таку ж можна було помітити, придивившись, і на паркані. Маркіз понюхав шерсть, чхнув і потрусив головою. Собака сказав, що запах дивний, ні на що не схожий.

Друзі розсілися прямо на місці нічної пригоди й заходились обговорювати операцію “Скелет у шафі”. Хлопці вирішили викопати велику яму і закрити зверху гілками і травою: чудовисько мало потрапити у неї.

Поки тітка буде на город, дядько – на роботі, а дід спав на матраці під розлогою грушею, можна було копати. Павлуша роздобув лопати та сокиру.

Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

Розділ 4

Та перед копання ями тітка загадала хлопцям наносити води з колодязя і підлити городину. Маркіз спочатку теж намагався допомагати, але лише заважав, тому отримав кілька штурханів. Хлопці стомилися, тільки Павлуша був бадьорим.

Біленький з Професором уже мали копати, як Маркіз вирішив їм допомогти. Де Переймало нагадував міні-екскаватор і вирив чималу яму. Потім Біленький відірвав від паркана свіжоприбиті дошки. Тим часом малий Барабаш і Професор натягали гілок і замаскували пастку. Після цього вони оглянули курник, де також помітили сліди незаконного проникнення – купу землі в кутку під сідалом.

Павлусь запропонував начіпляти бляшанок, щоб почути, коли чупакабра попадеться в яму. Було змонтовано бездоганну систему сигналізації, яка жахливо бряжчала від найменшого дотику до гілок, що прикривали яму. Наостанок хлопці замаскували дірку в паркані і побігли скупатися на річці.

Удосталь нахлюпавшись, компанія повернулась додому. На столі їх уже чекала смачна вечеря. Згодом хлопці лягли спати, а Маркіз спав і водночас пильно прислухався.

Розділ 5

Село спало. Але дід Ілько не спав. Трохи подрімавши перед телевізором, він прокинувся й вирішив подихати свіжим повітрям та перевірити, чи всюди у господарстві порядок. Дід вийшов у лляних широченних штанях та сорочці без комірця, які пошила його покійна дружина Горпина, бабуся Павлуші. Дід зачерпнув собі черешневого компоту і з насолодою зробив перший ковток. Зненацька у дворі біля курника щось голосно брязнуло. Дід здригнувся, і пів кухля солодкого напою вихлюпнулось на таку милу його серцю сорочку. Дід вилаявся. Знову почулися дивні звуки! Дід вхопив свою палюгу та рушив у розвідку.

Маркіз, який дійсно спав дуже чуйно, теж вловив звук сигналізації і зрозумів: щось потрапило до пастки. Він розбудив хлопців.

Коли в хаті засвітилося, дід обернувся і побачив у вікні свого внука та собачу голову. З несподіванки дід закляк, а тоді замахав у повітрі палюгою та заходився щось кричати. А Павлуша побачив примарну білу постать діда Ілька з розпатланою сивиною та кривавою плямою на грудях. Хлопчик подумав, що чупакабра вкусила діда. Павлуша осів на підлогу. Маркіз кинувся рятувати хлопця, гадаючи, що у нього шок і він не тямить, що робить. Сашко з Професором кинулися розбороняти Маркіза та Павлушу. А тоді вони поглянули через вікно у двір, де все ще стояв дід. Мороз пішов їм поза шкірою, вони згадали історії про привидів. Хлопці закричали. Біленький схопив Професорів рюкзак з книжками і кинув у привида. Дід палюгою відбив снаряд. Щоправда, він не втримав рівноваги і гепнувся на п’яту точку. Те, що сказав старий Ілько потім – дітям знати не варто!

Врешті на крики прибігли дядько Віталько та тітка Таня, яка допомогла дідові піднятися і запитала, що таке на сорочці. І ось тут діда прорвало остаточно: він добре вилаявся. Дядько повернувся до хати, ввімкнув світло у дворі, взяв потужного ліхтаря та попрямував до курника. Хлопці й Маркіз повилазили надвір прямо через вікно й поспішили за дядьком.

У ямі хтось голосно шарудів і видавав незрозумілі звуки, схожі на стогін пораненого слона.