Радій Полонський — Таємниця країни суниць (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту

Радій Полонський

Таємниця країни суниць

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

СОНЯЧНИЙ ЗАЙЧИК ДАЄ ПОРАДУ

Якось Антошка запитав піонервожату Ліну Стьопівну, чи можна йому, Дениску і Ларисці піти в ліс на суниці. Ліна Стьопівна трохи повагалася, а тоді погодилась. Вона тільки попередила, щоб діти не заходили далеко і до обіду повернулися. Дениско взяв із собою білу чашку, Лариска – маленьку мисочку, а Антошка – порожню гуцульську різьблену скриньку, бо вирішив назбирати ягід більше за всіх.

У лісі суниць не було, але Антошка вперто простував у хащу. На невеличкій галявині діти побачили крихітне джерело. Дзеркальце води відкидало дітям в очі сліпучого сонячного зайчика. Але зайчик був незвичайний, бо стрибав з дерева на дерево. Коли діти вирішили йди назад, то помітили, що галявина дуже тісна. Дерева й кущі оточили їх зеленою стіною. Діти налякалися і не зводили очей з таємничого сонячного зайчика. І раптом зайчик сказав дітям, щоб не боялися, бо він покаже їм галявину, де багато суниць. А для цього треба спіймати його до скриньки і сказати таку лічилку:

Раз, два, три, чотири, п’ять –

Вийшов зайчик погулять.

Що нам діять, що робити?

Треба зайчика зловити!

Будем знову рахувать:

Раз, два, три, чотири, п’ять!

Коли ж діти назбирають суниць, то треба проказати ту саму лічилку з кінця, щоб повернутися додому. Антошка відчинив гуцульську скриньку і наставив її на сонячного зайчика. Той весело підморгнув і опинився насподі. Антошка проказав лічилку, зачинив скриньку і діти опинилися на галявині з суницями. Денис і Лариска відразу назбирали повні чашку і миску, а Антошка збирав суниці у футболку. Та не встигли діти виповнити футболку й наполовину, як позад них почулося шарудіння.

ОДНОВУСИЙ І БІЛА ВОРОНА

До дітей підійшов довгий і худий дядько з великою головою. Дивним було те, що під круглим носом у нього ріс тільки один рудий вус, з правого боку. Довгий вус звисав до пояса, а кінець був перекинутий через плече. “Ви хвальки?” – спитав дядько. Антошка відповів, що вони звичайні діти. Дядько щось намотав на вус і розглянувся довкола. Дітям здалося, що він хоче йти. Аж ось погляд його впав на гуцульську скриньку. Дядько здригнувся і ступив уперед. Дізнавшись, що діти не тутешні, дядько спитав, як вони повернуться назад. Лариска відповіла, що в них є лічилочка-поверталочка. Коли дядько дізнався, що у скриньці є зайчик, то пронизливо свиснув. До нього прилетіла біла ворона. Вона сіла одновусому на плече. Дядько сказав друзям, що він лісник, господар цього лісу, дуже любить дітей, але своїх не має. Лариска вірила, Дениско не вірив, а Антошка вагався. Раптом ворона сказала приємним жіночим голосом: “Діточки, коли ви хочете повернутися додому з суницями, проспівайте співаночку, якої я вас навчу”. Вона сказала дітям висипати суниці, які вони назбирали, а в їх посуд зберуться найбільші і найкращі суниці. Діти вагалися, але ворона почала танцювати кумедний танок. Друзі аж покотилися зо сміху і почали повторювати за нею:

Ой іду я лісом, лісом

За ведмедем і за лисом!

Та й я! Та й я!

Найбільші суниці зривалися з місця і сипалися в чашку, в миску і в Антощину футболку. Стало так весело, що друзі й собі почали пританцьовувати. Антошка забув, що він уже перейшов до четвертого класу, і, наче первачок, стрибав на одній ніжці і співав. Він навіть дав потримати скриньку дядькові. Діти повторювали:

Йду за вовком і за зайцем

Та втішаюсь гарним танцем!

Та й я! Та й я!

А як стану я до танку,

Заведу мерщій співанку.

Та й я! Та й я!

Забуваночку співаю,

Поверталку забуваю!

Та й я! Та й я!

Тут тільки Антошка спам’ятався і аж затулив долонею рота. Та вже було запізно. Дядька, ворони і скриньки уже не було.

АЛЕ Ж СКРИНЬКУ ТРЕБА ЗНАЙТИ!

Діти бігли лісовою гущавиною, але не здогнали лісника. Друзі побрели назад на суничну галявину. Там лежали Антощина червона футболка, біла чашка і мисочка, повні найкращих, найсмачніших, найчервоніших суниць. Хлопці почали сваритися, бо Дениско вважав, що у всьому винен Антошка. Швидко поночіло. Раптом діти побачили на дереві сороку-білобоку. Вона сказала, що скриньку схопила ворона і понесла на той кінець Країни Суниць. Сорока запитала, що діти збираються робити далі. Діти мовчали. Сорока ще трохи побазікала, сподіваючись вивідати якусь новину, та й полетіла розчарована.

Лариска попросила хлопців помиритися і повечеряти суницями. Вона проказала лічилочку-помирилочку:

Мир-миром,

Пироги, з сиром,

Варенички в маслі,

Ми дружечки красні.

Поцілуймося!

Усі помирилося, їм відлягло від серця. А в мисочці й чашці раптом з’явилися гарячі вареники, а на траві лежала купка свіжих пирогів. Діти добре поїли і лягли на траву. Дениско пригадав, що казав зайчик про лічилки. Виходило, що у цій країні лічилки мали велику силу, тому і з’явилася вечеря. Антошка радів, бо Лариска знала багато лічилок, а сам проказав:

Котилася торба

З великого горба,

А в тій торбі

Хліб, паляниця.

З ким захочеш,

З тим поділися!

З’явилася квітчаста торба, у якій був буханець сірого хліба і біла паляниця. Раптом до дітей заговорив їжак. Він спитав, як і лісник: “Ви хвальки?” А потім довідався у дітей, що у них зникла різьблена гуцульська скринька. Коли їжак почув, що одновухий і ворона вкрали скриньку, то сказав, що буде лихо.

НІЧ І РАНОК

Діти зрозуміли, що зі скринькою пов’язана якась небезпечна таємниця. Вночі вони спали на траві, а зранку хотіли поснідати, але ті самі лічилочки не діяли. Тож вони поїли суниць і вчорашнього хліба. Їжак просив дітей залишатися у лісі назавжди. Антошка пояснив, що вони мусять знайти скриньку. Їжак вважав, що у лісі скриньки немає, може, вона аж на Синій горі, по той бік Країни Суниць. Їжак просив не йти туди, бо чув ще від свого діда, що коли до Країни Суниць прийдуть чужі діти з різьбленою скринькою і ту скриньку у них вкрадуть люди Бевзя, – буде велика біда. Про це весь ліс знає! Але ліс був лиш скраю, бо далі все було понищене.

Та діти вирішили йти. Білочки проводжали маленький загін, перестрибуючи з дерева на дерево, і стривожено гомоніли між собою.

Тим часом їжачок на галявині згорнувся клубочком і замислився. На галявину вийшли четверо дивних чоловічків. Вони були схожі на хлопчиків, але менші за Антошку і його друзів. Тільки голови мали круглі, наче кулі. Лице в кожного теж кругле й гладке, а на ньому гулькою стирчав носик. Очі були схожі на білі ґудзики з чорними цяточками посередині. На головах росло сіре і коротке, наче гороб’яче пір’я, волосся. Всі четверо у фіолетових куртках. Чоловічки волокли за собою триколісні велосипеди. Вони знайшли сліди наших друзів, а потім пригрозили їжаку рогатками і спитали, де чужі діти. Їжак показав лапкою зовсім у другий бік. У їжака почали стріляти, і він втік.

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

А ОЦЕ СПРАВЖНІ ХВАЛЬКИ

На узліссі друзі зачаїлися. Перед ними була велика країна. Там зеленіли гаї і долини, вздовж і впоперек бігли жовті смужки вузьких доріг. На обрії синіла смуга гір, а над ними здіймалася одна – найвища й найсиніша. На ближніх схилах хлопчики і дівчатка збирали суниці. До Антошки, Дениска і Лариски підійшов невеличкий хлопчик у строкатому вбранні. Хлопчик почав хвалитися, що він найрозумніший, найсміливіший, найсильніший і найкращий. Його звали Кузька. Антошка здогадався, що то хвалько. Лариска підступила до Кузьки дуже близько, придивилася до нього і сказала, що в нього довгі вії. Кузька негайно відповів: “Найдовші, найчорніші і найкращі!”

Кузька повів друзів до свого гурту. Кожен хвалько кричав сам, інших не слухав, а на наших друзів взагалі ніхто не звертав уваги. Один з-поміж хлопчиків кинув камінця і похвалився, що ніхто дальше не кине. Але Антошці вдалося кинути найдальше, і всі хвальки принишкли.

Наші друзі і гурт хвальків пішли до міста Хвальків. Антошка розповів, що сталося з ним і його друзями і що їм треба дійти до Синьої гори і знайти там свою скриньку. Хвальки не кинулися допомагати, а побігли в місто хвалитися, хто слухав Антошку найуважніше, хто найперший побачив трьох друзів і таке інше. А розповісти Антошці і його друзям, як іти до Синьої гори, забули.

Всі в Хвалькові враз покинули свої справи і оточили дітей, що прибігли з узлісся. Там знялася метушня. Хвальки вихвалялися на все горло. І кожен слухав тільки себе самого. Кузька теж було кинувся за своїми, та Лариска спинила його і таки вмовила показати шлях до Синьої гори. Кузька знав шлях тільки до міста Підлабузнівська. Та він погодився йти, бо вважав себе найсміливішим. Діти рушили в дорогу.

КУЗЬКА РОЗПОВІДАЄ ПРО СВОЮ МАЧУХУ

Кузька розповів, що всі діти з міста збирають суниці у два кошики: один для себе, а другий – для Бевзя, найрозумнішого хвалька, який живе у Бевзьгороді, аж посеред Країни Суниць. Кузька не знав, що таке школа, бо діти у цьому місті лише збирали суниці і хвалилися.

Тим часом у Хвалькові сорока-білобока почула про трьох дітей і понесла новини до Бевзьгорода.

Друзі дізналися від Кузьки, що різьблена скринька – це страшна річ. Йому ще мати казала, що Бевзь Четвертий страшенно її чекав усе своє життя. Та так і не діждався. А зараз тут командує Бевзь П’ятий. Мати казала йому, що колись у давнину Країні Суниць наврочили, що сюди прийде трійко чужих дивних дітей з різьбленою скринькою. І якщо у них ту скриньку викрадуть, то почнуться діла-діла…

Лариска спитала Кузьку про його маму, і він розповів, що вона – найстрашніша, найогидніша і найжахливіша в світі. Взагалі-то вона була його мачухою, але боялася Кузьки, бо він міг перетворити її в жабу. Доки він був малий – доти був потрібний, бо на ньому вона сушила своє пір’я. А коли він виріс, вона захотіла його з’їсти. Та не змогла, бо в країні Суниць є закляття: коли відьма хоче з’їсти дитину, то дитина може перетворити її в жабу. Та, як виявилося, Кузька не пам’ятав того закляття. Антошка почав реготати, коли це все почув. Всі теж сміялися, навіть Кузька ніяково всміхався. Він ображатися не вмів. Кузька сказав, що відьма сушила на ньому своє пір’я, бо найбільше любить перевертатися на білу ворону.

А ТИ, КИВЕ, НЕ КИВАЙ!

Аж ось і місто Підлабузнівськ – кілька десятків чепурних кругленьких будиночків, складених з дрібних камінців.