Петро Гулак-Артемовський — Справжня добрість (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту

Хто Добрість, Грицьку, нам намалював плаксиву,

Понуру, мов чернець турецький, і сопливу,

Той бісів син, коли не москаля підвіз,

Той Добрості не зна, не бачив і не чує,

Не пензлем той її, але квачем малює,

Той Добрість обікрав. Не любить Добрість сліз;

Вона на всіх глядить так гарно й веселенько,

Як дівка, од свого ідучи панотця

До церкви — до вінця,

Глядить на парубка, мов ясочка, пильненько.

Не квасить Добрість губ, бо із її очей

Палає ласка до людей.

Добрість жартує з розумом і до діла, вона завжди однакова і в горі, і в радості. Не зважає вона на панську зневагу, на брехню. Від страждань тільки збільшується її цінність і вага.

Але всьому свій час і черга, Грицьку, буде!

Ми під богом, як бач, всі ходим, грішні люде:

До часу глек, — мовляв один розумний лях, —

До часу, голубе, нам глечик носить воду.

Незважаючи на свою велику вченість, Грицько не може зрозуміти справжньої природи Добрості.

І єсть земля така правдива і заможна,

Де правду і панам сказать, як Богу, можна.

Дивіться, — ти казав, — як вірний Довгорук

Писульку царську рве із єдноральських рук

І на шматки її із серця роздирає!

Чи бач, як старшина із ляку умирає!

А Довгорук сидить і усом не моргне!

“Ай, що ж ти наробив! — усі заверещали: —

Тепер же поминай, як Довгорука звали!”

А Довгорук сказав: “Не бійтесь за мене!

Нехай лиш прийде сам Петро сюди Великий!

Я покажу, що й він, як всі ми, чоловіки,

Помилиться, згрішить, спіткнеться і впаде,

І ворог той йому, його хто не зведе” .

Аж бач! Таки воно й на правду вийшло, хлопці, —

Прибіг Петро, гукнув, затупав, загурчав.

Уже й був кинувсь бить, але як розпитав,

Аж Довгорукого погладив по головці,

І цмокнув в лисину та ще й перепрохав —

Та ще й на змирщини кіп з п’ять він грошей дав.

Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло):

Цей твір був першим з написаних українською мовою творів П. Гулака-Артемовського.

Написаний ще у 1817 р., за життя поета він не друкувався. Це своєрідне послання Г. Квітці-Основ’яненку як одному з керівників благодійного товариства. Поет гаряче підтримує його та закликає активізувати свою діяльність.