Павло Тичина — Золотий гомін (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту

Над Києвом — золотий гомін,

І голуби, і сонце!

Внизу —

Дніпро торкає струни…

Предки.

Предки встали з могил,

Пішли по місту.

Предки жертви сонцю приносять —

І того золотий гомін.

За цим гомоном нічого не чути, навіть не помічаєш грози, які пролітають над містом. Послухай гомон уночі. Разом з ним із сивої-сивої давнини причалюють золоті човни. Андрій Первозванний благословляє землю. Над Дніпром проходить Час, засіваючи небесні ниви.

Він був як вой, сп’янілий від одваги,

Наш Київ, —

Що воювать хотів безкровно, —

Безжурний Київ,

— буря!

Стихійно очі він розкрив —

І всі сміються, як вино…

— блиск!

— жах!

Всі вітаються та кричать “Слава!”

І засміялись гори,

Зазеленіли…

Але аж два чорних гроба.

Один світлий.

І навкруг каліки.

Повзають, гугнявлять, руки простягають

(О, які скорчені пальці!) —

Дайте їм, дайте!

їсти їм дайте — хай звіра в собі не плекають,

— дайте.

Проходять бідні й багаті, молоді й старі. Над ними чорний птах з пазурами замість очей, він кряче у золотому гомоні. Століттями виймав чорний птах очі живим, віру із серця.

Предки — з жахом одвернулись.

— Виростем! — сказали тополі.

— Бризнем піснями! — сказали квіти.

— Розіллємось! — сказав Дніпро. Тополі, квіти і Дніпро.

************************************************

Я – дужий народ,

Я – молодий!

Вслухався я в твій гомін золотий!

І от почув.

Дивився в твої очі –

І от побачив.

Гори каміння, що на груди мої навалили,

Я так легенько скинув –

Мов пух…

Я – невгасимий Огонь Прекрасний,

Одвічний Дух.

Вітай же нас ти з сонцем, голубами.

Я – дужий народ! – з сонцем, голубами.

Вітай нас рідними піснями!

Я – молодий!

Молодий!