Михайло Стельмах — Щедрий вечір (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту

Розповідь у повісті ведеться від першої особи − хлопчика Михайлика.

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

Михайлик дуже любив ту пору, коли цвіли і достигали сунички… Хлопець з мамою і батьком жили в бідній хатині, яка займала рівно пів засторонка старої перепалої клуні. Ця клуня дісталася батькові після повернення, коли ділили дідизну. Батько Михайлика − Панас, його брати Іван і Яків, а також братова ділили спадщину по покійному батьку Дем’яну. Хоч бійки-сварки не було, але та злагода, що жила колись у дідовій оселі, далеко відійшла від спадкоємців. Дідова хата дісталася дядькові Івану й дядині Явдосі. Вони того ж дня почали зривати з хати сніпки, а саму хату − пилами розрізали навпіл. З оселі ставало руйновище, а все годяще вивозили возом. Михайлик налякався такого видовища і забився у садок, де довго плакав. Дядько Яків, заможніший, узяв на звіз тільки дідову катрагу. А Михайликовому тату дісталася стара клуня і дванадцять з половиною соток городу.

Мама Михайлика − Ганна Іванівна, плакала, коли їхня сім’я занесла пожитки у клуню, що мала служити хатою. Батько намагався жартувати, а мама хвилювалася, за сина і чоловіка, щоб не змерзли, бо у стінах були діри, а в стелі жили горобці. За себе жінка ніколи не хвилювалася, бо за працею і часу не мала.

Того ж дня до клуні прийшов сусід, дядько Володимир. Досі він, як міг, обминав тата − все боявся, щоб злиденник не звернувся до нього за позичкою. Дядько мав жінку Марійку. Вони тримали у своєму дворі багато тварин, а свиней ніколи не годували, бо вважали, що ті самі мають шукати поживу. Батько Михайлика жартував з такого господарювання, а мама намагалася заспокоїти обох чоловіків, щоб не було суперечки. І от сім’я дізналася, чого прийшов Володимир: він хотів зрізати на їхньому городі грушу, яку садив колись його дід. Ганна не могла дозволити, щоб зрубали живе, зелене дерево. На питання, чому ж Володимир раніше не рубав, він відповів, що мав з дідом Дем’яном оренду: дід мав собі грушки на узвар, а йому за це лагодив вози і не брав платні. Панас запропонував, що посадить Володимиру на його городі грушу, але той сказав, що грушок треба буде ще довго чекати. Суперечка за грушу так і не вирішилася, і дядько Володимир пішов додому.

Михайлик знав, що їхню сім’ю обсіли нестатки. Його батько був поїхав на заробітки в Одесу, і там йому порадили переселитися у Херсонські степи, де ще вистачало орної землі. Мама не хотіла покидати рідний край, а батько уже спланував продати свою десятину за сто карбованців − і в дорогу. Мама зажурилася, а Михайликові наодинці сказала, що мають тепер три журби, як отой соловей, що звив низенько гніздо. Перша − нема людської хати, друга − земелька стоїть перед торгом, а третя − лежить невідома дорога, мов горе. Мама не могла уявити життя у степу, де не було лісу, який міг прогодувати під час голоду. Михайлику теж було лячно: як же можна обійтись без дерев, без лісу, без підсніжника, без черешень, без криничок, без грибів, суниць?

От і зараз уся їхня хатина пахне суницями, а мама будить сина і відправляє на коні в ліс, щоб надивлявся, бо хто знає, чи більше побачить в чужих краях. Там не почує ні соловейка, ні зозулі, ні одуда, ні деркача, там лиш дрофи живуть, а вони не співають.

Михайлик вискочив на Обмінну і поїхав у ліс, а потім − до якимівської загорожі з надією, що там днює Люба. Хлопець хотів попрощатися з подругою−школяркою.

Люба зустріла його з глечиком з суницями, які цього року дуже зародили. Дівчинка повела Михайлика до борсучої нори, де вивелися малята. Там діти приклали вуха до землі − під нею була нора. Михайлик чув шарудіння і попискування. Люба пожалілася, що дядько Сергій ще минулої осені хотів убити борсука на жир, а її тато не дав. Друзі побачили знайому білочку, зайчика, трясогузку на яйцях (під деревом дівчинка розкинула скло, щоб вуж не дістав пташенят).

Помітивши, що Михайлик сумний, Люба почала розпитувати і дізналася, що його тато хоче переїжджати. Дівчинка просила не їхати. Друзі пішли у курінь, та Михайлику не хотілося їсти суниці, бо було не до них. Жаль стояв у очах і душі. Люба говорила, що найбільше сумуватиме за ним.

Додому хлопець приїхав пізно, тоді і прийшов знову дядько Володимир. Він вже знав, що сім’я збирається переїжджати, тому запропонував продати йому поле. Він уже мав дев’ять десятин і хотів десяту. Батько просив 120 карбованців золотом, дядько давав 60, а після торгів зійшлися на 90. І діло б уже завершилося, якби Михайлик не втрутився і не сказав: “Дядьку Володимире, і нащо так торгуватись, коли ви гроші мірками міряєте?” Дядько сторопів, розгубився, вирячився і почав наливатися буряковим соком. Мати вискочила з хати, а батько почав заспокоювати дядька, мовляв, хлопець ще малий і ляпнув що-небудь. Дядько образився і подумав, що це батьки налаштували хлопця проти нього. Та коли розгніваний дядько побіг додому, батько не сварив сина.

Засинаючи, Михайлик знову чув, як батьки сперечалися про переїзд. Прокинувся хлопчик рано, його розбудив батько і питав, чи не знає, де мама. Хлопчик налякався, а коли батько пішов на пошуки, і собі вийшов з хати. Було ще дуже рано, Обмінна лежала на мураві, у кутку садочка щось зашелестіло, і Михайлик побачив маму. Віно підходила до дерев, до соняшника і наче прощалася. Заспокоєний, Михайлик пішов досипляти.

Зранку до них прийшла Люба. В руках вона тримала зеленкуватий глечик з суницями. Дівчинка сказала батькам, що прийшла не до Михайлика, а саме до них, щоб просити не їхати аж туди, де зовсім немає лісів. А потім простягла глечик з суницями і сказала, що принесла їм, бо ж у тих краях суниць не буде. Мати схлипнула, батько закліпав, а потім сказав, що доведеться послухати дітей і нікуди не їхати.

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

РОЗДІЛ ДРУГИЙ

Цієї ночі Михайлик в усіх снах плив на човні. Ще не розтуляючи очей, він відчував затишок хатини, чув мамин і батьків голос. Потім хлопчик піднявся і почав зазирати у вікно. Він побачив дядечка Володимира, який ворогував з їхніми курми і дядьком Миколою. І за що б? Коли навесні мати підсипала квочку, в них гостював дядько Микола. Він дізнався від Ганни, що з кругленьких яєць вилуплюються курки, а з довгоносих − півні. І, напевне, щоб перевірити мамині слова, чоловік одразу ж подався до дядька Володимира та й по секрету нараяв йому підсипати квочку лише довгоносими яйцями, бо, мовляв, з них виходять самі курочки. Дядько Володимир і тітка Марійка послухалися лукавого порадника, і вивелось у них з 20 крашанок аж 19 півнів і 1 курочка. Ох, і лютував тоді дядько Володимир, та він гнівався майже на всіх у селі і був дуже скупий…

Михайлик поїхав на Обмінній в ліс і, назбиравши грибів, вирішив відвідати Любу. Він не знайшов її ні в курені, ні на пасіці, а коли прислухався у лісі до борсукової нори, там його знайшла сама дівчинка. Вона дуже зраділа, що приїхав Михайлик і що його сім’я нікуди не їде. Дівчинка похвалилася, що вчора у її тітки Василини був аж з Вінниці якийсь головний над співаками. Він привіз тітці ноти, а ще послухав, як співає тітка з Любою, і похвалив дівчинку, сказавши, що вона “голос”. А тато пообіцяв Любі купити нові чобітки, щоб ходила до школи.

Дівчинка мала у торбині липовий цвіт, який хотіла здати на ліки і заробити собі на зошити. Діти зібралися йти нарвати ще, але раптом побачили дядька Сергія з берданкою. Зав’язалася розмова, і коли діти розповіли, що вчаться разом, дядько сказав, що тепер усі хочуть бути грамотіями, а свині хто має пасти. Дядько Сергій був братом Михайликової мами, але ненавидів Панаса. Потім дядько Сергій сказав, що все одно вб’є борсука, коли той нагуляє жир, а зараз шукає кізочку або зайця.

Друзі пішли до липи аж біля яру, щоб нарвати ще цвіту. Та скоро почало гриміти і збиратися на дощ. На землю стіною обвалилася злива. Люба знала у лісі велике дупло, тож діти вирішили заховатися туди. Вони сполохано металися між громами і блискавками, а дощ їх прав і виполіскував. У дуплі було темно і майже сухо. Раптом Люба згадала про куріпку, яку трішки приручила, і її діток, які тільки вивелись, тому зовсім безпорадні. Вода могла потопити усіх.

Після закінчення дощу друзі побігли на узлісся і почали визбирувати маленьких пташенят, що погубилися у траві. Діти знайшли аж семеро малят куріпки, а згодом з’явилася куріпка з кількома пташенятами. Люба випустила усіх пташенят, а Михайлик відчув радість від того, що вони врятували їх.

Михайлик і Люба уже йшли до Обмінної, коли перед ними проскочила кізочка. Михайлик навіть помітив її велике перелякане око. І в цей час гримнув постріл. Кізочка повалилася на землю. З її ока потекла сльоза, а з невеликого вим’я сочилося молоко і гусло на траві − кізочка була матір’ю. Вбив кізочку дядько Сергій, і Люба погрозила йому, що розповість усе дядьку Себастіяну. Дядько Сергій спочатку розізлився, а потім почав пропонувати Любі карбованець, бо знав, що їй потрібні зошити. Дівчинка жбурнула гроші у траву, а дядько кинувся шукати.

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ

Літній вечір, у дрімоті сивіє вітряк, навколо рясніють поля, а над ними з’явився молодик. В житах заблудилась дорога, нею їдуть на стависько Михайлик з татом. Біля вітряка вони зустріли вдову Одарку, яка ходила дивитись на своє жито. Михайлик з татом своє жито збиралися жати завтра, і хлопчик хвилювався, чи вийде у нього, бо це ж він уперше буде женцем. Вдова побажала Михайликові бути гарним женцем, і косарем, і орачем, і сіячем, а сама зітхала, бо в неї війна забрала косаря і орача. Під час усієї розмови перепілка наче повторювала: “Спать підем, спать підем…”, а тітка Одарка жаліла пташину, бо де ж вона подіється, коли завтра з’являться женці.

Батько з сином опинилися на скошених луках, де темніли стіжки сіна. Тут уже на далеку пісню перепела обізвався деркач. Ось і їхня сіножать; вона тулилася до річечки, за якою починалися луги сусіднього села.