Іван Кочерга — Ярослав Мудрий (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту

Дія перша

“СОКІЛ”

Події відбуваються в княжому теремі в 1030 р. В одному з покоїв (в галереї) сидять ченці — переписувачі книг: монах—художник Микита, що малює заставки і мініатюри до книг, монах—переписувач Свічкогас, ієромонах Сильвестр, який керує всією роботою. Всі чекають на повернення князя Ярослава із Чюді, де він воював. Сильвестр закликає переписувачів:

Потщитесь, браття, треба поспішати,

Щоб книги всі переписати нам.

Бо скоро князь повернеться із Чюді,

Де воював і города воздвиг,

А повернувшись, зараз же розсудить,

Чи много ми переписали книг.

Сильвестр благословляє державний Київ, людей і самого Ярослава, який для Русі здобував мир і об’єднав її. Однак Микита зауважує, що в цьому Ярославу допомагав Господь, пославши допомогу з Новгорода, про яку князь скоро забув:

І скільки раз, забувши кривди давні, Полчився знову Новгород державний, Своїх мужів і золото збирав І Ярославу в поміч поспішав.

Сильвестр радить Микиті не судити князя, не пам’ятати зла і братися з молитвою за роботу, щоб не зробити помилки, щоб потім не “підчищати”. На це Микита відповідає:

З пергаменту недовго зчистить ваду, Лиш з совісті не зчистити її.

Микита вважає винним Ярослава за даремне ув’язнення посадника Новгородського Коснятина. Майже розбите військо князя врятував у боротьбі з німецькими й угорськими ордами саме Коснятин.

І Новгорода воїни суворі Мечі і злато князю принесли — Веди нас, княже, битись до загину За честь і єдність руської землі!

За такі розмови й осуд Микитою дій Ярослава Сильвестр призначає йому вночі сорок поклонів покласти в молитвах. В галерею в цей час входить з почтом Інгігерда, дружина Ярослава, з молитовниками в руках. Вони прямують у церкву, щоб помолитись за тих, хто на війні. Це схвалює Сильвестр, а Микита зазначає, що княгині не вадило б помолитися і за тих людей, яких булоубито за її намовою в рік смерті князя Володимира. Сильвестр гримає на Микиту за бунтівну словесну вдачу і радить прийти до нього на сповідь у храм:

…Не хочу далі слухать, Сьогодні в храм до мене завітай І душу там збентежену одкриєш.

Поки Сильвестр розмовляв із Микитою, монах-переписувач Свічкогас хотів вийти з галереї, бо не проти був би пропустити чашу вина. Однак ієромонах не пустив його, дорікнувши, що саме Сильвестр зробив його гарним переписувачем, а також налякав тим, що хміль перетворює ченців у бісів.

В цей час до галереї заходить князівна Єлизавета, сімнадцятилітня дочка Ярослава і Інгігерди. Вона запитала у Сильвестра, чи пройшла до церкви мати. Сильвестр благословляє її ангельську душу, але дівчина вважає себе грішною, бо заслухалась співом старого гусляра і спізнилась до церкви. Вона замилувалась малюнками Микити, які нагадали їй про дитячі роки:

Яка краса! Як барви всі согласно В один вінок на золоті сплелись! Так, це той світ далекий і прекрасний, Що в кришталі я бачила колись.

Микита говорить про велику силу мистецтва і вплив її на людину:

Бо дивний світ, що бачила ти в чаші, І є, княжна, мистецтва дивний світ — Воно завжди підносить душу нашу…

Свічкогас теж почав роздумувати про свою душу і про те, що впливає на неї, поки Сильвестр не погнав його з—перед очей. Свічкогасу цього і треба було.

Єлизавета дякує Сильвестрові і Микиті за роботу. Вона поцікавилась, звідки родом Микита. Він повідомив, що з Новгорода і вже давно залишив рідний край, сумує за ним. Єлизавета теж народилась у Новгороді і згадує ті далекі часи воєн і пожеж, часи боротьби, що в дитячій душі залишили страх. Вона була рада, коли приїхали в Київ:

З того часу я Київ полюбила. Не там, а тут моя вітчизна мила. Прости, тобі я болю завдала.

В цей час у галерею вбігає Анна, старша сестра Єлизавети, тримаючи в руці мисливського сокола. Вона теж спізнилася до церкви. Анна розповіла, що, полюючи вранці на лебедів, то побачила воїнів на чолі з прекрасним богатирем, які виринули з лісу. Воїнів вона прийняла за “якісь нові варяги”, бо ще таких не зустрічала в Києві. Дівчина помчала назаддо замку і втекла від богатиря, який мчав на коні за нею до самих воріт. Вона віддає сокола Єлизаветі і йде в церкву, щоб мати її не сварила.

Раптом до покоїв швидко заходить молодий воїн. Він намагався виправдати себе, бо нікому не хотів зла, і даремно від нього тікали. Це був Гаральд, норвезький витязь. Побачивши Єлизавету, він зацікавився нею, бо його вразила її краса. Збентежена дівчина іде з галереї. Гаральд стоїть приголомшений. З лівого боку галереї повертається процесія Інгігерди з церкви. Мати вичитує Єлизавету за запізнення. В цей час Гаральд підходить до Інгігерди й схиляється перед нею на одне коліно. Він розповів, що багато мандрував, бився в Сицилії, а повернувшись додому, посварився з “родичами злими”. Тому повернув свій човен до Русі й хоче служити чесно і твердо Інгігерді та Ярославу. Інгігерда рада гостеві. їх розмову перериває крик Єлизавети. її подряпав сокіл, якого тримала в руках і тепер не може з ним впоратись. Гаральд забирає у неї птаха й передає своєму слузі, дорікаючи дівчині, що сокола брати без рукавички не можна. Побачивши сміх в очах Анни, здогадався, чий то сокіл і хто був у лісі. Гаральд похвалив дочок. Інгігерда представила Гаральду Анну та Єлизавету. Молодий воїн освідчується в коханні Єлизаветі. Незабаром почули звуки багатьох дзвонів, сурм, і всі кидаються до арок галереї. Це повернувся Ярослав. Радо зустрічали князя, а в галереї залишається лише Микита, який роздумує:

Настав мій час… бажаний час відплати За кривди всі, що Новгород зазнав… Та хочу все ж тепер я сам пізнати, Чим він людей отак причарував, Владика Русі, мудрий Ярослав… Але в цей час, рішучий і врочистий, Чого ж мій дух збентежений охляв… Бо ясний ангел, лагідний і чистий, Тебе закрив від мене, Ярослав…

Дія друга

ЗАКОН І БЛАГОДАТЬ

Літо. Недалеко за рогом княжого терему в Києві будують величний храм Богородиці десятинної. З іншого боку велика мармурова статуя лежачого лева, навколо неї — лави.

Ярослав у супроводі Сильвестра, Микити і київських бояр Мирослава і Слав’яти виходить із брами княжого замку. Він сідає на лаву біля статуї і веде розмову з Сильвестром. Сильвестр повідомив, що переписано за час відсутності Ярослава п’ять книг: “Златая цепь”, слова святих отців, мандри Козьми Індикоплова, діянія Дігеніса Акріта і “Шестоднев” болгарського попа. Ярослав подякував монаха за роботу і сказав, що добрій книжці він радіє більше, ніж золоту в коморі, хоча і в книжках є багато казок, яких в житті не знайти. В розмову вченого і князя втрутився Микита, який зазначив, що в житті часом бракує правди, а в казці завжди “дістає відплату за добрі вчинки справедливий муж”. Ярослав запитав про Микиту, і Сильвестр повідомив князя, що його він найняв, бо:

Зовуть його Микита, книги знає, В художестві іскусен.

А ще він сильний дуже, то, мабуть, служив раніше у війську. Ярослав, дізнавшись, що Микита не з київських, дає йому маленьку книжку та олівця і наказує записувати ним сказане. Ярослава вразили слова попа Іларіо-на із Берестова: “Раніш закон, а потім благодать”, і велів записати Микиті, що потрібно:

Червенські гради взять;

Поставити на Росі города,

Щоб степова спинилася орда…

До речі — час подумать і про Юр’єв,

Що я оце на Чюді заснував.

Згадавши про м. Юр’єв, Ярослав поцікавився у київського боярина Слав’яти, .чи той знайшов вмілого городника, щоб зміг розбудувати місто. Боярин запевнив князя, що він шукає. Ярослав звертається до Микити з промовою, що князю більше до вподоби “палати білі й храми будувать”, але:

…важке в князів на плечах брем’я…

Як думаєш ти, легко то мені

Цю хвору ногу підіймати в стрем’я

І їздити старому на війні?

А я ж весь вік воджу в походи рать…

Раніш закон… а потім благодать…

Нарікаючи на небажані обов’язки, які випадають на долю князя, Ярослав запрошує всіх піти з ним і подивитись, як будується храм.

До статуї лева прибігли з шумом дівчата з Єлизаветою, яка вітає Ярослава. Сильвестр доповідає Ярославові, що за час його відсутності в Києві Єлизавета навчилася читати й перекладати з грецької мови. Князь похвалив дочку за розум. На запитання Ярослава, чому вивчала саме грецьку, дівчина відповіла, що в грецьких письменах вона шукає заповіту мудреця, як “утворити спокій на землі”. Батько відповів:

Береться мудрість не із заповітів, А із шукань і помилок гірких. А щоб людей добру призвичаїти, Чимало князь голів стинає злих… Бо кроткий вік без крові не создать,— Раніш закон, а потім благодать. Людей учу я страхом і книжками, Але і сам я у людей учусь.

Ярослав твердо вірить:

Бо мудр народ, і житиме віками В трудах і битвах вихована Русь.

Дівчата раптом закричали й відбігли. Вони побачили, як намагався підвестись із землі п’яний Свічкогас. На запитання Ярослава, хто це такий, Сильвестр пояснив, що це списувач книг, і призвав Свічкогаса встати перед князем. Зляканий Свічкогас намагається пояснити Ярославу, що його голова втомилась від книжної мудрості, і він вирішив зняти втому вином, але це не допомогло, і він заснув. Ярослав вирішив покарати списувача:

Якщо від книг глава твоя страждала, Та щоб од мудрості не вилізли власи,— Іди на хутір і свиней паси.

І хоч Свічкогас завіряв всіх, що він “божий інок”, однак прийшлось підкоритися волі князя.

В цей час із лівого боку в’їжджає Гаральд і вітає князя і Єлизавету, знову виголошуючи захоплення красою княжни. Розмову їх перериває сильний шум і крики з боку будівництва храму. До князя біжить урядовець Ярун, заляпаний глиною і крейдою. Він повідомляє, що бунтують будівничі, бо якийсь варяг когось убив. Ярослав посилає Слав’яту і Микиту з’ясувати й розв’язати проблеми на будівництві.

Князь помітив захоплення Гаральда його дочкою й вирішив дати добру пораду. Він вважає, що перш ніж сватати її, молодий воїн повинен упорядкувати своє життя:

Пора тобі уділа мати в світі

І всамперед вітчизну і сім’ю.

Бо князю руському негоже віддавати

Свою дочку бездольному пірату,

Хоча б він був грозою всіх морів.

Гаральд радо погодився з Ярославом. Згодом Сильвестр повів князя показувати переписані книги, а Єлизавета затрималась, прощаючись із Гаральдом. їх розмову перебиває галас і крик людей, які йшли до замку Ярослава з боку будівництва храму.