Іван Франко — Лис Микита (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту

Іван Франко

Лис Микита

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

І

Настала весна, і лев – цар звірів, пише листи з печатками, щоб зібрати на збори весь звірячий рід. Усі звірі збираються в замку лева, не прийшов тільки Лис Микита, гайдамака. Цар і цариця почали суд над звірами. Першим виступив Вовк Неситий. Він жалівся, що Микита ображає його дітей і обмовляє Вовчицю, а його раз мало в гріб не загнав. Це сталося, ще коли Вовк був мировим суддею. Якось до нього вбіг Микита і сказав, що чотири барани не можуть поділити поле, яке дістали в спадщину. Вовк втішився і пішов судити, та все одно ладу не було. Тоді Микита порадив баранам стати кожному в куток ниви, а коли він гукне, бігти якнайшвидше в центр поля до Вовка: хто найшвидше прибіжить, матиме найбільшу частину поля. Вовк не додумався, що станеться, а коли Микита гукнув, барани налетіли на Вовка і дуже потовкли. Микита реготав з Вовка. Добре, що надбігла Вовчиця, і барани втекли.

Слухаючи розповідь Вовка, цариця хихотала, а цар душив в собі сміх. Згодом на Микиту жалівся цуцик Гектор, у якого Лис вкрав шматочок ковбаси. А Рись так сказав:

“Лис Микита злодій є.

Він сумління, честь і віру

За дриглі, горівки міру

Без вагання продає.

Таж то нехрист, таж то Юда!

Патріот – у нього злуда!

Хто ж добра б від нього ждав?

Знаю я його натуру!

Він царя б жидам на шкуру

За свинини фунт продав”.

Рись розповів, як Заєць раз ходив до Микити навчитися тропарів і кондаків. Лис його добре тоді побив, а Рись врятував.

На захист Микити виступив його стрий Борсук Бабай. Він порадив Вовкові згадати, як ходив колись з Микитою:

“Вірним другом був Микита,

Але ваша злість несита

Злом платить найліпшу річ”.

І Бабай розповів одну історію. Якось Вовк і Микита йшли степами і побачили, як їхав возом хлоп до міста продавати рибу. Лис відразу кинувся на дорогу і прикинувся мертвим. Чоловік кинув Лиса на віз між рибу. Микита усю рибу скинув на дорогу, та коли прибіг до Вовка, то той уже все з’їв, залишивши лиш кісточки. Бабай вважав, що і Заєць не має чого ображатися, бо:

“Хто ж то бачив, щоб наука

Йшла до голови без бука?”

А Цуцик Гектор “сам спіймавсь на своїй штуці”, бо вкрав ту ковбасу у Кота Мурлики.

Бабай розповідав усім, що Микита уже цілий рік не їсть м’яса. Промову Бабая перервала компанія, яка прийшла на чолі зі Старим Півнем. Півень розповів Левові, що жив спокійно в монастирі, нікому зла не робив і попереджав дітей бути обережними, бо під брамою ходив Микита. Але якось Лис постукав до брами. Микита був вдягнутий у волосяницю і говорив, що став монахом, має навіть цісарську печать про це і їсть лиш зілля і дикий мед. Коли ж Микита пішов, Півень зрадів, що можна виходити з двору, і його діти побігли на стерню. Але хитрий Микита відразу зловив дочку Півня.

Цар вирішив, що мусить покарати Микиту, тому відправив до нього Медведя Бурмила, але попередив, щоб був обережний.

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

ІІ

Микита саме спочивав у своєму замку Лисовичах, де мав багато ходів і скриток. Раптом Лис почув, що йде Медвідь Бурмило. Той кричав, щоб Микита негайно йшов на суд. Микита вирішив обдурити Медведя. Він почав жаліти Бурмила, що йому, найліпшому, найстаршому, довелося так далеко йти. Потім Лис попросив зачекати ще одну ніч, бо Медвідь втомився, а його болить живіт. Микита пояснив, що живіт його болить від меду, бо м’яса він не їсть. Як почув Медвідь про мед, то сказав, що дав би за нього й душу. Микита почав розповідати, що тут недалеко є багатий хлоп Охрім, який має дуже багато меду.

Медвідь і Лис добралися до обори Охріма, коли вже настав вечір. Біля городу лежала груба дубова колода. З одного кінця її вже лупали надвоє. Лис Микита сказав Медведеві, що в колоді є мед, бо він і сам часто звідти брав. Медвідь поліз у шпарку, а свого обуха дав потримати Микиті. Тільки Бурмило поліз – Микита його ззаду вдарив обухом. Медвідь застряг у дубі, а люди, почувши шум надворі, збіглися до колоди. Прихопивши хто ціп, хто вила, а Охрім – обуха, почали бити Бурмила. Медвідь насилу виліз, але здер з чола всю шкіру й втратив кігті. Медвідь ледве доліз до лісу. Там уже Микита насміхався з нього, скільки хотів. Аж на третій день Медвідь добрався до Лева і розповів усе. Цар вирішив вислати по Микиту Кота Мурлику, бо хоч Кіт малий, проте розумний. Мурлика не рад був йти, але з царем ніхто не сперечався.

ІІІ

Кіт Мурлика прибув до Лисович і попросив Лиса негайно йти на суд. Але Микита сказав, що його жінка Лисиця не пустить гостя під ніч, та й маленькі Лисенята будуть раді гостю. Коли ж Лис заговорив, що вночі дуже небезпечно йти лісом, Мурлика погодився переночувати. Кіт хотів їсти і спитав, де тут є миші. Микита розповів, що у війтовім будинку є тьма мишей, і повів Кота туди. У курнику була діра, якою лазив Микита (вчора він саме з’їв там Когута і знав, що війт край вікна поставив мотузяну пастку). Мурлика заліз у дірку і спіймався у сильце. Микита ще посміявся з Кота, а коли втік, до курника прибіг війт з палицею. Кота почали бити, але він врятувався, бо вкусив війта за ніс і роздер кігтями усю пику. Поки рятували війта, Кіт перегриз шнур і втік просто в царський двір. Лев, побачивши Мурлика, вирішив вислати ціле військо на Микиту-гайдамаку. Коли гнів у Лева трохи пройшов, виступив Бабай:

“Царю, явна річ, не скрита:

Вольний є козак Микита,

Право ж каже тричі звать

Винного на суд твій, пане.

Аж як третій раз не стане,

Суд заочний видавать”.

Бабай попросив царя вислати ще його до Микити. І отримавши дозвіл, Борсук швидко пішов.

ІV

Микита саме гуляв з діточками коло двору, коли прийшов Бабай. Борсук Бабай просив Микиту схаменутися:

“Що за збитки робиш ти?

За що ти з післанців кпишся?

Чи направду ти боїшся

На той царський суд іти?

Я ж гадаю, синку милий,

Що ти зможеш в одній хвили

Ворогам заткати рот.

Адже всі їх глупі мізки

Проти твого стоють тріски!”

Микита вирішив йти до Лева і показати усім, що цар змінить гнів на ласку. У хаті стрий Бабай, Микита, Лисиця і Лисенята Міцько й Міна сіли за стіл. Микита розповів, що мусив помститися Медведеві. Адже кілька років тому, коли Бурмило був губернатором, він змовився з Вовком Неситим. А було це так. Якось зимою Вовк і Микита були дуже голодні. Вони зайшли в село і почули запах сала і м’яса. Усі люди саме були у церкві. А пахощі линули з попівської спіжарні, тож друзі пробрались туди через малесеньке віконце. Там було багато м’яса, сала, вуженини, солонини і довжезний ряд ковбас. Вовк відразу кинувся їсти, а Микита познімав ковбаси і викинув у віконце. Потім вискочив сам, надів ковбаси на шию і побіг до лісу. Коли ж Микита повернувся, Вовк ще їв. Лис сказав Вовкові тікати, бо люди вертаються з церкви, та Вовк уже не зміг пролізти у вікно. Він у ньому застряг. Вовк просив допомоги, і Микита сказав, що піде до попа по пилку, щоб вирізати більшу діру. Піп, побачивши у вікні Лиса, наробив галасу, і люди кинулись за Лисом. Микита побіг до спіжарні і сховався під поміст. Люди побачили у віконці Вовка і кинулися до спіжарні. Вовк насилу заліз назад у спіжарню і сховався за двері. А коли люди відчинили двері, то вибіг надвір, але все ж отримав кілька буків через крижі і ледве доліз до лісу. Вовк відразу пожалівся Бурмилу. Медвідь влаштував суд і наказав Микиті віддати ковбаси. Але хитрий Лис віддав лише чотири тоненьких ковбаси, а шість залишив собі. Медвідь віддав Вовку одну ковбасу, і на цьому суд завершився. І відтоді Лис мріяв помститися Бурмилові.

Повечерявши, Микита і Бабай пішли спати. А зранку Микита став прощатися з жінкою і дітьми:

“Люба жінко, будь здорова!

Час іти мені до Львова…

А ви, дітки, не пустуйте,

Поза домом не гарцюйте,

Мамі збитків не творіть!”

Бабай і Микита вирушили в дорогу.

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

V

Микита зайшов у двір царя гордо і сміло. Він поклонився цареві і почав говорити, що всі брешуть про нього. Але Лев крикнув, щоб не пробував підлеститись, бо он Півень у жалобі, Кіт Мурлика, Бурмило. Микита почав виправдовуватись, що Бурмило був упертий через мед, тому і попався, а Мурлика не має чого жалітися, бо на ловах трапляється різне. Та Микиту зловили, зв’язали, й повели у трибунали. Там засідали старі цапи і осли. Але найстарший пан Осляка був глухий, не чув, що говорив Лис. Микиту присудили повісити на дереві. Вовк, Бурмило і Мурлика вирішили виконати цей наказ власноруч. Бурмило вдарив Микиту у рило, Вовк скрутив йому руки, а Мурлика засилив на гілку мотузку та покликав Крука, щоб виклював Микиті очі.

Лиса вели на страту, та він ще жартував, що шнур треба було брати той, на який у війта попався Кіт. Коли у Микити уже був шнур на шиї, він попросив у Лева дозволу висповідатися з усіх гріхів. Цар задумавсь на хвилину і дозволив.

Микита почав битися у груди і говорити, що багато нагрішив. Від дитинства він привчався до розбою, починав з курей, гусей, качок. Згодом крав ягнят і козенят, а далі побратався з Вовком Неситим:

“І коли я нині стою

Під смертельною вербою,

То його заслуга в тім”.

Лис розповів, як вони з Вовком до спілки крали, але часто усе діставалося самому Вовкові. Якось однієї ночі Микита виліз у одної господині на під. У димарні висіла солонина, коли Лис дістав солонину і кинув Вовкові, той відразу її з’їв. А Микита поліз ще курку взяти, але не побачив у темряві, що то великий індик. Індик здійняв крик і впав разом з Микитою у сіни. Наймит вийшов подивитися і побачив Лиса. Микита уже не знав, як тікати, але коли хазяйка відчинила двері в кімнату, Лис побіг туди, вибив шибку і вискочив у вікно. А в лісі, знайшовши Вовка, Микита попросив м’яса. Та Неситий розреготався і дав Микиті дубову клюку. Та Микита не журився, бо мав скарб царя Гороха:

“Скарб безмірно так багатий,

Що ледве би міг забрати

На сім возів у мішках”.

Почувши про скарб, Лев насторожив вуха, а Микита говорив:

“Знай же, царю, скарб той грубий

Статься мав твоєї згуби

І нещастя джерелом.

Не вкради його Микита,

Кров твоя була б пролита,

Стався б страшний перелом!”

Лев наказав розв’язати Микиту, привести його ближче і попросив Лиса розповідати усе, але не брехати.

VI

Лис Микита почав брехати і лестити.