Стислий переказ, виклад змісту
Частина 1
І
Дія роману розпочинається змалюванням пейзажу подільського села Солодьки, в якому й живе попівська родина Люборацьких, що складається з отця Гервасія, паніматки і їхніх дітей: Антося, Масі, Орисі і Теклі. Жити їм дуже сутужно, бо село небагате, а тому й подаяння на церкву скупі. Проте сім’я Люборацьких живе у злагоді. Повага молодших до старших, культ татуся передаються через постійні посилання в розмові з домочадцями на його мудрість і обізнаність з релігійними догмами. Любов і взаємну повагу спостерігають діти і у стосунках батька та матері: панотець Гервасій звертається до паніматки ласкавим словом — серце.
Далі о. Гервасій відвідує польського пана Росолинського, який у спілкуванні з панотцем постійно переконує його, що все українське — то “мужиче, низьке й некультурне”. І таким чином нарешті переконав отця віддати найстаршу дочку навчатися до “польського пансіону”.
ІІ
Розповідається про навчання: “Настане май, в опу’ки (м’яч) грай; настане юнь, на ігри плюнь; настане юль, книжки стуль та додому сусуль!” Була дощечка “NOTA”. Її чіпляли тому, по-наськи балакає, хто “мужичить”. Носили доти, доки не спіймаєш іншого в такій провині. Кара – вчити багато латинських слів підряд. Неділя, понеділок, вівторок, тобто Н, П, В, С, П, С ще толкувалися так: (Н) не пий, (П) попе, (В) вина, (С) сиди, (Ч) читай (П) письмо (С) святе. Розповідається про погані умови навчання. Антосьо віддали у навчання до Волоської: “Учись синку, а то будеш битий.”
ІІІ
Антосьо жив там до Різдва, “і страху не раз набрався, аж крізь сон жахався, і голодом не раз намлівся, і всякої нужди натерпівся.” Як приїхав додому, то всі зраділи. Але він був похмурий, бо намучили з навчанням. Деякий час він розважався, але потім знову навчання. Але ж скільки радості, коли він повертався доому. Зразу побіг на баштан. Всі почали запитувати, чи перевели його. Той відповів, що ще і похвальний лист дали. Почали запитувати, чому він худий, як годують, чи б’ють. Той відповів, що там погано.
ІV
Знову забрали Антосьо на навчання. Герасвій захотів віддати у науку і Масю, адже настали часи, коли і дівчатам треба освіти. Із-за цього довго сперечався з жінкою, але все ж таки батько віддає доньку навчатися.
V
Розповідь про Явтуха. Спочатку пас ягнят, потім став козаком, услуговував біля панів. У пана була содержанка Євфросинія, кріпачка, силою взята в двір. Там вона запаніла, зляшіла і стала зватися Фрузиною і панною.
Явтух ріс, краси набирався, а Фрузина ледачіла, старілася. Йому вже 20 років, на його всі заглядались, а їй було 30 літ, та з обличчя лише 20. Вона казала пану: “Віддайте мене, бо собі сорому наробите.” Пан питав, кого вона хоче, вона відповіла, що Явтуха. Відгуляли весілля. Опісля повмирали батьки Явтуха і сестра-каліка. Тоді Явтух, побачивши Фрузину, “що качалась з московський місяць”, пішов на Бесарабію і слід загубив.
Заросла бур’яном Стецькова хата (Стецько Печориця – батько Явтуха). Явтушиха ж недовго держалась: пани прозвали її панею Печержинською з Печерихи, превезли в місто і ославили розумною, чесною та ще й умілою вчителькою. До неї і віддали Масю на навчання за 30 карбованців на рік.
VI
Тяжко було Масі між ляховками та недоляшками. Всі глузували з неї, що хлопка. А як сказала, що зроду в костьолі не була – зареготались. Її примусили йти до костьолу, а не до церкви. За провини карали. Через три з лишком місяці мати її забрала. Але за той час Мася запаніла, почала розмовляти лише польською, своїх минулих товаришок відцуралась, ніби ніколи з ними не товаришувала.
Одного разу взимку отець Герасвій побачив зайця, що провалився під лід, хотів урятувати, але й сам упав у воду. Після цього випадку дуже захворів, всі думали, що помре. Уже й червень пройшов, а він все кахикає. Невдовзі він перестав ходити, зліг.
VII
Антосьо вчився у Волоської і нічого не знав. Після екзаменіу він приїхав додому. Невдовзі повернулась і Мася. Виросла, хоч “під рушник ставай”, але стала худа. Зайшов Антось і з Масею почав сперечатись, бо він побачив, як та зляшіла. Мася зібралась до Росолинських, а мати сказала, що батько може померти, а їй все гульки. Та для Масі все байдуже: нехай не тільки тато, а й мати за ним вмирає, аби їй ляховки жили та й ляхи здорові були. Поки вона гуляла, батьтко вмер. Ось його і поховали. Багато людей прийшло на похорони, бо дуже його любили.
VIII
Пройшло п’ять років. Мася взагалі зляшіла, за холодну воду не береться, все з панами водиться. На неї йде всього стільки, скільки б на чотирьох вистачило. З матері останнє виживає і каже: “На те ви – попадя.” Била своїх сестер, якщо не по-її щось було. Найбільше діставалося Теклію
Із-за старого звичая, що старша дочка має перша вийти заміж, а Мася не хотіла, не могли вийти і її сестри. Масі ніхто не хотів також. У Люборацької був брат (отець Яким), він жонатий, але бездітний. Так як у Солодьках не стало отця, то він вирішив допомогти, знайти чоловіка Масі з богословів, але ніхто не згодживався на ній женитись. Так як він брат Люборацької, домовився, щоб його поставили у Солодьках парафіяльним попом.
IX
Антосьо був уже у третім класі, жив не у Волоської, а у пані Пьотрової. Антосьо швидко бігав. Четверокласники одного разу взяли його з собою, як пізніше виявилось – красти горох у молдаванина. Але той схопив Антосьо і повів його до смотрителя, а той би відлупцював. Антосьо схитрував, сказавши, що позбирає стрючки (а чим їх більше, тим більше раз відшмагають). Молдаванин згодився і нагнувся разом з ним. Антосьо взяв пил у руки і кинув молдавану в очі, а сам втік. Антосьо подружився з Ковинським, теж третьокласником. Але як Антосьо бігав по горох, то й заубив чоботи, із-за цього не ходив тиждень на уроки. Вже й черешні достигли, а він не ходить. Бігає із старшокласниками “на промисли”. Якось увійшли другокласники і сказали, що його вчитель шукає. Учитель перевів його з першої на третій розряд (останні парти, що звали ще Кавказом) і додав, щоб не водився із Ковинським, а то буде битий як і він. Кожного дня його били. У суботу старші посилали його по черешні з Ковинським. Після розмови з ним Антосьо знову вирішив не ходити на навчання.
X
Пішов лише на екамен. Його там відшмагали і оставили на другий курс ще на два роки, Ковинського сключили. Приїхав додому сумний. Мася на нього навіть не подивилась. Антосьо все ходить сам да сам. Мати думала, що “здичавів”.
“Так і зріс він ні до чого”. На друге літо вже він перед водив: мав цілу компанію. Був на усі вигадки митець. Ще торік він показав себе. Наївся груш і почав заманювати на дерева, той заліз за ним, а Антосьо по гілкам спустився. Любили хлопці Антосьо. Ось нового вчителя прислали. “На первий же клас він спросив Антося, а цей ні в зуб.”
— Аж мені встидно! – Каже учитель. – Сідай та й не кажи нікому, що тебе спрошували.
“Колупнуло Антося за серце, аж заплакав. З цього і почав учитися. Тим-то й попрямували його в третій клас.”
Почав гарно вчитися.
XI
Тим часом наближався екзамен. Всі бояться. Антосьо перевели вже в четвертий клас. Поїхав додому. Він так одягся, що мати і сестри розсміялися. Антосьо почав сестер свиньми називати. Мати почала школи проклинати, бо Мася стала ляшкою, а Антосьо – москалем. Антосьо захотів собі сіртука. Цього року він хотів раніше поїхати на навчання, адже він став старшим, і нема вже кого боятися з учнів. Мати як завжди свій вислів: “Не ученики, а мученики, не учителі, а мучителі”. Антосьо приїхав на навчання. Він уже командує над козлами (второкласниками), ром та вино п’є. Четверокласники, з якими він випивав, попрохали, щоб Антосьо позичив їм по 5 карбованців, а той навіть по 10 дав. Потім всі почали сперечатися, хто більший друг Антосі, і той дав ще по 10 карбованців. Прийшла хазяйка, знею почали допивати вино.
Одного разу Люборацька у місто по крам збиралася, але не знайшла грошей. Почала питати дівчат, хто з них вкрав. Але дівчата заперечували, прийшла до воржки, а та сказала, що хтось із їхньої сім’ї, але немає вдома. Люборацька приїхала до Крутих, і питає хазяйку, що робить Антосьо. Та відповіла, що п’є та гуляє. Мати на його накричала і поїхала, однявши гроші. На Різдво він додому не повертався, так само і на Великдень. Казав, що поїде додому лише на калясці. Антосьо тим часом здав екзамени, дали похвальний лист і назначили в семінарію. На дорогу хотілося випити, тому він взяв похвальний лист, пішов до чоловіка, який торгував вином, сказав, що це білет, і щоб той у заставу взяв, і натомість дав вина і трохи грошей. Той погодився, думаючи, що так і є. Антосьо розпив вино з друзями та поїхав додому. Його вмовили їхати, не дочекавшись коляски.
XII
Антосьо приїхав додому. Отець Яким збирався переїхати назад у свою парафію, бо повинен був приїхати жених до Люборацьких, до дівчини. У село прибув кацап: “Тульський духовний семинарии кончавший курс Тимоха, Егоров сын, Петропавловский”. Він і був тим женихом. Орися заплакала з горя. Наступного дня повинно бути весілля. Незабаром приїхали гостї,а пізне решта із Кукілівки: отець духовник із сином-попом і онуком-четверокласником, і невістка з дітьми, серед них донька 14 років. Галя, онучка отця духовника, сподобалась Антосьо. Весілля. За декілька днів Антосьо від’їздить у семінарїю.
Частина друга
І
Приїхали у Кам’янець (долина тут звалась Палестина). У місто з’їхалися гімназисти. Всі почали шукати знайомих, як би до якогось гурту пристати.
ІІ
Закінчився екзамен. Всі ходили думали: візьмуть їх чи ні. Антось поступив. По семінаріях всього три класи: нижчий – риторика, вищий – богослов’я, середній – філософія. Додому він не їздив – далеко, хіба до дядька – отця Якима – миль за дванадцять від Кам’янця. Антось жив у семінарії з хлопцями, грав на скрипці. В хаті курили, пили. Під час такої пиятики завітав субінспектор і почав питати, хто курив. Відповіли, що з ним живе канцелярський, і то все він. Потім прийшов хлопець із пляшкою, і крикнув: “Є”. Але викрутились, сказали, що прийшов лист до Люборацької (дійсно, був ще лист від матері з поклоном від Галі).
ІІІ
Захотів Антось навчитись танцювати, щоб ведмедем не називали. В той час Тимоха усе дорікав старій Люборацькій. Та поскаржилася на зятя Антосю.